5. Етичні засади психодіагностичної і психокорекційної діяльності

Практична психодіагностика вимагає відповідної освіти, професійної майстерності і може зачіпати долі людей, наприклад, коли на її основі ставиться медичний або судово-психо-логічний діагноз, здійснюється конкурсний відбір або прийом на роботу. У цьому зв’язку до психодіагностики і до психодіагноста пред’являють ряд соціально-етичних вимог. Частина з них включена в етичний кодекс практичного психолога, інші вимагають додаткового обговорення. Серед них – дотримання таємниці психодіагностики, наукова обгрунтованість психодіагностичних методик, ненанесення збитку обстежуваним, відкритість для них результатів обстеження, об’єктивність висновків і ефективність пропонованих практичних рекомендацій.

Принцип дотримання таємниці психодіагностики передбачає нерозголошення її результатів без персональної згоди на це тієї особи, яка діагностувалася. Цей принцип насамперед стосується повнолітніх людей. Якщо мова йде про неповнолітніх, наприклад про дітей до старшого шкільного віку, то на розголошення результатів їх психодіагностики обов’язково потрібна згода батьків або осіб, що їх замінюють, несуть моральну та юридичну відповідальність за дітей. Виняток становлять лише випадки, коли психодіагностіка проводиться в наукових цілях як частина експериментального дослідження, але і в цьому випадку, як правило, не рекомендується зазначати в публікаціях точні імена та прізвища досліджуваних.

Принцип наукової обґрунтованості психодіагностичної методики вимагає того, щоб вона, як мінімум, була валідною і надійною, тобто давала такі результати, яким цілком можна довіряти.

Принцип нанесення шкоди припускає, що результати психодіагностики ні в якому разі не можна використовувати на шкоду тій людині, яка діагностувалася.

Принцип об’єктивності висновків з результатів тестування вимагає, щоб вони були науково обгрунтованими, тобто випливали з результатів тестування, проведеного за допомогою валідних і надійних методик, а не визначалися і ніяк не залежали від суб’єктивних установок тих, хто проводить тестування або користується його підсумками.

Принцип ефективності пропонованих рекомендацій передбачає, що такі рекомендації обов’язково повинні бути корисними для тієї людини, якій даються. Не дозволяється, наприклад, пропонувати людині такі практичні рекомендації з результатів тестування, які для неї даремні або можуть призвести до небажаних, непередбачуваних наслідків.

До людей, які займаються психодіагностикою, пред’являються особливі кваліфікаційні вимоги. Основні з них: хороша теоретична підготовка, досконале знання психодіагностичних методик і правил їх застосування, наявність досвіду практичного застосування відповідних методик.

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини з допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і не представляють собою такі стійкі якості, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються. Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість людей, що мають у повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що відчувають себе добре, однак бажаючих змінити своє життя або ставлять перед собою мету розвитку особистості. Корекція орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення.

Психологи та психотерапевти займаються професійною діяльністю тільки в межах своєї компетентності, яка визначається освітою, формами підвищення кваліфікації та відповіднимпрофесійним досвідом.

В межах професійної етики існує заборона на «подвійні відносини» (подвійними називаються ті відносини, в яких психолог, крім професійної, виступає ще в якій-небудь ролі по відношенню до клієнта). У ситуаціях, коли психолог не може уникнути позапрофесіональним відносин з клієнтом, він повинен враховувати силу свого впливу і мінімізувати шкоду, яку завдають позапрофесійні відносини.

Психологи не беруть до себе в якості клієнтів тих, з ким перебували або перебувають у сексуальних, родинних чи інших близьких відносинах. Психологи утримуються від отримання подарунків та інших послуг від клієнтів.

Психолог і психотерапевт поважає особистість і суверенітет клієнта. У відношенні клієнта недопустима дискримінація на основі його віку, статі, національності, віросповідання, сексуальної орієнтації, того чи іншого фізичного чи психічного розладу, мови, соціо-економічного статусу або іншого відмітної ознаки.

Психолог зобов’язаний забезпечити недоторканність інформації, що повідомляється клієнтом, і не має права розголошувати її без згоди самого клієнта, за винятком випадків, коли розголошення інформації здатне запобігти серйозну загрозу життю і здоров'ю самого клієнта або іншої людини.

Під час наукового або професійного обговорення (супервізії) психологи – консультанти і психотерапевти повинні усунути або змінити інформацію, яка могла б призвести до ідентифікації клієнта з боку третіх осіб.

Обговорення інформації, отриманої від клієнтів, припустимо у відповідності з науковими і професійними завданнями і лише з тими особами, хто ясно уявляє межу обговорення цієї інформації.

Використання матеріалів роботи з клієнтом у публікаціях або наукових виступах припустиме лише за згоди клієнта та усунення з тексту будь-яких ознак, за якими особистість клієнта могла б бути ідентифікована іншими людьми.

У своїй професійній діяльності психолог і психотерапевт виходить з інтересів клієнта. Психолог повинен усвідомлювати ступінь впливу своїх особистих проблем на ефективність роботи з клієнтом. У разі якщо особиста проблема психолога збігається з проблемою клієнта і є перешкодою в роботі, психолог звертається до колеги за супервізією. Якщо особиста проблема психолога стає непереборною перешкодою і обмежує його працездатність, психолог вирішує питання про припинення роботи з даним клієнтом і передачі його іншому психолога-консультанта або психотерапевта. Тобто психолог в першу чергу повинен дотримуватися принципу «не нашкодь».