План

1. Марксистська версія реконструкції історії психологічної науки.

2. Історія психологічної науки в аналітичній традиції.

3. Сучасний стан та світоглядно-методологічні тенденції історії психології.

4. Аксіологічні проблеми юридичної психології: історія та сучасність.

5. Етичні засади психодіагностичної і психокорекційної діяльності.

6. Філософська суть української психології.

7. Генетична психологія (за С. Максименком).

8. Загальна характеристика філософських проблем новітніх напрямків у психології.

9. Загальна характеристика психоаналітичної герменевтики А. Лоренцера.

10. Український менталітет та перспективи національного розвитку.

Список використаної літератури

1. Марксистська версія реконструкції історії психологічної науки

Марксизм відомий як ідеологія, що пустила глибоке коріння по всьому світу. Їй притаманна, як і будь-якой ідеології, філософська підоснова (своя версія про призначення людини в соціальному світі). Якщо відволіктися від кривавої реальності політичних реалій марксизму і звернутися до науки, то її претензії на науковість загальновідомі. «Сертифікатом» науковості служив принцип детермінізму, а стосовно історії – постулат про закономірний перехід від одних соціальних форм до інших. У марксизмі цей постулат обертався висновком про те, що капіталізм змінюється соціалізмом з такою ж невідворотністю як зміна пір року. Як відомо, психологія в силу унікальності свого предмета з самого початку була приречена бути, кажучи словами М. М. Ланге, «дволиким Янусом», зверненим і до біології, і до соціології. Експансія марксизму в кінці XIX – початку XX в. співпала з наростаючою хвилею соціоісторичних ідей в психології.

Відомий американський психолог Д. Болдуін, зокрема, назвав в 1913 р. «Капітал» К. Маркса в числі робіт, під впливом яких відбувся корінний переворот у поглядах на співвідношення індивідуальної і суспільної свідомості. Це було сказано Д. Болдуіном в книзі «Історія психології», сам жанр якої припускав загальну оцінку еволюції однієї з наук. У цій книзі мова йшла тільки про західній психології.

Стосовно вітчизняного простору, то на його теренах затверджувалася віра в те, що вчення Маркса всесильне не тільки в економіці і політиці, а й в науці, в тому числі й психологічній. Навіть ідеаліст Г. Челпанов, директор Московського інституту психології, говорив про те, що марксизм і є те, що потрібно його інституту (він очолював інститут до кінця 1923). Правда, Г. Челпанов залишав на частку марксизму тільки область соціальної психології. Ще на початку століття Г.Челпанов, роз’яснюючи свою позицію щодо марксизму, зазначав, що у філософії він є прихильником метафізичних побудов, у гносеології – прихильником критичного реалізму і противником усіх видів гносеологічного ідеалізму, у психології ж проводить різку розмежувальну лінію між філософією та емпіричною психологією. Емпірична психологія, яка, на його думку, визнає внутрішній досвід вихідним пунктом свого вчення і яка такою ж мірою застосовує об’єктивні вивчення душевних явищ, перебуває у «погодженні з марксизмом».

У вітчизняній психології багато в чому й донині визначення предмета узгоджується з марксистською методологічною парадигмою. А ось як вже сьогодні розглядає історію радянської психології у ракурсі «міфологем та реалій» відомий російський психолог М. Г. Ярошевський. Заборона на свободу мислення, зазначає він, породила викривлені форми наукового спілкування. У самому апараті мислення людей науки відбулося розщеплення між методологічним і конкретно-науковим рівнями його функціонування. Методологічні установки й регулятори процесу дослідження ставали зовнішніми стосовно руху думки в предметному проблемному полі. І тоді Марксові формули переставали нести реальне робоче навантаження. Неможливість звернутися до будь-якої іншої методологічної орієнтації (за втрати реального впливу марксистської) створювала вакуум, в якому втрачався творчий потенціал науки. На думку М. Г. Ярошевського, необхідна адекватна історична реконструкція впливу марксистських положень на долю вітчизняної психології, тим більше, що ряд ключових положень марксизму послугували основою для продуктивних розробок у радянській психології.

Таким чином, В умовах тоталітарного режиму культивувалася версія про «особливий шлях» марксистської психології як «єдино вірної» галузі знання. На цей шлях вона вступила на початку 20-х років і протягом кількох десятиліть не мала можливості звернути з нього. Всі факти і концептуальні побудови радянських психологів 20-50-х років повинні розглядатися з урахуванням даних обставин.

Тільки напкінці 50-х років з’являються ознаки того, що психологія в СРСР отримала можливість розвиватися в загальному контексті світової науки. Залізна завіса, що відокремлювала вітчизняну психологію від світової наукової спільноти, якщо не зникла, то посунулась. Радянські вчені почали брати участь у міжнародних конференціях і конгресах (протягом двадцяти років подібне було неможливо), перекладалися книги зарубіжних психологів, стало можливим розвивати галузі науки, які вважалися свідомо реакційними (наприклад, соціальну психологію), стали вперше за багато років доступними книги Л. Виготського, М. Басова, П. Блонського та інших.