3. Сучасний стан та світоглядно-методологічні тенденції історії психології

У сучасних умовах роль психології у вирішенні практичних завдань на виробництві, в системі охорони здоров’я і народної освіти постійно зростає, все більш актуальними стають і історичні аспекти розвитку психологічної науки. Підвищуються вимоги практики до науки взагалі і до психології зокрема, породжують потребу звернення до її минулого для того, щоб більш адекватно оцінити можливості психологічної науки на сучасному етапі і в майбутньому в здійсненні різних народно-господарських завдань.

Помітне «піднесення» історії психології викликане ще й її особливим становищем, яке вона як специфічна галузь знань займає в структурі психологічної науки і в системі інших наук. Це особливе становище історії психології полягає в тому, що вона представляє таку систему знань, яка охоплює собою питання філософії та методології, питання природничо-наукових основ психічних явищ і структуру власне психологічних знань. Процес виникнення і формування власне психологічних знань і становить основу предмета історії психології. Ця основа включає в себе такі головні розряди психологічних знань:

– формування основних понять і категорій психології: категорії образу, дії, мотивації, спілкування, особистості та ін;

– питання розвитку психологічних принципів: детермінізму, відображення, розвитку, нервизма, єдності свідомості і діяльності, асоціативний і рефлекторний принципи та ін;

– ретроспективний аналіз різних способів вирішення основних проблем психології: психофізичної, психофізіологічної, псіхогностичної, біопсихічної та психосоціальної;

– структурні уявлення про психічниі процеси, стани і властивості.

Таким чином, повне становлення психології як науки ще не завершено. Багато її розділів продовжують залишатися на стадії розуміння та опису. Все це свідчить про те, що чіткі кордони, що розділяють один період розвитку психології від іншого, провести важко і що всяка одномірна періодизація відносна і умовна. Мабуть, перспектива подальшої розробки проблем періодизації повинні бути пов’язані з багатовимірним підходом у виборі і визначенні підстав та принципів для виділення різних періодів і побудови періодизації в цілому, що, у свою чергу, передбачає формування полісистемної гіпотетичної концепції історії психології, різноманітність способів ретроспективної розгортки , відомий ступінь повноти відомостей про стан психологічних знань у конкретний період їх розвитку.

В даний час здійснення принципів полісистемності і багатомірності у вивченні історії психології ускладнено внаслідок наявності істотних «білих плям», в характері яких виявляються подібні риси як у вітчизняній, так і зарубіжної історіографії. Ці білі плями проявляються насамперед у нерівномірності розподілу історико-психологічних досліджень, що розрізняються за темами, проблематиці, широті охоплення і висвітлюваним періодам розвитку історії психології.

В останні десятиліття в нашій країні стало значно більше приділятися уваги історії вітчизняної психології. Свідченням тому можуть служити поява робіт Б. Г. Ананьєва, М. В. Соколова, А. В. Петровського, Е. А. Будилова, А. А. Смирнова та інших авторів. Разом з тим у більшості з цих праць історія вітчизняної психології в дореволюційний чи радянський періоди не співвідноситься спеціально із загальним процесом розвитку світової психологічної науки. І таким чином, вітчизняна психологія знову залишається відокремленою, відірваною від загального ходу розвитку світової психології.

Важливість вивчення історії вітчизняної психології обумовлена ​​в наш час ще й тим, що вітчизняна психологічна наука стає предметом особливого інтересу у психологів зарубіжних країн. В останні роки за кордоном видаються спеціальні збірники та монографії з вітчизняних авторів. Зростаючий інтерес до вітчизняної психології серед зарубіжних вчених викликаний деякими новими тенденціями, які виявляються в сучасній зарубіжній психології. Тривале панування в західних країнах філософії позитивізму призвело в психології до відомої зневаги до питань теорії та методології, до теоретичної роз’єднаності конкретних досліджень, до накопичення неозорого за своїм масштабом і важко співставного за своїм змістом емпіричного матеріалу. Все це спонукає тепер сучасних зарубіжних психологів відходити від принципів позитивізму, породжує у них прагнення до розробки загальнотеоретичних і філософсько-методологічних проблем психології. Саме з цієї точки зору досвід вітчизняної психології, багатий передовими філософськими і науковими традиціями, з якими пов’язані грандіозні успіхи вітчизняної психологічної науки, все більш і більш привертає увагу вчених зарубіжних країн.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній історіології досить слабко вивчена історія розвитку різних галузей психології, взятих як окремо, так і в їх взаємозв’язку, У нашій країні історія та сучасний стан різних галузей психології представлена ​​або тільки оглядовими статтями, або окремими главами в різних монографіях та навчальних посібниках. Між тим є серйозні підстави до того, щоб розгляд історії психологічної науки з точки зору її складу і структури стало одним з провідних способів історико-психологічного аналізу як у масштабі однієї країни, так і в межах світової історії психології.

Багато теоретичних та методологічних питань історії психології, і особливо проблема періодизації, не можуть бути в даний час вирішені внаслідок неповноти відомостей про стан психологічних знань в окремі конкретні періоди їх розвитку. Менш за все залишаються розкритими історія доантичної та середньовічної психології, розвиток психології в епоху Відродження. Досить схематично зображається сучасний стан психології і, більше того, воно характеризується, як правило, без аналізу історичних передумов, що визначають своєрідність сучасних тенденцій і напрямків у психології, в той час як відомо, що відрив сучасності від історії є недооцінкою ролі минулого науки в творенні її сьогодення і майбутнього.