4. Слідчий зобов’язаний:

 виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі;

 у кожному випадку виявлення ознак кримінального правопорушення розпочати досудове розслідування;

 вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди та ін.

Слідчий має право (ч. 2 ст. 40 КПК):

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом та ін.

5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для досудового розслідування (ст. 219 КПК).

6. Слідчі за невиконання своїх обов’язків можуть бути притягнуті до таких видів юридичної відповідальності:

 кримінально-процесуальної відповідальності — скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми, тощо;

 кримінальної відповідальності за злочини:

— у сфері службової діяльності (розділ 17 КК);

— проти правосуддя (ст.ст. 371—374, 380—381 КК).

 дисциплінарної відповідальності згідно із нормативно-правовими актами відомств, в яких вони працюють.

4) Процесуальна характеристика потерпілого

1. Потерпілий — це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій таким правопорушенням завдано майнової шкоди.

У справі про незакінчений злочин особа визнається потерпілим за умови фактичного заподіяння їй шкоди.

Особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж, не є потерпілими. Водночас, оскільки закон не пов’язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, особа є потерпілим у випадках, коли вчинення щодо неї кримінального правопорушення спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначенні йому покарання, про що йдеться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів".

Потерпілим може бути як фізична особа так і юридична особа. Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства інших держав показує, що питання про учасників, які можуть набувати статусу потерпілого у кримінальних справах, вирішується по-різному.

У КПК одних держав містяться норми-дефініції щодо потерпілих, у яких ними визнають лише фізичних осіб, наприклад, ч. 1 ст. 49 КПК Республіки Білорусь, ст. 87.1 КПК Республіки Азербайджан, ст. 58 КПК Республіки Вірменія, ч. 1 ст. 28 КПК Республіки Литва, ст. 49 КПК Республіки Киргизстан, ч. 1 ст. 59 КПК Республіки Молдова, ч. 1 ст. 54 КПК Республіки Таджикистан, ч. 1 ст. 54 КПК Республіки Узбекистан.

За КПК інших держав потерпілими визнають як фізичних, так і юридичних осіб. Так, у КПК Російської Федерації встановлено, що потерпілим може бути не лише фізична особа, якій злочином заподіяно фізичну, майнову чи моральну шкоду, а й юридична особа в разі спричинення злочином шкоди її майну і діловій репутації (ч. 1 ст. 42 КПК Російської Федерації). КПК Республіки Казахстан також містить подібні норми з тією лише різницею, що юридична особа визнається потерпілим в разі спричинення їй майнової і моральної шкоди (ч. 12 ст. 75 КПК Республіки Казахстан).

2. Підставами участі у кримінальному провадженні є:

- подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення;

- подання особою заяви про залучення її до розпочатого кримінального провадження як потерпілого.

3. Потерпілим може бути визнано:

 особу, якій безпосередньо заподіяна та чи інша шкода;

 у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, — його близькі родичі або члени сім’ї (ч. 6 ст. 55 КПК)^*.

У теорії кримінального процесу і практиці діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду доволі проблемним залишається питання про визнання таких осіб потерпілими. Законодавець установив, що потерпілим визнається одна особа із числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілими може бути визнано кілька осіб (ч. 6 ст. 55 КПК).

У кримінальному процесуальному законодавстві не вирішене питання про можливість визнання потерпілими близьких родичів потерпілого, який помер не у зв’язку із вчиненням щодо нього кримінального правопорушення, а з інших причин вже після його вчинення. Через це родичі померлого, маючи інтерес у кримінальному провадженні, залишаються поза кримінальним процесом. Найбільше, на що можуть розраховувати родичі в цій ситуації, це на давання показань як свідки. У зв’язку з цим вже давно назріла необхідність позитивного вирішення у законодавстві питання про можливість визнання близьких родичів потерпілого у зазначеній ситуації потерпілими за аналогією з тими ситуаціями, коли їм надається такий статус після смерті потерпілого внаслідок кримінального правопорушення.

Обставин, які б виключали участь потерпілого у кримінальній справі, кримінальним процесуальним законом не передбачені.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж. Водночас, оскільки закон не пов’язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення злочину щодо неї спровоковано її діями.