21. Гуманістичність естетичних концепцій епохи Відродження.

У розвитку культури відродження виділяють етапи: - раннє Відродження (Петрарка, Бокаччо); - високе Відродженн ( Л. да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Рабле); - пізнє Відродження (Сервантес, Шекспір). Основне гасло – гуманізм. Вони виступають проти засилля церкви, в центрі уваги – людина. Гуманісти прославляли людську особистість, віру в її безмежні творчі можливості, творчі потенції. Гуманісти виступають за волю розуму, яка б давала можливість людині без перешкод розвивати свої здібності. Виступають проти принципу авторитарного мислення. Вони переконані в могутності знань; прагнення до накопичення знань – характерна риса гуманності. Гуманність реабілітують чуттєву природу, прославляють радості земного існування, увага до оголеного тіла (у живописі). Гуманісти Відродження скеровуються до принципів античності і її естетики. У мистецтві знову стає важливою предметно – чуттєвою сторона реального світу. Посилюється інтерес до гармонійності, вишуканості, краси, чуттєвого сприйняття дійсності. Мистецтво включається гуманістами у сферу пізнавальної діяльності людини – звертається до науки, оптики, математики, анатомії. Особливістю естетики Відродження є зв’язок з художньою практикою. Це не абстрактно – філософська естетика, як у античності, а естетика предметна. Естетична доктрина Відродження пронизана життєво стверджувальними мотивами і героїчним пафосом. В центрі – проблема прекрасного і героїчного. Альберті – представник Відродження шукав об’єктивні сторони прекрасного, вважаючи, що краса закорінена в самій природі речей. Завдання митця – наслідувати природу. Світ прекрасний, мистецтво повинно відкривати ці об’єктивні сторони прекрасного.

22. Специфіка естетики Просвітництва. Літературознавчі концепції Лессінга.

Просвітителі покладають надії на виховання. Шляхом морально- політичного й естетичного виховання, вони намагаються досягти змін у суспільстві на принципах розуму і справедливості. Англ. Просвітництво розвиває теорію 3 стилів: класицизм, сентименталізм, перед романтизм. Класицистична естетика – Ол. Поб «Досвід про критику» - маніфест англ.. просвітницького класицизму. Це вірш. трактат, але якщо попередники (Буало) адресували твори для поетів, то Поб – для критиків. Головна тема – літературна критика (один із перших теоретиків літ-ої критики). Основа концепції - доповнення мистецтва критикою, художнього таланту – здатністю критичного судження. Критик мусить впливати на митця, а не на публіку. Поб створив образ ідеального, високоморального критика. Дж. Аддісон і Річард Стіль – творці сатирико – морально – повчальних журналів, де особливе місце призначається літ-ній критиці. Сентименталізм. Теоретик – Едвард Юнг нарис «Думки про оригінальні твори». Юнг виступав проти націоналістських правил Буало, проти будь – яких обмежень. Безпосереднє почуття – єдине джерело поетичної творчості. Незалежність митці від будь – яких нормативів. Передромантизм. Теоретики – Дж. І Т. Уортери. Вони виступають проти наслідування Буало і висувають пріоритети творчої уваги. Франц. Просвітництво – розвивається історичний підхід до вивчення явищ літ – ри, переосмислити принципи класицизму. Представники – Жан – Батист Дюбо «Критичні міркування про поезію і живопис» - одна із перших спроб соціологічного дослідження художньої творчості: 1.Перевага почуттєвого начала над раціональним. 2. Висуває тезу про залежність митця від зовнішніх обставин. 3. Ідея про вплив моральних причин на розвиток мит – ва. Дідро – з ним пов’язаний розвиток просвітницького реалізму – трактат « Філосфські дослідження про походження і природу прекрасного»: 1)завдання мист – ва – відтворення життєвої правди дійсності і природи; 2)наголошення на небезпеці натурального копіювання дійсності; 3)виголосив концепцію тотожного етичного і естетичного; 4)критикує Класицизм. Основу естетичних програм Дідро визначає боротьба за відновлення демократичної к-ри Елади. Жан – Жак Руссо. Його літ-но – критична спадщина виявилася у формі листів, міркування автора і його персонажів. Головним у мист-ві вбачав його суспільний зміст і можливість виховувати у людині доброчесність. Для художньої літ-ри ставить проблему художньої правди, яка полягає в наслідок природи, природа людських почуттів.Ж. Руссо – представник сентименталізму. Німец. Просвітництво. Лессінг – революціонер критичної думки. 1. «Лаокоон» («Про кордони живопису і поезії»). Лессінг висунув учення про різницю між законами ОТМ і законами поезії. Спільне – наслідув. дійності, але вони різняться методами наслідув. Предмет живопису – тіло в просторі, в поезії – дії, що відбуваються послідовно в часі. Краса не є умовним, абстрактним, раціоналістичним ідеалом. Вища її форма – краса людини в її вільному духов. і фізик. розвитку. Лессінг розкриває можливості поезії в індивідуалізації людських характерів і переживань. Пластичні мистецтва і живопис зображають предмет, який досягає у своєму розвитку повноти і завершеності, проявив основні риси. Поезія розкриває сам процес виникнення та зміни об’єкта і те індивідуальне, що з’явилось. Індивідуалізація образу, поєднання основних і другорядних рис, зображення протиріч у характері не порушується, а збагачує і посилює їх типовість. 2. «Гамбурзька драматургія» - збільшення рецензій на спектакль Гамбурзького театру. Лессінг бачив у драматичному поєднання ознак поезії, що виражає тіло в часі, і пластичної виразності скульптури і живопису. Драма встановлює закономірне і загальне виключно через індивідуальне, випадкове. Це найкраще вираження в трагедії, де дії виділяються із повсякдення. Трагедія. У трагедії конфліктують природні і позитивні характери людини при певних умовах можуть перетворитися на слабкості. Хар-ки в трагедії – життєві.