Міністерство освіти і науки України
Рівненський державний гуманітарний університет
Проблема педагогічної підготовки магістрів в Україні: шляхи її розв’язання
Підготувала
студентка 5 курсу
факультету української
філології (магістратура)
заочного відділення
Недбало Ольга
Рівне - 2015
План
Вступ
1.Передумови впровадження ступеня магістра в новітній історії вищої освіти
2. Концептуальні засади сучасної організації професійної підготовки майбутніх фахівців
3. Проблеми підготовки магістрів
Висновки
Література
Вступ
Початок другого тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, освітніх систем. Відбувається перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які значною мірою базуються на інтелектуальній власності, знаннях і визначаються рівнем наукового потенціалу країни.
Розвиток України визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури. Відповідно до "Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки", затвердженої Міністерством освіти і науки України, реформою вищої освіти передбачається перехід до динамічної ступеневої підготовки фахівців, запровадження двоциклової підготовки (бакалаврат, магістратура), оволодіння ними сучасними інноваційними технологіями.
Досягнення цієї мети потребує модернізації теоретико-методичних засад вищої освіти, її структурно-організаційної перебудови. Вища педагогічна освіта виконує особливу, ключову функцію у формуванні сучасної людини, її інтелектуального та духовного потенціалу.
1.Передумови впровадження ступеня магістра в новітній історії вищої освіти
Система вищої освіти в України спочатку створювалася за зразком європейської або “континентальної” моделі. До недавнього часу прибічниками цієї системи була велика частина європейських ВНЗ.
Ключові ознаки: п’ятирічна освітня програма, контроль держави над
навчальними закладами, слабка залученість системи освіти до ринку праці.
ВНЗ впродовж 5–6 років готували фахівців‐професіоналів з фундаментальними знаннями відповідно до державного замовлення. На
державу покладалася і відповідальність за працевлаштування випускників. Більшість тих, хто здобував вищу освіту, робили це один раз і на все життя. Усе
це призвело до того, що система, яка відмінно зарекомендувала себе, довгі роки не розвивалася.
Освітня реформа України, яка здійснюється в напрямі ринкових перетворень та інтеграції в єдиний Європейський простір вищої освіти, передбачає нові вимоги до професійної підготовки фахівців. Ефективність їх виконання пов’язана з модернізацією вищої освіти в Україні, що здійснюється на засадах демократизації, гуманізації, реалізації положень Болонського процесу, Бернської декларації (2005) та спрямована на розробку перспективних моделей підготовки кваліфікаційних фахівців, а саме магістрів, оволодіннями ними інноваційними технологіями, та їх
готовністю до інноваційної професійної діяльності.
Інноваційний процес освіти – це безперервний процес якісних змін в освіті, які прискорено відбуваються завдяки впровадженню інновацій і дозволяють їй своєчасно реагувати на виклики суспільства [4, 174].
Як зазначає Л. Онищук, вироблення інноваційної стратегії реформування системи освіти України базується на системно-гуманітарному стилі мислення. Він передбачає розвинену методологічну рефлексію, критичне осмислення історичних трансформацій і перспектив освіти, науки, пізнання в інноваційному, культурному вимірі [4, 175].
Саме освіта – як система формування інтелектуального капіталу націй і одна з головних сфер виробництва інновацій – створює базові умови для швидкого зростання ринків на основі швидкого оновлення технологій і продуктів. Саме вона, як стверджує А. Волков, виступає першою ланкою інноваційного ланцюжка «освіта – дослідження – венчурні проекти – масове освоєння інновацій» [1, 33].