3. Процентні ставки на ринку міжбанківських депозитів у іноземній валюті

Процентна ставка — це ціна ресурсів. Розміщуючи вільні ресурси на грошовому ринку, їх власники намагаються отримати дохід, крім того, плата за користування ресурсами має включати:

- компенсацію кредитного ризику, що притаманний будь-якій кредитній операції, розмір цієї компенсації здебільшого залежить від класу позичальника;

- компенсацію за відволікання ліквідних коштів: лише незначна кількість позик надається на умовах «до запитання» і повертається на першу вимогу, основна ж частина коштів розміщується на визначений термін і не може бути повернена раніше його закінчення, бо це може викликати проблеми ліквідності;

- компенсацію за відкладений час одержання доходу: проценти за кредит виплачуються найчастіше після закінчення терміну дії позики, тобто банк зможе використати дохід, одержаний від розміщення коштів, лише після їх повернення.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Реальна процентна ставка являє собою номінальну ставку (тобто ставку, що склалася на ринку), скореговану на процент інфляції. Наприклад, якщо номінальна ставка за депозитом становить — 8% річних, а рівень інфляції 6%, то реальна процентна ставка — 2%.

Рівень ринкових процентних ставок може бути визначений за формулою (цим рівнянням описується так званий ефект Фішера, що визначає взаємозв’язок між номінальною та реальною процентною ставками та очікуваною інфляцією):

k = r + x* + p + m, (1)

де k — рівень процентних ставок, що спостерігається на ринку;r — реальна процентна ставка; x* — очікуваний рівень інфляції; p — надбавка (премія) за кредитний ризик, тобто за ризик втрат через неповерення коштів; m — надбавка (премія) за процентний ризик, тобто ризик втрат унаслідок зміни ринкового рівня процентних ставок.

Реальна процентна ставка та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень вільного від ризику ринкового процента (і = r + x).

Звідси:

k = i + p + m. (2)

На рівень вільного від ризику ринкового процента, крім інфляції та інфляційного очікування, впливає ціла низка інших чинників:

- грошово-кредитна політика центрального банку: політика «дорогих грошей», спрямована на обмеження грошової маси, тягне за собою зростання рівня процентних ставок, і навпаки,  політика «дешевих грошей» сприяє зниженню процентних ставок;

- потреби уряду в кредитних ресурсах визначають процентні ставки на державні цінні папери, що є альтернативою розміщення коштів (у країнах з розвинутою ринковою економікою вкладення коштів у державні цінні папери вважаються безризикованими): при значному дефіциті бюджету уряд підвищуватиме процентні ставки, щоб збільшити обсяги залучених коштів. Це, у свою чергу, змусить комерційні банки піднімати процентні ставки залучення коштів. У ті ж роки, коли потреба в коштах зменшується, процентні ставки за державними цінними паперами знижуватимуться, що спричинить зниження процентних ставок на ринку;

- стан платіжного балансу країни. Процентні ставки є одним з інструментів коригування капітальних статей платіжного балансу: політика уряду, спрямована на залучення іноземних капіталів, буде супроводжуватися діями центрального банку щодо підвищення рівня процентних ставок;

- попит на грошовому ринку, а також рівень економічної активності: збільшення попиту, характерне для періоду підвищення рівня економічної активності, сприяє зростанню процентних ставок, економічний спад, що тягне за собою зменшення попиту, веде до падіння рівня процентних ставок;

- очікування на ринку: якщо очікується падіння процентних ставок, то ті учасники фінансового ринку, що мають вільні ресурси, будуть намагатися розмістити їх на більш тривалий термін, щоб одержати максимальний прибуток від високих ставок на момент розміщення коштів, але позичальники, у свою чергу, залучатимуть короткострокові депозити, очікуючи, коли ставки знизяться. У результаті довгострокові процентні ставки впадуть відносно короткострокових. Якщо очікується зростання процентних ставок, то попит на довгострокові позики збільшиться, оскільки позичальники намагатимуться зафіксувати існуючі низькі ставки, водночас кредитори прагнутимуть уникнути довгострокового розміщення коштів, унаслідок чого довгострокові ставки зростуть;

- рівень процентних ставок на світових фінансових ринках: інтернаціоналізація фінансових ринків та часткове або повне скасування більшістю розвинутих країн обмежень на здійснення конверсійних операцій сприяють тому, що підвищення процентних ставок на одному з ринків зумовлює спрямування ресурсів туди, де вони принесуть максимальний дохід.

На рівень процентних ставок за депозитами в іноземній валюті в основному впливають чинники з боку країни походження цієї валюти, а не країни, де здійснюється операція з розміщення або залучення коштів.

Процентна ставка може бути фіксованою (fixed) або плаваючою (floating).Фіксована процентна ставка встановлюється при розміщенні/залученні депозиту та залишається незмінною на весь період депозиту. Така ставка завжди використовується при короткострокових угодах.Плаваюча процентна ставка може змінюватися протягом дії депозиту. Найчастіше плаваючі ставки за депозитами валютного ринку прив’язуються до ставки LIBOR. Вона являє собою середню ставку, за якою найбільші британські банки кредитують першокласних позичальників на міжбанківському ринку (London Interbank Offered Rate). Ця ставка фіксується на 11,00 год. кожного дня. Існує також ставка LIBID (London Interbank Bid Rate), тобто ставка залучення коштів першокласними банками. Ставки LIBOR котируються для британських фунтів, доларів США, євро, швейцарських франків та японських єн. У плаваючих процентних ставках LIBOR використовується як база, до якої додаються базисні пункти (basis points — b.p). Сто базисних пунктів дорівнюють одному проценту, тобто 1 b.p = 0,01%. Наприклад, банк котирує ставку розміщення доларів США у такий спосіб:

USD 6m LIBOR + 75 b.p (шестимісячна ставка LIBOR + 0,75%).

Для доларів США як база плаваючої ставки може використовуватися так звана базисна ставка прайм рейт (prime rate). Це ставка за короткостроковими комерційними позиками першокласним позичальникам, що її котирують найбільші американські банки. Якщо позика в американських доларах здійснюється за межами США, то звичайно використовується ставка LIBOR. Також як база можуть бути використані: ставка FIBOR (Frankfurt Interbank Offered Rate), ставки державних.

При здійсненні депозитних операцій в іноземній валюті процентна сума розраховується на базі простого процента:

І=(Р*і*Т)/(В*100), (3)

де P — сума депозиту; i — ставка процента (річна); T — кількість днів процентного періоду;B — базова кількість днів у році (360 або 365).

Для більшості валют базова кількість днів у році розраховується як 360, але для деяких валют (британський фунт, ірландський фунт, бельгійський франк, сінгапурський долар, гонконгівський долар, південноафриканський ренд) базова кількість днів у році дорівнює 365.

Процентна ставка зазвичай є річною процентною ставкою, вона позначається p.a. (від латинського per annum — на рік). У міжнародній практиці застосовують два способи написання процентної ставки: у вигляді десяткового дробу (5,125%) та звичайного дробу.

Відсоткові гроші сплачуються кредитору у процесі їх нарахування або приєднуються до суми боргу. Таким чином будь-який борг має початкову та кінцеву величину. Якщо кожне нарахування відсотків проводиться від однієї суми (постійна база), то використана при цьому відсоткова ставка називається простою. Якщо база (сума) для нарахування відсотків змінюється з кожним періодом нарахування, то говорять про складний спосіб нарахування відсотків, а відсоткову ставку називають складною.

Розглянемо процес нагромадження простих відсотків, увівши умовні позначення:

P – початкова сума боргу;

S – кінцева сума боргу(нарощена сума);

I – відсоткові гроші, нараховані за весь термін (відсотки);

і – ставка відсотків у вигляді десяткового дробу;

n – термін позички.

Згідно з (1), формула простих відсотків матиме вигляд:

І = Р*n*i, (4)

Нарощена сума боргу з простими відсотками:

S=P+I, (5)

S=P(1+i*n). (6)

Слід пам’ятати, що практика нарощення за простими відсотками використовується при наданні короткотермінових позичок, тобто на термін не більше одного року. Оскільки відсоткова ставка, як правило, встановлюється у розрахунку на рік, то якщо тривалість позички менша року, необхідно визначити, яка частина відсотків має бути заплачена кредитору.

Якщо кількість днів у році позначити через G, а кількість днів користування грошима – g, тоді термін користування грошима в роках n можна виразити дробом:

n=g/G. (7)

Величини g та G можуть набувати різних числових значень. Наприклад, кількість днів можна обчислити точно (за календарними датами) чи наближено (якщо прийняти тривалість 1-го місяця рівною 30-ти дням). Тривалість року в обчисленнях теж може бути різною – 360 днів (наближене значення) чи 365 та 366 днів у високосному році. Тому можливі три варіанти обчислень, які дали назву трьом видам простих відсотків:

- звичайні відсотки – якщо g = 30 днів, а G = 360 днів; таку практику нарахування іноді називають німецькою і використовують при обчисленні звичайних відсотків по депозитах;

- комерційні відсотки – якщо g – точне , а G = 360 днів; цей метод називають банківським або французьким та використовують при обліку векселів;

- точні відсотки – якщо g – точне , а G = 365 (366) днів; цей спосіб найточніший і його називають англійським та використовують при зовнішньоекономічних операціях.

Слід пам’ятати, що дата надання та погашення боргу вважається одним днем при будь-якому способі обчислення відсотків.

Складні відсотки – це відсоткові гроші, при нарахуванні яких за базу приймається нарощена сума попереднього періоду. Процес нарахування та капіталізації складних відсотків можна записати як зростаючу геометричну прогресію:

S=P(1+i)в степені n. (8)