7. Генетична психологія (за с. Максименком)

Поряд із багатьма психічними процесами, явищами і психічними механізмами співіснують процеси виникнення, створення і функціонування психічних явищ. Поняття «генетичний» має охоплювати ці еволюційні та історичні явища. Але так склалося, що поняття "генетична психологія", на жаль, включає лише дослідження, пов'язані з розвитком дитини. Використання поняття «генезис» для розуміння експериментально-генетичного методу дослідження психічних явищ дає можливість розглядати їх з точки зору походження, породження, становлення і перетворення в процесі навчання і виховання людини.

Якщо припустимо, об’єктом психології виступає сутність людини – сукупність суспільних відносин, в яких вона живе і діє, тоді таке розуміння людини визначає межі категоріального бачення і задає світоглядну функцію для розбудови системи предметів різноманітних досліджень психічних явищ. Зокрема, це стосується і генетичної психології, предмет дослідження якої має бути визначений з дотриманням усіх методологічних умов об'єктивності.

Мета генетичної психології людини – вивчити умови, за яких вона у процесах перетворення змісту і форм своїх психічних явищ, станів свідомості і способів дій може досягти такого рівня досконалості психічних механізмів діяльності, коли виникне здібність здійснювати відкриття, винаходи або створювати художні образи. Тобто, мета – знайти закономірності генезису змісту, недиференційованої чутливості людини, для створення механізмів творчості.

Генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж. Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження:

а) виникнення психічних явищ,

б) їх походження,

в) становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах,

г) функціонування,

д) відродження втрачених дієвих функцій цих явищ.

Багатогранність поняття «генетична психологія» полягає в тому, що воно охоплює три більш-менш глибокі аспекти змісту, які взаємно проникають один одного.

9. Загальна характеристика психоаналітичної герменевтики а. Лоренцера.

Психоаналітична герменевтика – один з напрямків дослідницької та терапевтичної діяльності, орієнтованої на розгляд психоаналітичних методів пізнання в плані герменевтического мистецтва, тобто мистецтва тлумачення психічних процесів та інтерпретації їх сенсу, а також інтерпретаційної техніки як процесуальної моделі аналізу симптомів психічних розладів, структури характеру, опорів і перенесення.

    Термін «герменевтика» походить від грецького слова «hermeneuo», що означає «роз’яснювати». Поступово герменевтика стала не тільки роз’ясненням, але мистецтвом тлумачення класичних текстів.    Уявлення про психоаналітичуї герменевтику як мистецтво тлумачення сягають своїм корінням в дослідну та терапевтичну діяльність З. Фрейда. Фактично в більшості його робіт на передній план виступала проблематика тлумачення, інтерпретації. У теоретичному плані психоаналітична методика тлумачення стала узагальненим інструментом психоаналітичного розуміння, який використовувався як при тлумаченні сновидінь і розшифровці мови несвідомого, так і при спробах проникнення в таємницю художніх творів і в глибини історичного минулого. У клінічному відношенні відповідна методика перетворилася на інструментальну дисципліну, що включає в себе набір правил інтерпретації психічних феноменів і розроблені процедури аналізу, за допомогою якої розкривалися витіснені бажання, механізми захисту, різні види опорів і перенесення.

Тобто, психоаналітична герменевтика – одна з психоаналітично орієнтованих течій сучасної філософії, що виявляє собою певну сукупність модифікованих ідей З. Фрейда та філософської герменевтики, як теорії і мистецтва тлумачення, орієнтованих на виявлення справжнього сенсу текстів. Творцем цієї течії був німецький дослідник А. Лоренцер. Істотно переформулювавши фрейдівску концепцію символіки, А. Лоренцер прагнув здійснити подальший розвиток герменевтичних функцій психоаналізу. На відміну від З. Фрейда, А. Лоренцер стверджував, що формування символів відбувається не в несвідомому, а в свідомості людини. При цьому він проводив чітке розходження між «символами» (що співвідносяться зі свідомими уявленнями) і «стереотипами» (що співвідносяться з несвідомими уявленнями). Вважаючи, що символіка формується в процесі соціалізації людини, А. Лоренцер приділив увагу дослідженню цих явищ, в тому числі і проблемі лінгвістичної комунікації.