4. Аксіологічні проблеми юридичної психології: історія та сучасність

Юридична психологія в останні часи актив- но впроваджується в життя як прикладна наука, що відповідає на запити практики, і як міждисциплінарна та багатопредметна область психологічних знань, яка висвітлює дослідження особливостей психічної діяльності людини, що мають юридичне значення і певні правові наслідки. Трактування права як особливої соціокультурної цінності формується в нашій юриспруденції, спираючись на вихідні основні положення загальної аксіології (загального вчення про цінності).

Вперше використав поняття «цінність» у спеціальному сенсі морально необхідного І. Кант. Цінності в його трактуванні – це те, що має значення, значимість в моральному світі повинності і свободи. Цей апріорний світ належного конструюється І. Кантом у відриві в протистоянні до «буття», де панують причинно-наслідкові зв’язки і необхідність. Йдеться, по суті, про нормативне і регулятивне значенні цінностей, які являють собою, за І. Кантом, апріорні імперативи розуму – цілі, вимоги, формули належного. З цією моральної нормативністю пов’язані і ті категоричні імперативи, які І. Кант формулює стосовно моралі та права.

У сучасній західній та вітчизняній літературі поняття цінності залишається дискусійним і трактується з різних, нерідко з діаметрально протилежних позіцій.

Предметна сфера і основна тематика юридичної аксіології – це проблеми цінності права, ціннісного значення закону (позитивного права) і держави, оскільки юридична аксіологія, як і юридична наука в цілому, включає в предмет свого розгляду не тільки право, а й державу в якості правового явища, а саме – як правової організації (правової форми організації) публічної влади вільних членів даного суспільства. Юридична аксіологія припускає розрізнення і співвідношення права і закону як таке, що можливе і має сенс лише в рамках, на основі і в руслі юридичного праворозуміння.

У поняття природного права поряд з тими чи іншими об’єктивними властивостями права (принципом рівності людей, їх свободи і т. д.), включаються і різні моральні (релігійні, моральні) характеристики. В результаті такого змішання права і моралі (релігії і т. д.) природне право постає як симбіоз різних соціальних норм, як якийсь ціннісно-змістовний морально-правовий комплекс, з позицій якого виноситься те чи інше ціннісне судження про позитивне право та законодавця.

Як підкреслюють багато дослідників, методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що тут центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб’єкт діяльності. І якщо право, в першу чергу, виділяє в людині правопорушника, то юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, в свідку, потерпілому і т.п. В центрі уваги цієї науки знаходяться психологічні проблеми узгодження людини і права як елементів однієї системи. Предмет юридичної психології не є застиглим і незмінним. Зміна життя, її соціальних умов, загальний розвиток науки впливатимуть і на цю галузь психології. Своєрідність цієї науки полягає в тому, що більшість психічних закономірностей, які вона досліджує, знаходяться за рамками загальноприйнятих, соціальних норм поведінки, виражених у праві.