Передмова

Однією з ознак суспільного розвитку кінця минулого століття стало те, що кримінальна злочинність перетворилася з локального явища на глобальне. Масові пограбування населення, вбивства на замовлення, терористичні акти, захоплення заручників, витончені “білокомірцеві” злочини – все це стало звичними атрибутами сучасного життя. Такий стан справ не може не турбувати державні структури, які покликані охороняти правопорядок у державі, а також її населення, переважна більшість якого прагне стабільності та порядку.

Сучасні фахівці тлумачать злочинність як соціально-правове, порівняно масове, історично змінне, відносно стійке, самодетерміноване, антагоністичне явище, що включає в себе сукупність усіх злочинів, здійснених в даному суспільстві і в даний період, та характеризується кількісними і якісними показниками. Злочинність не є абсолютним явищем, дискусію викликає навіть питання, чи можемо ми її вважати цілісною функціональною системою, оскільки вона складається з досить різнорідних, переважно ізольованих один від одного протиправних актів поведінки. Однак взаємозв’язок між поняттями “злочин” та “злочинність” можна встановити, використовуючи філософські категорії одиничного та загального: зміни кількості, характеру, особливостей та структури злочинів у результаті обов’язково позначаться і на загальній характеристиці злочинності. Досліджуючи окремі випадки протиправних дій, ми так чи інакше знаходимо закономірності – завдяки їм ми можемо систематизувати злочини за видами, підвидами, виявляти якісь специфічні риси, притаманні окремим групам злочинів, і далі безпосередньо виходити на можливість застосування правоохоронних заходів, спрямованих не стільки на розслідування окремого злочину, скільки на профілактику або певного типу протиправних дій, або усієї злочинності взагалі.

Для того, щоб боротись з кримінальною злочинністю, передусім треба глибоко вивчити це явище, найбільш повно з’ясувати причини, що його породжують. Саме це і зумовлює підвищення наукового інтересу до проблеми кримінальної злочинності та заходів щодо її подолання не тільки з боку юристів, кримінологів, політологів, психологів, а й істориків. Сьогодні проблема злочинності як суспільного явища, властивого практично всім періодам людської історії, потребує ретроспективного розгляду.

Однак дослідження кримінальної злочинності ХХ ст. в нашій державі наражається на великі труднощі, пов’язані з тим, що в Радянському Союзі ця тема тривалий час була закритою, а статистичні дані вважалися секретними. Спричинені перебудовою зрушення відкрили для дослідників значний, раніше недоступний масив документів. Таким чином виникла можливість звернутися до власного минулого та переосмислити наявний досвід.

Кожна соціальна система породжує власні, притаманні тільки їй види злочинів. Але при більш детальному розгляді ми можемо знайти і багато спільних рис у кримінальній злочинності перехідних історичних періодів, що робить можливим використання досвіду розвинутих держав, які свого часу перебували у кризових умовах, або наявного досвіду власної країни. Саме це робить актуальним звернення до складного та суперечливого періоду в історії Радянської держави – першого радянського десятиріччя. Виявлення загальних тенденцій розвитку кримінальної злочинності в 1920-ті роки допоможе нам краще зрозуміти глибинні причини погіршення криміногенної обстановки на сучасному етапі та якоюсь мірою визначити її загальні напрямки, а отже своєвчасно вжити превентивних заходів.

Дослідження цієї теми є актуальним сьогодні ще й тому, що кримінальна злочинність останнім часом стає все більш впливовим фактором суспільного розвитку, розігрується як політична карта у передвиборчій грі. Коли карні дії, їх кількість та масштабність, виходять за допустимі межі суспільного терпіння, створюються умови, при яких суспільство погоджується з певним обмеженням власних свобод. Дійсно, авторитарні або тоталітарні режими завдяки репресіям та насильству можуть вгамувати кримінальну злочинність, але при цьому різко зростає кількість так званих “політичних” злочинів проти влади, які, по суті, є злочином влади по відношенню до власного народу. З цієї точки зору важливим є дослідження процесу становлення системи каральних органів на початку 1920-х рр. в Україні, покликаних забезпечувати нормальне існування тут радянської влади. Поступове зміцнення цих органів, надання деяким із них позасудових повноважень, а також спрощені радянсько-марксистські настанови про природну невластивість злочинності соціалістичному ладу, призвели до змішування політичної та кримінальної злочинності, поповнили кримінальний світ тими, хто не бажав прийняти радянську владу, і врешті-решт зробили можливими жахливі репресії 1930-х рр. Нам слід ще раз уважно придивитись до цього шляху, будуючи власну правову та державу.

Автор вважає важливим дослідити питання злочинності й боротьби з нею на території Донбасу, оскільки, визнаючи важливість Донецького краю як кам’яновугільної та металургійної бази радянської влади, уряд більшовиків приділяв особливу увагу наведенню “революційного порядку” саме в цьому регіоні. Це робить місцевий матеріал показовим. Слід вказати і ще одну причину дослідження зазначених проблем на певній території. Протягом 1920-х років облік злочинних дій був неповним та неточним. Матеріали, що збиралися в Центральному статистичному управлінні, часто втрачалися під час пересилки, деякі територіальні одиниці взагалі не передавали даних, і тому відтворити точну картину на території усієї Радянської держави або України сьогодні майже неможливо. Саме тому найбільш реальний шлях до встановлення максимально точної динаміки розвитку кримінальної злочинності протягом 1920-х років – це пошук її показників на місцевому рівні, у межах певної території, якою в даному випадку є Донбас.

Отже, об`єктом даного дослідження є кримінальна злочинність в Донбасі у 1919-1929 рр., а також тісно пов`язана з нею особлива сфера соціальних відносин - сфера боротьби з антисоціальними явищами цього часу. Предметом дослідження є специфіка кримінальної злочинності в умовах перехідних історичних періодів та можливі заходи щодо її подолання.

Мета роботи полягає у встановленні реальної картини кримінальної злочинності та боротьби з нею в Донбасі у 1919-1929 роках з урахуванням їх специфіки в умовах перехідного історичного періоду.

Для реалізації цієї мети автор вирішує наступні завдання:

- узагальнити кількісні та вербальні джерельні матеріали, праці попередників;

- розглянути криміногенну ситуацію в Донбасі в 1920-ті роки крізь призму системної трансформації;

- з`ясувати соціальний вимір протиправних дій зазначеного періоду;

- проаналізувати динаміку змін у кількісних показниках злочинності та надати соціально-демографічну характеристику злочинницького світу Донбасу 1920-х років;

- розглянути процес створення та діяльність системи надзвичайних та правоохоронних органів у перехідних умовах;

- дослідити процес становлення юридичних засад, форм та методів боротьби зі злочинністю з метою з`ясування ступеня її результативності.

Перехідні історичні періоди привертають до себе увагу дослідників через неоднозначність та складність процесів, що мають місце в таких умовах. Враховуючи важливість розуміння специфіки перехідного стану, його впливу на усі сфери життя соціуму, автор вважає можливим спочатку розглянути соціальну трансформацію як чинник криміногенності та з`ясувати соціальний вимір протиправних дій, а потім перейти до детального аналізу динаміки злочинності в цілому та її окремих видів, а також до соціально-демографічної характеристики злочинців.

Дослідження, запропоноване до уваги наукових кіл, не претендує на всеосяжне висвітлення зазначеної проблеми. Специфічність джерельної бази не дозволяє розглянути у повній мірі деякі моменти. Так, недостатньо охопленим залишається соціальний вимір подій через брак персоніфікованих документів: листів, спостережень, оцінок безпосередніх учасників подій. Об`єктом вивчення і надалі залишається здебільшого «машина» - система надзвичайних та правоохоронних органів радянської влади. Завдання дослідження ускладнюються і тим, що в умовах перехідних періодів суттєво коригуються самі поняття норми, дозволеного, припустимого тощо. Багато з того, що у 1920-ті роки вважалося злочином, з точки зору сучасного суспільства таким визнане бути не може (як, наприклад, невиконання продрозкладки або так званий «політичний бандитизм»). Окремою проблемою залишається так звана «прихована злочинність». Все це викликає певні проблеми під час підрахування показників злочинності.

Тому сформульовані у книзі проблеми та окремі положення відкривають певний простір для наукової дискусії та можуть стати предметом подальших наукових розробок.