2. Міжнародне право та міжнародна система

Міжнародне право – це самостійна, відмінна від національних правових систем конкретних держав система права. Міжнародне право функціонує в міжнародній системі, будучи її нормативною підсистемою.

Міжнародна система охоплює міжнародні (міждержавні) організації, різноманітні об’єднання держав (рух неприєднання, група 77 та інші), нації і народи, що борються за незалежність.

Міжнародна система містить не тільки зазначені суб’єкти, але й відно­сини між ними (міжнародні відносини у вузькому значенні слова), міжнародно-правові й інші соціальні норми (норми міжнародної моралі, міжнародної ввічливості, міжнародні порядки), а також взаємодії між усіма компонентами міжнародної системи і між нею та її компонентами.

Своєрідність міжнародної системи полягає в тому, що головні її компоненти – держави – лише частково інтегровані в ній. Вони існують і функціонують насамперед як самостійні системи – суверенні держави. Водночас кожна з них має різноманітні і постійні зв’язки з іншими державами й у цьому плані є інтегральним компонентом міжнародної системи, причому ступінь такої інтеграції в різних міжнародних системах неоднаковий.

Міжнародних систем дуже багато. Насамперед існує загальна міжнародна система, що охоплює всіх суб’єктів, усі відносини між ними і всі інші компоненти. Але поряд із цим є універсальні, функціональні системи – такі, наприклад, як система міжнародних економічних відносин. Крім того, є значна кількість локальних міжнародних систем різного характеру, зокрема система європейських економічних співтовариств.

Основні риси сучасної загальної міжнародної системи визначаються також науково-технічним прогресом (НТП).

НТП впливає на міжнародну систему і міжнародне право як безпосередньо, розширяючи сферу відносин між державами і, отже, сферу міжнародної системи і міжнародного права (наприклад, поява міжнародного космічного, міжнародного екологічного права), так і через відповідні соціальні процеси, які вона викликає, і які в цілому ведуть до зміцнення прогресивних сил у світі.

На сучасному етапі розвитку НТП внаслідок накопичення ядерної зброї та інших засобів масового знищення, загострення світової екологічної кризи вперше виникає ряд глобальних проблем, від вирішення яких залежить подальше існування людської цивілізації. Це насамперед збереження миру й усунення загрози світового термоядерного конфлікту, охорона навколишнього середовища, боротьба з голодом і наслідками економічної кризи, використання Світового океану, міжнародні енергетичні проблеми тощо. У процесі визначення і вирішення цих проблем сучасне міжнародне право відіграє найважливішу інтегративну і координаційну роль.

3. Основні риси сучасного міжнародного права

Час виникнення сучасного міжнародного права є дискусійним питанням. Радянська школа міжнародного права вела відлік із моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права вважають, що сучасне міжнародне право бере свій початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. Її представники переконані, що такий відлік необхідно вести з моменту створення в 1945 році ООН.

Незважаючи на розбіжності в підходах до вирішення цього питання, переважна кількість вчених-міжнародників сходяться в тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є:

– визнання політичних змін останніх років у світі, що мають «приголомшливий» характер: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), поява замість двох лише однієї наддержави – США, модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;

– сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

– зростання інтеграції між народами і державами у всіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);

- усвідомлення необхідності об’єднання державами зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;

- подолання класового підходу в міжнародному праві;

- подолання конфронтації та зміна політики стосовно третіх країн: ці держа­ви оцінюються як рівноправні суверенні суб’єкти міжнародної політики;

– перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм – відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов’язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії щодо роззброєння України);

– взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, друге – у створенні ефективного механізму відповідальності для держав – порушників міжнародного права.