11. Література

1. Е.И. Гаврилов, И.М. Оксман “Ортопедическая стоматология”, 1978.

2. Евдокимов “Руководство по ортопедической стоматологии”, 1974.

3. И.С. Рубинов “Физиологические основы стоматологии”, 1965.

4. Б.Д. Копейкин “Руководство по ортопедической стоматологии”, 1993.

5. Лекції кафедри.

Зміст навчального матеріалу

В методиці обстеження ротової порожнини багато спільного з обстеженням будь-якого органа людського організму, а в той же час є свої особливості. Дослідженню підлягають тканини протезного поля – зуби, слизова оболонка і кісткова основа.

Методи обстеження ортопедичного стоматологічного хворого підрозділяють на суб’єктивні і об’єктивні.

Скарги хворого:

а) основні: на порушення функції жування і мови, естетичний недолік, больові відчуття в зубі під коронкою, біль при користуванні протезом скронево-нижньощелепного суглоба, на відчуття печії, на асиметрію обличчя;

б) супутні: болі в області шлунка і т.д.

Анамнез.

При зборі анамнезу важливо отримати дані про перенесені інфекційні та інші захворювання, їх ускладнення, про стан внутрішніх органів, особливо травної системи. Слід виявити етіологію і протікання даного захворювання (карієс, його ускладнення, пародонтоз, травма, хвороби слизової оболонки, пухлини, алергія та ін.), чи є функціональне порушення, чи користувався хворий протезом раніше, якою конструкцією, тривалість звикання до нього, які були недоліки.

Об’єктивне дослідження

Клінічні методи дослідження діляться на фізичні, інструментальні та лабораторні. До фізичних відносяться огляд, пальпація, перевірка статики зубів. До інструментальних – перкусія, електрометрія, термометрія. До лабораторних – рентгенографія (у тому числі томографія, ортопантоміографія), функціональні жувальні проби, мастікаціографія, електроміографія та ін.

Огляд

При зовнішньому огляді визначають наявність або відсутність асиметрії обличчя, зглаженість носогубних складок, парези, пухлини і т.д. При огляді слизової оболонки переддвір’я ротової порожнини визначають колір і стан ясен. На слизовій оболонці губ, щік, кутів рота можна виявити кератоз у вигляді окремих бляшок або їх конгломератів, інколи з тріщинами. При огляді слизової оболонки ротової порожнини піднебіння і зіву можуть бути виявлені запальні та дистрофічні зміни: набряк, виразки, кератоз, лейкоплакію, гіперплазію мигдалин та ін. Під час досліджень зручно користуватися електросвітловими шпателями з пластмаси.

Необхідно брати до уваги глибину піднебінного сплетіння, наявність тороса і його меж, ступінь атрофії альвеолярних відростків.

Для обстеження зубних рядів необхідно користуватися гострим зондом, для визначення глибини оголення коренів при пародонтозі – градуйованим зондом.

Звертають увагу на різні відхилення від норми: аномалії кольору, форми, величини, кількості, структури зубів, наявності каріозних і некаріозних уражень, розмір і стан наявних пломб. За допомогою пінцета можна визначити ступінь рухомості зубів при захворюваннях пародонту і ін. патологічних станах по Д.А. Ентіну (чотири ступеня). Зуби з рухомістю ІІІ та ІV ступеня підлягають видаленню. Зубні ряди можуть бути звужені або розширені, а зуби, що обмежують дефекти зубного ряду – зміщені (феномен Годона – у вертикальному і горизонтальному напрямках). Л.В. Ільїна-Маркосян розрізняє дві форми вертикального зміщення зубів: 1) супроводжується ростом альвеолярного відростка (у дітей), 2) з оголенням шийки зуба і кореня (у людей похилого віку). За В.О. Пономарьовим виділяється три форми (третя змішана). якщо є протези, виготовлені раніше, то в якому вони стані.

Прикус визначається при зімкнутих зубних рядах у центральній оклюзії. частіше зустрічається ортогнатичний прикус (79,6%). А.Я. Кату та Б.Н. Бинін відносять до фізіологічного прикусу біпрогнатію (вестибулярне відхилення фронтальних зубів і нижньої щелепи), опістогнатію (нахил фронтальних зубів обох щелеп в сторону язика).

Пальпація

Цей метод допомагає уточнити діагноз. Пальпуються лімфатичні вузли і слинні залози, зуби, ясеневі кишені, слизова оболонка, суглоби.

Перкусія

Використовується частіше всього для діагнозу гострих і хронічних періодонтитів.

Звукова перкусія використовується з діагностичною метою (пломби дають приглушений звук, омертвіння пульпи і відсутність в кореневих каналах пломбувального матеріалу – низький перкуторний звук). У нормі перкуторний звук високий, при резекції верхівки кореня – приглушений і в’ялий. Позитивна перкуторна проба “тремтіння кореня” вказує на резорбцію альвеоли в апікальній ділянці.

Термометрія і електрометрія

Прийнято вважати, що температура у межах 5-55^о не викликає больових відчуттів у зубі з живою пульпою. Встановлено, що зуб з живою пульпою реагує на електричний струм у межах від 2 до 8 мкА. Реакція пульпи на електричний струм вище 8 мкА вказує на її захворювання, вище 50 мкА – на її некроз.

Рекомендується порівняльна перевірка електрозбудливості досліджуваного і сусіднього зуба або інтактного зуба з протилежного боку. Якщо при дослідженні опорних зубів для незнімного протезування електродіагностики показано зниження порога збудження пульпи, то для уточнення діагнозу (хронічний періодонтит) застосовують рентгенографію.

Електродіагностика

Під електроодонтодіагностикою розуміють дослідження реакції збудливості тканин на електричний подразник. Живі тканини збуджуються під впливом електричного подразника і набувають діяльного стану – збудження. Мінімальна сила подразника, здатного викликати збудження, називається пороговою. Збудження характеризується трьома факторами: силою подразника, висоти його наростання та часу дії. При патології збудження тканин може змінюватися у широких межах.: від різкого підвищення до повного затухання.

Для дослідження стану тканин використовуються різні види енергії, в тому числі електричний струм. широке поширення у стоматологічній клініці отримала електроодонтодіагностика для диференційної діагностики. Дослідження електрозбудливості дозволяє нам не тільки ставити діагноз, але і слідкувати за динамікою патологічного процесу, контролювати ефективність лікування, передбачати прогноз. Дослідження електрочутливості зубів по суті зводиться до дослідження збудливості відповідних нервів і проводиться апаратом ОД-1 та ОД-2м.

Термодіагностика

Реакція зубів на температурні подразники широко використовується з метою діагностики. зуби мають як холодову, так і теплову чутливість. Порогом холодової чутливості є для різців в середньому 20^о, для останніх зубів є 11-13^о. Поріг теплової чутливості для різців в середньому 52^о, для останніх зубів 60-70^о. якщо відповідні температури викликають у зубі адекватні подразнення, то це свідчить про те, що із сторони пульпи ніякої патології не відмічається. для діагностики пульпіту або карієсу не потрібні ні високі, ні дуже низькі температури. Навіть близькі до температури ротової порожнини, а тим більше порогової температури, легко викликають при вказаних захворюваннях больову реакцію.

Роль Rö-логічного обстеження хворого

Рентгенологічні методи дослідження дають можливість уточнити діагноз апікального і крайового ураження пародонта, диференціювати хронічний періодонтит (фібринозний, гранулематозний, гранулюючий), виявити наявність кіст, гранульом, ретенованих зубів, діагностувати пухлини, травматичні ураження зубів і щелеп, виявити наявність сторонніх тіл у щелепо-лицьовій ділянці. Рентгенографія допомагає визначити важкість захворювання при пародонтиті, ступінь і характер резорбції альвеоли (горизонтальна, вертикальна, кратероподібна резорбція, наявність кісткових кишень, уточнити необхідність хірургічного або ортопедичного лікування за допомогою шин і протезів. Цей метод полегшує вибір конструкції ортопедичного апарату (знімний, незнімний) і опорних зубів. виявити топографоанатомічні особливості елементів скронево-нижньощелепного суглоба.

Слід застерегти від переоцінки рентгенологічного методу дослідження і недооцінки даних анамнезу, огляду і лабораторних досліджень, забування цього правила часто призводить до помилкових висновків.

Томографія дає можливість отримати рентгенівське зображення певного шару кістки на потрібній глибині. Цей метод особливо цінний для вивчення різної патології скроне-щелепного сполучення нижньої щелепи, а також у ділянці кутів (з приводу травми, пухлин і т.д.).

Панорамна рентгенографія дозволяє отримати повну картину всіх зубів у вигляді панорамного знімка достатньої різкості із збільшенням у 2 рази при незначному і короткочасному опроміненні ніж при звичайному знімку. Рентгенівська трубка дає можливість ввести в порожнину рота променевий пучок, а рентгенівську плівку розміщують у касету з пластика, яка утримується самим хворим біля обличчя з обох сторін і в цьому положенні проводять знімок окремо для верхньої і нижньої щелепи. Панорамна рентгенограма дозволяє виявити взаємозв’язок між зубами, коренями, альвеолярними відростками, гайморовою порожниною. До рентгенологічного дослідження відносяться ортопантомограма, радіовізіографія та апекслокація.

Статичні методи Агапова Н.І. та Оксмана І.М, їх значення

Для обчислення витривалості пародонта і ролі кожного зуба у жуванні запропоновані спеціальні таблиці, що отримали назву статичних систем урахування жувальної ефективності. У цих таблицях участь кожного зуба у жуванні визначена постійною величиною, вираженою у процентах.

Н.І. Агапов прийняв жувальну ефективність всього зубного ряду за 100%, а за одиницю жувальної спроможності та витривалості пародонта – малий різець, порівнюючи з ним решту зубів. Н.І. Агапов рекомендує при обчисленні жувальної ефективності остаточного зубного ряду приймати до уваги зуби-антагоністи.