4 Напрямки оцінювання ефективності господарських рішень
Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результативність, здобуту в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.
Основні напрямки оцінювання ефективності господарського рішення наведено на рис. 3.2.
Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме:
– людський фактор (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду ОПР, організаторські здібності, дисциплінованість, творча активність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; індивідуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що зумовлює відповідне ставлення до справи; очікувана винагорода у випадку успіху чи, навпаки, острах можливого покарання в разі невдачі);
– інформаційний фактор (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією));
– організаційний фактор (здатність організації вчасно переорієнтовуватися для усунення недоліків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них);
– своєчасність виявлення проблеми та наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації;
– стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість до різного роду перешкод);
– матеріальний фактор (наявність необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).
Рисунок 3.2 – Види ефективності господарських рішень
Ґрунтуючись на результатах практичних спостережень, слід зазначити, що кожен з факторів може або сприяти, або перешкоджати підвищенню ефективності ГР. Загалом, ефективність господарського рішення визначається досягненням поставлених цілей. Для цього воно має відповідати таким вимогам:
– мати механізм реалізації (тобто рішення слід сформулювати таким чином, щоб воно охоплювало організацію, контроль процесу його реалізації);
– бути науково обґрунтованим (розробка та прийняття рішення на основі пізнання й використання об’єктивних законів і тенденцій, властивих економіці);
– бути реальним (встановлення досяжних цілей, врахування наявних ресурсів і часу); можливість реалізації (забезпеченість відповідними ресурсами (управлінськими, матеріальними, людськими, правовими тощо); недопущення конфліктів);
– мати кількісну та якісну визначеність (обов’язкове встановлення конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів проектованого здійснення рішення; якісна визначеність характеризує ту сторону рішення, що не може бути виражена кількісно);
– забезпечувати своєчасність розробки, прийняття та реалізації;
– забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);
– бути гнучким (можливість зміни мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);
– мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття); законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);
– бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);
Прийняття ефективного рішення залежить також від наявності певних умов та усунення перешкод (рис. 3.3).
Рисунок 3.3 – Умови та перешкоди прийняття ефективного рішення
Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.
В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладено системний підхід як найбільш розроблений і апробований.
Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати:
1) пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період (цілі всіх структурних елементів прийняття рішення, цілі особи, яка приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);
2) урахування невизначеності та надійність (урахування у прийнятті та реалізації рішень факторів невизначеності й випадковості);
3) прогнозованість (прийняті рішення мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень – економічних, соціальних, екологічних тощо);
4) єдність (усі елементи системи прийняття й реалізації рішень перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);
5) взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тільки між собою, але і з навколишнім середовищем);
6) ієрархія (усі елементи системи розробки, прийняття й виконання ГР перебувають в ієрархічному взаємозв’язку підпорядкування й відповідальності);
7) функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).
Визначення ефективності прийнятих ГР пов’язано з такимитруднощами:
– суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;
– об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі розробки, прийняття та реалізації рішення;
– відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.
Рішення приймається в інтересах певних осіб, а наскільки дієвим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.
Лекція 4