7. Властивості, вимоги до якості, пакування і зберігання керамічних товарів

Споживчі властивості побутових керамічних товарів, як і виробів зі скла, обумовлені природою і властивостями кераміки, тобто основного матеріалу, а також рівнем проектування та виробничого виконання виробів. Відповідно до груповання потреб для побутових керамічних виробів також виділяють групу функціональних, ергономічних, естетичних властивостей та властивостей надійності. Основна функція керамічного посуду, як і скляного, полягає в здатності «приймати», зберігати і «віддавати» поміщені в неї їжу і напої.Дані вироби є невід’ємною частиною інтер’єру житлового приміщення і покликані створювати відчуття комфорту, викликати позитивні емоції, виховувати смак, почуття прекрасного, а також виконувати ці функції тривалий час, тому загальне уруповання споживчих властивостей керамічного посуду аналогічне посуду зі скла (див. рис. 2.13 – 2.16). На рівні одиничних показників властивостей є деякі особливості, зумовлені специфікою властивостей керамічних матеріалів, об’ємно-просторовим та декоративним виконання виробів.

Функціональні властивості обумовлені насамперед раціональністю і функціональною відповідністю форми, розмірів і конструкції виробу своєму призначенню. Так, вироби, призначені для пиття (чашки, кружки, піали), відрізняються за формою, розмірами та конструктивним рішенням від виробів, вміст яких виливається (чайники, кавники, подливочники). Раціональність і повна відповідність форми і конструкції виробів своєму призначенню має забезпечувати вдале поєднання і розташування різних деталей (носика, ручки, кришки), щоб запобігти розбризкуванню вмісту виробу, утворення потьоків на корпусі, випадання кришки і т.п. Функціональна обгрунтованість розмірів передбачає їх поєднання з властивостями і традиціями прийому їжі та напоїв. Наприклад, розміри заварних і доливних чайників, молочників і вершківників повинні бути різними. Не менш важливий вплив на рівень функціональних властивостей керамічного посуду роблять і властивості матеріалів, які забезпечують виконання основної функції виробу, не спричинюючи шкідливого впливу на їжу, зберігаючи її смак, температуру і т. п.

Ергономічні властивості керамічного посуду обумовлені його гігієнічністю і зручністю користування. Гігієнічність визначається нешкідливістю і малою забрудненністю виробів. Високий рівень цих властивостей буде забезпечений за умови відсутності токсичних виділень глазурями або фарбами, які застосовуються (токсичними є оксиди і солі деяких важких металів, наприклад, свинцю). Нешкідливим вважається посуд, при кип’ятінні якого в 4%-ному розчині оцтової кислоти протягом 30 хв не виділяються сполуки свинцю. Стан поверхні (наявність кутів, виступів, важкодоступних місць) також характеризує гігієнічність виробів, так як визначає легкість догляду за ними. Зручність користування керамічним посудом характеризується його відповідністю антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним даними людини. У разі невідповідності розмірів і форми ручок, тримачів кришок і виробів в цілому розмірам і формі руки людини користуватися такими предметами незручно. Незручність в користуванні виявляється і в разі невідповідності розмірів, форми, конструкції виробів фізіологічним і психофізіологічним властивостям людини, тобто силовим затратам на тримання, підняття, перенесення виробів.

Естетичні властивості керамічного посуду, як і скляного, характеризуються композиційною цілісністю, раціональністю форми та інформаційною виразністю. Особливістю виробів з кераміки є те, що їх форми дуже пластичні, часто нагадують форми предметів, які оточують людину в природі і в побуті, що відповідає сучасному стилю. Для повсякденного посуду характерні більш сувора, традиційна форма і декор, що підкреслюють простоту і короткочасність повсякденного прийому їжі. Форма і декор виробів святкового призначення ускладнені, нетрадиційні, мають яскраво виражений декоративний характер.

Властивості надійності за своєю структурою також відповідають аналогічним властивостям посуду зі скла. Ремонтопридатність і безвідмовність для керамічних виробів нехарактерні, а її довговічність проявляється через фізичну і моральну зносостійкість. Показником фізичної довговічності є термін служби виробів до граничного стану, тобто до появи критичних дефектів (відрив ручки, носика, відшарування глазурі та ін.). Показником моральної довговічності є термін служби виробу до моменту появи аналогічного вироби з новими утилітарними або естетичними властивостями, іншими словами, до виходу виробу з моди або появи нового стилю. Оптимальним варіантом є відповідність фізичної та моральної довговічності виробів. В даний час для більшості керамічних виробів моральна довговічність перевищує фізичну. Збереженість керамічних виробів залежить від типу черепка і дотримання правильності упаковки, транспортування та догляду за виробами.

Розглянуті споживчі властивості формуються в процесі проектування, на стадії підбору і підготовки сировини, виготовлення виробів та їх декорування, тому має сенс більш докладно розглянути вплив кожного фактора на споживчі властивості.

Властивості керамічних товарів залежать від складу застосовуваних мас і технологічних особливостей виробництва.

Розрізняють такі основні властивості: густина, білизна, просвічуваність, механічна міцність, твердість, блиск поливи, пористість, термічна та хімічна стійкість, швидкість поширення звукових хвиль.

Густина характеризує масу одиниці об’єму керамічного черепка і становит в середньому для фарфору – 2,3 – 2,5 г/см³, для фаянсу – 1,92 – 1,96 Великого впливу на споживчі властивості цей показник не надає.

Білизна - одна з важливих властивостей, що визначають споживчу цінність фарфору і фаянсу. Вона залежить від чистоти та складу сировинних матеріалів, від вмісту в сировинних матеріалах домішок заліза, титану, хрому та інших фарбувальних сполук, а також від режиму та середовища в печі при випалюванні. Зниження білизни може статися і внаслідок неповного вигорання вуглецю при випалі в окислювальному середовищі та неповного відновлення окислів тривалентного заліза у двовалентне. Оксиди тривалентного заліза надають черепку жовтуватого відтінку, а двовалентного – синюватого. Для підвищення білизни збільшують частку каоліну в глинистих масах, вводять спеціальні добавки, здійснюють випал за певним режимом. На білизну суттєво впливає наявність поливи. Збільшуючи товщину шару поливи, білизна знижуватиметься. Її визначають візуально шляхом – порівняння випробуваного зразка з еталоном або за допомогою спектрофотометра. Білизна твердого фарфору коливається в межах 55-70% по відношенню до еталону. Для фаянсу цей показник не нормується.

Просвічуваністю властива тільки фарфору. Вона залежить від сполук склоподібної фази (кількості та ступеня дисперсності плавнів), температури випалу, коефіцієнта проходження світла через масу визначеного складу та товщини стінки виробу. Просвічуваність характеризується відношенням кількості розсіяного світла, що пройшов через зразок, до кількості падаючого світла. Значення цього показника коливається від 2 до 0,1%. При товщині стінок 2,5 мм порцелянові вироби мають мінімальну просвічуваністю. Фарфор просвічується навіть при великій товщині виробу, тому що має щільний спечений черепок. М’який фарфор має вищу просвічуваність, ніж твердий, але менші термічну і механічну міцність. Фаянсові вироби не просвічуються, адже черепок занадто пористий.

Блиск глазурі визначає естетичний рівень виробів, тому є важливою споживчою властивістю. Блиск буде тим більше, чим вище коефіцієнт заломлення світлового потоку. Майолікові, фаянсові глазурі, що містять сполуки барію, стронцію, цинку, олова, свинцю, зазвичай мають більш високий показник заломлення, а значить, більш сильний блиск, ніж глазурі порцелянових виробів. Блиск поливи надає виробам привабливого зовнішнього вигляду, його визначення проводять за еталоном – темним увіолевим склом, блиск якого дорівнює 65%.

Механічна міцність є важливою властивістю, від якої залежить довговічність виробу. Міцність фарфорових виробів залежить від співвідношення кристалічної та склоподібної фаз черепка, товщини виробу, пористості шару поливи. У фаянсу вона вища, ніж у фарфору.

Механічна міцність визначається роботою, яку необхідно затратити, щоб зруйнувати виріб за допомогою вільно падаючого на його дно сталевої кульки стандартних розмірів. Механічна міцність також залежить від наявності мікротріщин, пор, м’якості помелу сировини. Найціннішими видами кераміки є твердий фарфор і напівпорцеляна, потім фаянс, майоліка і м’який фарфор.

Твердість визначається в основному твердістю глазуруй і залежить від їх складу, наявності мікротріщин, прищів, міхурів. Полива не повинна псуватися столовими приборами – ножами, виделками, ложками. Її псування суттєво знижує санітарно-гігієнічні показники. Твердість шару поливи, за мінералогічною шкалою Мооса, для фарфору становить 6,5 – 7,5, а для фаянсу – 5,5 – 6,5. Фарфорові поливи тверді, майолікові – м’які, а фаянсові належать до середніх. Введення до складу глазурі оксиду кальцію підвищує їх твердість.

Пористість характеризується ступенем заповнення керамічного матеріалу порами. Наявність пор зменшує площу перерізу матеріалу, до якого прикладене навантаження, тому із збільшенням пористості міцність кераміки знижується. Пористість визначають методом водопоглинання, у фарфору вона становить 0,1 – 0,2 %, а у фаянсу – 9 – 12%.

Термічна стійкість характеризує здатність виробу, не руйнуючись, витримувати різкі зміни температур. Руйнування виробів при температурних перепадах відбувається в результаті виникнення напружень в матеріалі через відмінності коефіцієнтів термічного розширення черепка і глазурі. Певний вплив на термічну стійкість виробів надають їх розмір і форма.Чим більше розміри і складніше форма, тим нижче термічна стійкість виробів. Стійкість фарфорових виробів вища, ніж у фаянсових. Фарфорові вироби повинні витримувати перепади температур від 205 до 20° С, а фаянсові – від 145 до 20° С (для безкольорових полив) і від 135 до 20° С (для кольорових полив).

Термічного розширення керамічні побутові вироби зазнають в процесі експлуатації багаторазово. Воно характеризується коефіцієнтом лінійного термічного розширення черепка і глазурі при нагріванні кераміки на 1 °С. Дуже важливо, щоб цей показник збігався для черепка і глазурі, так як в протилежному випадку буде утворюватися сітка тріщин на глазурі або її відшарування. Відповідність коефіцієнтів термічного розширення черепка і глазурі досягається підбором складів, підвищенням температури випалу та фритуванням (сплавом) компонентів глазурі.

Теплопровідність характеризує швидкість перенесення тепла керамічним черепком. Цей показник залежить, насамперед, від співвідношення кристалічної і склоподібної фаз будови, а також від форми, розмірів і кількості пор. Склоподібна фаза збільшує теплопровідність, кристалічна і газова – зменшують. З підвищенням теплопровідності збільшується і термічна стійкість виробів, що необхідно враховувати при визначенні умов їх експлуатації.

Хімічна стійкість кераміки визначається її стійкістю до впливу речовин, з якими вона контактує в процесі експлуатації, і залежить від хімічної стійкості глазурі та надглазурного декору. Руйнування глазурі пов’язане з розчиненням силікатів калію і натрію, що входять до її складу. В порцеляновій глазурі цих силікатів міститься менше, тому і хімічна стійкість порцелянових виробів значно вища, ніж фаянсових і майолікових.

Розглянуті фізико-хімічні властивості побутової кераміки є основою споживчих властивостей і залежать не тільки від складу і будови черепка, а й від процесу формування виробів та їхдекору.

Керамічні вироби за якістю повинні відповідати вимогам нормативних документів.

Функціональні вимоги. Керамічні вироби повинні відповідати функціональному призначенню, мають значення такі показники якості, як стійкість виробів на площині, показники водопоглинання і термостійкості.

Керамічні вироби повинні відповідати вимогам надійності: посуд має бути міцним, приставні деталі (ручки, носики) – міцно закріплені.

Ергономічні вимоги. Керамічні вироби мають бути зручними в користуванні; кришки мають бути щільно посаджені і не випадати при нахилі виробів на 70° С.

Вимоги безпеки. Керамічні вироби не повинні виділяти шкідливих речовин з глазурі і керамічних фарб.

Естетичні вимоги. Посуд з фарфору і фаянсу повинен мати білий черепок (для фаянсового посуду допускається жовтуватий відтінок). Білизна фарфору нормується (60 – 65%). Вироби повинні відповідати вимогам цілісності композиції, досконалості форми і декорування, повинні відповідати вимогам новизни і оригінальності фасону, форми, відповідати моді.

Кожний фарфоровий і фаянсовий виріб маркірують товарним знаком, який наносять на центр дна виробу керамічною фарбою і закріплюють відпалом. Товарний знак повинен бути чітким.

При упаковуванні посуду застосовують споживчу тару (коробки з картону, паперу та комбіновані матеріали); пачки з картону, паперу та комбіновані матеріали і пакети паперові та з комбінованих матеріалів; допоміжні матеріали (папір обгортковий і прокладковий, картон гофрований, термоусадкові матеріали, плівку поліетиленову, полістирол, деревну стружку та ін.); транспортну тару (ящики дерев’яні і з гофрованого картону).

Чашки з блюдцями пакують у такий спосіб: перевернуту чашку поміщають на блюдце з лицьової сторони, попередньо перекладене папером, і обгортають папером. Потім формують стопку, що містить від двох до дванадцяти виробів, і також обгортають папером. Плоскі вироби загортають у папір через один, а потім кладуть у пакет по 25 – 40 штук. Пакет перев’язують шпагатом або заклеюють паперовою стрічкою і чіпляють ярлик із зазначенням заводу-виробника та його адреси, найменування виробу, кількості виробів у пакеті, сорту, дати пакування, номера пакувальника і номера ДСТУ чи ТУ. При пакуванні сервізів, наборів, гарнітурів вкладають вироби одного сорту й одного декоративного оформлення (кожний предмет обгортають папером). Потім посуд вкладають у споживчу і транспортну тари.

Фарфорові і фаянсові вироби зберігають у закритих сухих приміщеннях на стелажах. При цьому важчі вироби розміщують на нижніх, легші – на верхніх полицях. Тарілки можна зберігати у стопках (фарфорові – по 120 штук, а фаянсові – по 100).

Оцінка якості керамічних товарів. Білизну, термічну стійкість, водопоглинання, кислотостійкість визначають за методиками діючих ДСТУ.

Дефекти встановлюють при огляді виробів. Різноманітні дефекти керамічних виробів ділять на дефекти черепка і поливи та дефекти декорування. До дефектів черепка і поливи належать: деформація виробу, вибоїни та щербини, глазуровані односторонні тріщини, розлиття поливи, плішини та зморщення поливи, сухість поливи, цек та волос, засмічення, мушка, сліди від полозків та гребінок, підрив та неправильність монтування приставних деталей виробу тощо.

Дефекти декорування – це недопал або перепал фарб, які утворюються при порушенні муфельного випалу. Фарба не повинна стиратися. Збриження декалькоманії припустиме, якщо вона не порушує малюнка.

Плями від фарби надполивні на лицьовій стороні виробу в одному сорті не припускаються. Відшарування фарби призводить до браку.

Не допускаються у керамічних виробах наступні дефекти: тріщини наскрізні, сколи незашліфовані і незаглазуровані, міхури (здуття черепка або глазурі діаметром 4 мм і більше), цек (розтріскування) глазурі, відшаровування фарби, глазурі.

Залежно від вигляду, місця розташування, розміру і кількості дефектів фарфоровий і фаянсовий посуд ділять на 1-й і 2-й сорти.

Контрольні запитання

1. За якими ознаками класифікують вироби з кераміки?

2. Охарактеризуйте будову і різновиди порцеляни.

3. Дайте характеристику фаянсу, майоліки, гончарної кераміки.

4. Як можна відрізнити гончарні вироби і майоліку?

5. Як відрізнити вусик, відводку і стрічку?

6. Як відрізнити штамп від печаті?

7. Як поділяється керамічний посуд за призначенням?

8. Охарактеризуйте споживні властивості керамічних товарів.

9. Які основні види посуду для прийняття їжі та напоїв?