НОРМАТИВНА ДИСЦИПЛІНА

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

РОЗШИРЕНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ ВСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ЗА ОКР «БАКАЛАВР»

КИЇВ - 2015

ЗМІСТ

ЛЕКЦІЯ	«Категорійно – понятійний апарат з безпеки життєдіяльності»	3
ЛЕКЦІЯ	«Таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек»	15
ЛЕКЦІЯ	«Природні загрози та характер їхніх проявів на дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки. Пожежі у природних екосистемах»	30
ЛЕКЦІЯ	«Безпека харчування як частина безпеки життєдіяльності. Ендемічні та інфекційні загрози, харчові отруєння»	36
ЛЕКЦІЯ	«Техногенні аварії. Основи забезпечення пожежної безпеки на транспорті і промислових об’єктах»	56
ЛЕКЦІЯ	«Дія іонізуючих випромінювань на людину. Режими захисту від діі радіації.»	78
ЛЕКЦІЯ	«Особливості та типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах. Режими захисту від дії токсичних речовин»	96
ЛЕКЦІЯ	«Соціальні небезпеки, їхні види та характеристики. Критерії та основи збереження здоров’я населення».	116
ЛЕКЦІЯ	«Менеджмент безпеки»	133
ЛІТЕРАТУРА		159

РОЗШИРЕНИЙ КОНСПЕКТ

лекції №1

«Категорійно – понятійний апарат з безпеки життєдіяльності»

ПЛАН

Вступ.

1. Сутність безпеки життєдіяльності.

2. Безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях.

3. Безпека життєдіяльності в повсякденному житті.

Заключна частина.

Вступ

Безпека життєдіяльності (далі БЖД), як освітня дисциплина, перебуває на стадії розвитку і становлення та належить до фундаментальних наук. Стратегічним принципом напряму освіти з БЖД має бути принцип управління безпекою (ризиком), як складовою якості благополуччя життя людини та допустимого ризику.

Метою курсу БЖД є підготовка особи до активної участі в забезпеченні повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється.

1. (Перше навчальне питання) (Сутність бжд.).

Безпека- збалансований стан людини (або системи), соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо. Збалансованість системи «людина – життєве середовище».

Безпека людини – стан захищенності особи та суспільства від ризику.

Життєдіяльність – процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей. Самореалізація суспільства у здобутті потреб та розкриття можливостей..

БЖД- галузь знань, що вивчає небезпеки, які загрожують людині в повсякденному житті (вдома, на вулиці, роботі, відпочинку) та за надзвичайних ситуацій (аварії, техногенні та природні катастрофи тощо), і методи захисту від них, а точніше – загальні принципи, на яких вони (методи захисту) створюються.

МЕТА БЖД – безпека в системі «людина – життєве середовище».

Об’єктом БЖД- є- Система «людина – життєве середовище». Елементами життєвого середовища є природні, техногенні побутові, техногенні виробничі та соціальні явища. Якщо в системі, що розглядається, - 1 людина, то в життєве середовище підпадає і все населення, група людей, людство тощо.

Предметом БЖД – вважають моделі безпеки, їх складання з метою розробки та прийняття рішення щодо збалансованості системи, усунення небезпек.

Методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід.

Системно-структурний підхід – напрям методології досліджень, що полягає у вивченні об’єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто розгляді об’єкта як системи.

Основним методом системного підходу є системний аналіз – якщо в системі виникає складне питання, то для підготовки та обгрунтування рішень застосовують сукупність методологічних засобів.

Кожна система є сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою з метою досягнення певних цілей. БЖД розглядає людину тільки в системі «людина – життєве середовище». Поза межами цієї системи людина становить об’єкт вивчення антропології, медицини, психології, соціології та інших наук.

БЖД- невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human Development). Сталий розвиток веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Сталий розвиток- це концепція стосовно необхідного балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому житті. Сталий розвиток – це керований розвиток.

Безпеці систем заважає небезпека. Вона вносить дизбаланс у систему.

Небезпеку розглядають як об’єктивно існуючу реальність у відносинах між суспільством і технікою, середовищем проживання людини.

Небезпека – 1) негативна властивість живої та неживої матерії, що може завдати шкоди самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям; 2) умова чи ситуація, яка існує в навколишнєму середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.

Носії небезпек (або джерела) – природні процеси, техногенне середовище, людські дії.

Залежно від наслідків впливу на організм людини фактори небезпеки поділяють на:

-Небезпечні фактори –чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до смерті.

-Шкідливі фактори - чинники життєвого середовища, які зумовлюють погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання тощо.

Виокремлюють також пасивно-активні фактори, дія яких проявляється із залученням енергії людини (гострі нерухомі предмети, нерівні або дуже гладкі поверхні тощо), та пасивні, що впливають на людину опосередковано через деградацію властивостей матеріалів (виявляються у руйнуваннях, вибухах тощо).

За характером дії на організм людини, природою та енергією всі чинники поділяють на такі групи: (фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні)

-Фізичні ( чинники життєвого середовища, здатні завдати шкоди організму, причиною яких можуть бути шум, вібрації та інші види коливальної дії, неіонізуючі та іонізуючі випромінювання, кліматичні параметри –температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, недостатня освітленість, підвищений рівень статичної електрики та ін.); Фізичні вражаючі фактори поділяють на підгрупи: 1)механічні (вони мають запас кінетичної чи потенціальної енергії – усі рухомі об’єкти чи елементи машин; об’єкти та їхні елементи, розміщенні над поверхнею землі – передання якої організму спричинює травми: переломи, розриви м’яких тканин, судин); 2)термічні чинники (їм властивий певний запас теплової енергії та аномальна температура; спричиняють опіки тощо); 3)електричні чинники (вони мають запас електричної енергії, спричиняє біологічну [подразнення та збудження тканин організму, судомне скорочення м’язів та повна зупинка серця], теплову[призводить до різного ступеня опіків ділянок тіла], механічну[ призводить до розшарування тканин, відривання частин тіла], електро-хімічну дію [зумовлює електроліз рідин, крові, порушує іх склад]). Причому електричні травми об’єднують у три групи: місцеві, загальні, змішані; 4)електромагнітні чинники (характерізуються запасом енергії електромагнітних хвиль, величина якої залежить від довжини електромагнітної хвилі: E=hν=hc/גּ, де h – постійна Бланка; ν – частота хвилі; גּ- довжина хвилі; с-швидкість світла. ЕМ-випромінювання поділяють на 3 групи- радіочастотний[радіохвилі], оптичний [видиме світло, ультрафіолетове, інфрачервоне, лазерне], діапазон іонізуючого випромінювання [рентгенівське та γ-випромінювання]; 5) ядерні чинники (до них належать природні та штучні радіонукліди, що мають запас ядерної енергії.

-хімічні фактори небезпеки. Вони мають високу хімічну спорідненість із тканинами організму людини та речовинами довкілля; здатні на отруйну дію в організмі.

Залежно від практичного використання НХР класифікують на:

• промислові отрути

• отрутохімікати

• лікарські препарати

• побутові хімічні речовини тощо.

-Біологічні фактори небезпеки. (грец. bios-життя) фактори небезпеки-чинники, зумовлені дією різноманітних живих організмів: макроорганізми- рослини і тварини; та патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші). Групи інфекційних захворювань- інфекції дихальних шляхів (грип, аденовірусна інфекція, ангіна, дифтерія, коклюш, туберкульоз), кишкові інфекції (дизентерія, черевний тиф, паратиф, холера, вірусний гепатит, поліомієліт), кров’яні інфекції (малярія, сипний і зворотний тиф, кліщовий енцефаліт), інфекції зовнішніх покривів.

Інфекційні хвороби та інвазії, що трапляються в аграрному комплексі класифікують за їх збудником:

-бактеріальні (туберкульоз, бруцельоз, сальмонельоз, лептоспіроз, сибірка, листеріоз, еризипелоїд, чума, туляремія);

-вірусні (сказ, орнітоз);

-рікетсіозні(лихоманки);

-грибкові (актиномікоз, бластомікоз, кандидоз, кокцидіоїдоз, криптококкоз, мікроспорія, трифофітія, гістоплазмоз, епідермофітія);

найпростійші (ехінококоз, теніоз, трихінельоз).

-Психофізіологічні фактори небезпеки –чинники, обумовлені особливостями фізіології та психології людини, що можуть завдати їй шкоди за певних обставин.