4 Основні правила ризик-менеджменту

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

Перш, ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен:

1) визначити максимально можливий обсяг збитку за даним ризиком;

2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається:

3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства даного інвестора.

Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути рівним обсягу даного капіталу, менше або більше його.

2. Треба думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати великим заради малого.

У цьому випадку воно означає, що фінансовий менеджер повинен визначити і вибрати прийнятне для нього співвідношення між страховим внеском і страховою сумою. Страховий внесок – це плата страхувальника страховику за страховий ризик.

Страхова сума – це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності, відповідальність, життя і здоров'я страхувальника.

Ризик не повинен бути здійснений, тобто інвестор не повинен приймати на себе ризик, якщо розмір збитку відносно великий у порівнянні з економією на страховому внеску.

4. Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

6. Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення.

Тема 16 Напрями и методи регулювання та зниження ступеня ризику

1 Уникнення ризиків. Основними заходами в напрямку уникнення ризику є:

– відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за яким надмірно високий.

– відмова від використання у високих обсягах позикових коштів.

– відмова від надмірного використання обігових коштів у низьколіквідних формах

– відмова від використання тимчасово вільних грошових коштів у короткострокових фінансових вкладеннях.

2 Лімітування концентрації ризиків. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

Система фінансових нормативів, що забезпечує лімітування концентрації ризиків, може включати:

– граничний розмір (питому вагу) позикових коштів, що використовуються в господарській діяльності;

– мінімальний розмір (питому вагу) активів у високоліквідній формі;

– максимальний розмір товарного (комерційного) кредиту, що надається одному покупцю;

– максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному банку;

– максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента;

– максимальний період відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

3 Хеджування ризиків: внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних (русск. производных) цінних паперів – деривативів). Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів виділяють такі механізми хеджування фінансових ризиків: хеджування з використанням форвардних та ф’ючерсних контрактів, опціонів та свопів.

3.1 Форвардний контракт – інструмент хеджування ризиків, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту.

3.2 Ф’ючерс – різновид форвардного контракту; інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов’язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.. Ф’ючерси, на відміну від форвардних контрактів, вільно обертаються на фондових біржах, мають стандартизовані контрактні умови, мають спекулятивний характер, розрахунки за контрактами здійснюються щоденно до моменту їх виконання.

3.3Опціон – механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами або іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить угода з премією (опціоном), що сплачується за право (але не зобов’язання) продати чи купити протягом передбачуваного опціонним контрактом терміну цінний папір, валюту, реальний актив або дериватив в обумовленій кількості і за наперед обумовленою ціною.

3.4 Своп – механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов’язаннями підприємствами. В основі операції «своп» лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами або фінансовими зобов’язаннями з метою покращення їх структури та зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовуються операції валютного свопа, фондового свопа та відсоткового свопа.

4 Диверсифікація ризиків: Принцип дії механізму диверсифікації базується на розподілі ризиків, що перешкоджають їх концентрації. Основними формами диверсифікації виступають:

– диверсифікація видів фінансової діяльності – використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування і т.п.;

– диверсифікація валютного портфеля підприємства – вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют (зниження валютного ризику);

– диверсифікація депозитного портфеля – розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових коштів на зберігання в декількох банках;

– диверсифікація кредитного портфеля – передбачає різноманітність покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення його кредитного ризику;

– диверсифікація портфеля цінних паперів – напрямок диверсифікації, який дає змогу знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його дохідності;

– диверсифікація програми реального інвестування – включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною спрямованістю, що дає змогу знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.

5 Розподіл ризиків: Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на окремому їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями.

В сучасній практиці ризик-менеджменту найбільшого поширення набули такі напрямки розподілу ризиків:

– розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, крадіжкою переданих їм будівельних матеріалів та деяких інших;

– розподіл ризиків між підприємствами і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, пов’язаними з втратою (пошкодженням) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами – «Інкотермс - 90»;

– розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (відданого в лізинг) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) та ряд інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними застереженнями в контракті, що укладається;

– розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, який більшою мірою передається відповідному фінансовому інституту – комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику має для підприємства платний характер, однак дає змогу суттєво нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

6 Самострахування (внутрішнє страхування). Такий напрям нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, які дозволяють побороти негативні фінансові наслідки за тими фінансовими операціями, за якими ці ризики не пов’язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

– формування резервного (страхового) фонду підприємства;

– формування цільових резервних фондів;

– формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності;

– формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами обігових коштів підприємства.

Лекція 14

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 2

Лекція 15

ПІДСУМКОВЕ ЗАНЯТТЯ (СПІВБЕСІДА)

1 1. Сутність прогнозування та аналізу господарських рішень. 2. Типи дій, за допомогою яких може бути вирішено конфліктну ситуацію. 3. Функції ризику.

2 1. Методи кількісної оцінки ризиків. 2. Кількісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 3. Криві байдужості.

3 1. Використання критерію Севіджа при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення мінімакс). 2. Роль теорії ігор у прийнятті рішень в конфліктних ситуаціях. 3. Використання критерію Бернуллі при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

4 1. Теорія оптимального портфеля. 2. Очікувана корисність. 3. Використання критерію Бернуллі при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

5 1. Види схильності до ризику та корисність. 2. Типи дій, за допомогою яких може бути вирішено конфліктну ситуацію. 3. Використання критерію математичного очікування при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

6 1. Фактори впливу на ступінь підприємницького ризику. 2. Особливості якісного аналізу ризиків. 3. Використання критерію оптимізму при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимакс).

7 1. Концепція корисності. 2. Кількісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 3. Використання критерію стандартного відхилення при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

8 1. Особливості якісного аналізу ризиків. 2. Якісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 3. Використання критерію Севіджа при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення мінімакс).

9 1. Класифікація невизначеності. 2. Використання критерію математичного очікування при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 3. Напрями и методи регулювання та зниження ступеня ризику.

10 1. Сутність та причини виникнення невизначеності. 2. Використання критерію Лапласа при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 3. Криві байдужості.

11 1. Використання критерію стандартного відхилення при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 2. Використання критерію Гурвіца при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (поєднання стратегій максимакс та максимін). 3. Якісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень.

12 1. Форми й стратегії поведінки людей в конфліктній ситуації. 2. Використання критерію Севіджа при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення мінімакс). 3. Функції ризику.

13 1. Використання критерію Бернуллі при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 2. Концепція корисності. 3. Сутність прогнозування та аналізу господарських рішень.

14 1. Використання критерію стандартного відхилення при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 2. Класифікація невизначеності. 3. Використання критерію Гурвіца при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (поєднання стратегій максимакс та максимін).

15 1. Методи кількісної оцінки ризиків. 2. Сутність та причини виникнення невизначеності. 3. Поняття фінансових та інвестиційних рішень.

16 1. Використання критерію математичного очікування при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 2. Якісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 3. Очікувана корисність.

17 1. Використання критерію оптимізму при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимакс). 2. Концепція корисності. 3. Напрями и методи регулювання та зниження ступеня ризику.

18 1. Закон спадної корисності.  2. Форми й стратегії поведінки людей в конфліктній ситуації. 3. Очікувана корисність.

19 1. Сутність та причини виникнення невизначеності. 2. Класифікація підприємницьких ризиків. 3. Криві байдужості.

20 1. Використання критерію математичного очікування при обґрунтуванні рішень в умовах ризику. 2. Використання критерію оптимізму при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимакс). 3. Види схильності до ризику та корисність.

21 1. Сутність прогнозування та аналізу господарських рішень. 2. Закон спадної корисності.  3. Критерії обґрунтування рішень під час вибору інноваційного проекту.

22 1. Використання критерію Вальда при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимін). 2. Концепція корисності. 3. Роль теорії ігор у прийнятті рішень в конфліктних ситуаціях.

23 1. Фактори впливу на ступінь підприємницького ризику. 2. Поняття фінансових та інвестиційних рішень. 3. Використання критерію Вальда при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимін).

24 1. Класифікація невизначеності. 2. Особливості якісного аналізу ризиків. 3. Використання критерію стандартного відхилення при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

25 1. Використання критерію Севіджа при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення мінімакс). 2. Матриця можливих станів навколишнього середовища як основа застосування критеріїв при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності. 3. Використання критерію Лапласа при обґрунтуванні рішень в умовах ризику.

26 1. Кількісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 2. Класифікація невизначеності. 3. Характеристика ризику як економічної категорії.

27 1. Форми й стратегії поведінки людей в конфліктній ситуації. 2. Використання критерію оптимізму при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимакс). 3. Теорія оптимального портфеля.

28 1. Критерії обґрунтування рішень під час вибору інноваційного проекту. 2. Фактори впливу на ступінь підприємницького ризику. 3. Криві байдужості.

29 1. Закон спадної корисності.  2. Використання критерію Вальда при обґрунтуванні рішень за умов невизначеності (стратегія прийняття рішення максимін). 3. Функції ризику.

30 1. Класифікація підприємницьких ризиків. 2. Кількісні методи прогнозування та аналізу господарських рішень. 3. Напрями и методи регулювання та зниження ступеня ризику.

96

© Ларка Л. С.