Зм 4. Способи платежів у міжнародній торгівлі
НЕ 1. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків.
НЕ 2. Авансові платежі.
НЕ 3. Платіж на відкритий рахунок.
НЕ 4. Банківський переказ.
НЕ 5. Розрахунки з використанням пластикових карток.
1. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків
Міжнародні розрахунки - це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами і послугами, а також із некомерційних операцій, кредитів, руху капіталу між країнами.
Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку - щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків провадиться безготівковим способом за допомогою записів на рахунках банків.
Найскладнішими і такими, що вимагають високої кваліфікації учасників угоди, є розрахунки за міжнародними торговельними контрактами. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із проведенням операцій через банки. Сьогодні у зовнішньоторговельних операціях використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.
В міжнародній практиці торгівельних відносин існує декілька способів платежів, які розрізняються в залежності від взаємної довіри торгових партнерів і ролі, яку повинні відігравати в кожному конкретному випадку банки при міжнародних розрахунках покупців з продавцями.
Слід розрізняти спосіб платежу, який за звичаєм чітко узгоджують покупець і продавець, та інструмент, за допомогою якого виконується цей платіж, тобто засіб платежу. Природно, що основними моментами при визначенні засобів платежу між контрагентами зовнішньоекономічних операцій будуть наявні домовленості між ними та банківські угоди між країнами.
Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.
Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).
Таблиця 4.1
Способи і засоби платежів, що використовуються в міжнародній торгівлі
Способи платежів |
Засоби платежів |
Форми розрахунків |
1. Платіж готівкою. 2. Авансовий платіж. 3. Платіж у кредит |
1.Чеки. 2.Перевідні векселі. 3.Банківські трати. 4.Поштові платіжні доручення. 5.Телеграфні (телексні платіжні доручення. 6.Грошові перекази по системі SWIFT |
1.Документарні: (акредитиви, інкасо). 2. Недокументарні: - платіж на відкритий рахунок; - авансові платежі; - банківський переказ; - векселі; -чеки |
Міжнародні розрахунки мають особливості:
По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами.
По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.
Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки. Валютні обмеження — це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення — концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:
- блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
- обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і/або уповноваженим банкам;
- обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);
- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
- регулювання строків платежів за експортом та імпортом;
- численність валютних курсів — різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.
Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.