1.2. Огляд джерел

Для проведення роботи автором було використане широке коло документальних джерел, які також доцільно охарактеризувати по групах.

До першої групи документів належать урядові декрети та постанови, що містяться у збірках законів, таких як “Зібрання узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України”, “Збірник постанов та розпоряджень Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів VI скликання”, “Збірник документів з історії Кримінального законодавства СРСР та РСФРР (1917-1952)” [71-73]; Кримінальні кодекси Росії та України 1927 р. з коментарями та постатейними роз’ясненнями, базою для яких слугували обіжники та постанови Народного комісаріату юстиції та Верховного суду УСРР [74-75]; документи та постанови партії, надруковані в документальному збірнику “Комуністична партія України в резолюціях та рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК”[76]. Працюючи з цією групою документів, необхідно враховувати, що вона містить в собі передусім офіційну точку зору на події. Однак при цьому слід належно оцінювати значення цих документів для державного життя, оскільки вони мали обов’язковий характер і реалізовувалися на місцях.

Другу групу документів складають статистичні збірники 1920-х рр.: “Статистичний бюлетень УСРР”, “Статистика Донбасу”, “Статистика праці в Донбасі”, “Статистичний бюлетень Маріупольщини”, “Статистичний довідник Сталінського округу”[77-81]. Завдяки цим збірникам ми можемо відтворити у цифровому відношенні загальну картину тогочасного життя, оцінити рівень економічного розвитку, дізнатись майже про все – від кількості безробітних до цін на хліб. Цінність цієї групи джерел полягає ще й у тому, що вони позбавлені ідеологічних штампів, на той момент в них ще не приховується реальний стан справ. До того ж, завдяки цим збірникам ми можемо не тільки проглянути дані міліцейських і судових зведень та звітів, а й частково їх перевірити шляхом порівняння даних, отриманих за відповідний термін на одній і тій самій території, але наведених у різних джерелах.

У третю групу джерел ми можемо виділити надруковані в 1920-ті рр. звіти. Так, у “Звіті Донецької губернської економічної наради Українській Економічній Нараді та Раді Праці та Оборони” [82] міститься інформація про становлення території Донецької губернії протягом 1920-1922 рр.; про кількісний та національний склад її населення; про контроль міліції, продовольчих сесій народних судів та революційних трибуналів за виконанням населенням продподатку. Є тут також дані про міліцію та карний розшук Донецької губернії, їх кількісний і якісний склад, рівень дієздатності та загальні проблеми. Важливу інформацію надає нам і нещодавно розсекречений додаток до піврічного звіту про роботу кам’яновугільної промисловості Донбасу “Бандитизм у Донецькій губернії за першу половину 1921 р.” [83], в якому діяльність політичних та кримінальних банд розглядається окремо (що не є характерним для документів цього часу), аналізуються всі види та напрямки політичного бандитизму, що існував на території Донецької губернії, надано графічну характеристику динаміки розвитку бандитизму за першу половину 1921 р., а також показано, які військові формування і органи взяли участь у подоланні бандитизму та з якими результатами.

Четверту групу джерел складають публікації у центральних та місцевих періодичних виданнях. Це газети “Комуніст”, “Всеросійська кочегарка”, “Диктатура труда” та журнал “На посту”та інші [84-87]. Однак при роботі з газетними публікаціями необхідно враховувати їх специфіку – окрім інформаційної вони виконували ще й виховну та пропагандистську функції, і тому слід критично підходити до них у процесі оцінки надрукованих тут матеріалів.

П’яту, найбільшу групу джерел складають матеріали чотирьох архівів та п’ятдесяти архівних фондів. Значна частина цих документів уперше вводиться в науковий обіг. Передусім автором були опрацьовані фонди правоохоронних і надзвичайних органів Донецької губернії та округів, створених на її території, – це фонди губернських та повітових відділів юстиції, губернських та окружних судів, ревтрибуналів, повітових та окружних відділів міліції, повітових відділень карного розшуку, фонди губернських та повітових надзвичайних комісій та прокуратури, які зберігаються в Державному архіві Донецької області [88] та Державному архіві Луганської області [89]. Однак дослідження поставленої проблеми тільки по фондах правоохоронних і надзвичайних органів було б неповним без документів, що збереглися у фондах виконавчих та партійних комітетів, оскільки міліція і карний розшук були структурною частиною перших, а всі правоохоронні органи звітували перед останніми. Важливі документи, які здебільшого пояснювали та узагальнювали отримані на місцях дані, були знайдені автором у центральних архівах України – Центральному державному архіві вищих органів влади України [90] та Центральному державному архіві громадських організацій України [91] – у фондах Ради Міністрів УРСР (РНК УСРР), Української економічної наради при РНК УСРР, Міністерства юстиції (Наркомюсту УСРР), Верховного суду УСРР, НКВС УСРР, Головного управління робітничо-селянської міліції при НКВС УСРР, а також фонді Центрального Комітету Комуністичної партії України.

Автором не були використані матеріали архівів Управлінь МВС України, оскільки переважну більшість документів за 1920-ті рр. з них було передано у державні архіви.

Документи щодо кримінальної злочинності та діяльності правоохоронних органів, що містяться у вказаних вище фондах, умовно можна розподілити на декілька підгруп, з урахуванням певної специфіки кожної.

По-перше, це постанови, декрети, накази, розпорядження, обіжники вищих органів України та ЦК КП(б)У, а також аналогічних губернських структур. Ця група документів дає інформацію про створення системи органів по боротьбі з кримінальною злочинністю, про зміни в їх організаційній структурі, про розподіл обов’язків між каральними установами та визначення меж їх функцій тощо.

По-друге, це доповіді з місць, які формують уявлення про те, як саме втілювалися в життя зазначені вище накази та розпорядження. Також тут міститься інформація про штати та озброєння правоохоронних органів, подано вікову, соціальну, освітню та національну характеристику працівників.

У третю підгрупу можна об’єднати рапорти, анкети, звітно-цифрові відомості, оперативно-інформаційні зведення міліції, карного розшуку, НК – ДПУ, завдяки яким ми можемо дослідити кримінальну злочинність років непу від її окремих випадків до загальних показників. Ці матеріали дають нам базу для порівняння кількості зареєстрованих та розслідуваних злочинів, що має значення при оцінці рівня роботи правоохоронних органів. Подання кількісних показників з окремих видів протиправних дій дозволяє сьогодні отримати уявлення про структуру кримінальної злочинності. Анкети дають необхідне пояснення кількісних показників, розкриваючи питання про політичні настрої населення, про дезертирів, бандитів, про випадки спекуляцій тощо.

Близькими за характером є документи, які можна об’єднати в наступну підгрупу – це доповіді у інстанції республіканського рівня виконкомів, парткомів, а також звіти прокуратури, в яких міститься різнобічний матеріал, що висвітлює питання рівня та причин злочинності, зміни в соціальній структурі, освітньому та віковому рівні правопорушників, структурної побудови правоохоронних органів, форм та методів їх роботи тощо.

Цікаву підгрупу складають персоніфіковані матеріали – особисті справи арештованих, біографії міліціонерів-героїв та міліціонерів-дезертирів, листи з місць, анкети та характеристики на працівників тощо. Хотілося б зауважити, що приватне листування, аналітичні розвідки безпосередніх учасників подій, особисті справи тощо дозволяють уявити, наскільки складним у перехідних умовах ставав персональний вибір кожної окремої людини, як змінювалася свідомість особи та її поведінка під впливом ситуації, оточення тощо. Власне кажучи, це дозволяє побачити не спрощену модель розумної істоти, що функціонує відповідно до об’єктивних чинників, а реальну людину, яку формує середовище і яка водночас і сама виступає творцем цього середовища.

Таким чином, охарактеризувавши джерельну базу, ми можемо стверджувати, що вона є не тільки достатньою, а й широкою та різнобічною. Виявлення схожих документів у різних типах джерел дозволило завдяки порівнянню наведених в них даних досягти високого ступеня достовірності статистичного й графічного матеріалу. Це і дає можливість комплексно дослідити проблему кримінальної злочинності та боротьби з нею на етапі нової економічної політики.