Мета та задачі дисципліни та її місце в навчальному процесі

СОЦІОЕКОЛОГІЯ - розділ екології, предметом вивчення котрого є специфічні зв'язки між людиною і навколишнім середовищем. В епоху НТР структура таких зв'язків має універсальний вигляд:

Природа - промислово-технологічні системи - суспільство (соціум).

Соціоекологія прагне відповісти на питання, що таке «добра» природа для процвітання суспільства і що таке «добре» суспільство з точки зору стабільної біосфери. Мета дисципліни - виховання у спеціалістів екологічного мислення як елемента культури. Задачі дисципліни досягаються її програмою, яка складається з лекцій та практичних занять. У результаті вивчення дисципліни студенти мають знати

історію розвитку й екологічних наслідків взаємодії людського суспільства і природи, основних положень, завдань і структури соціоекології. Проблеми та шляхи реалізації екологічної політики в межах окремих держав. Зв'язки між соціально-економічіними, соціально-політичнимн умовами розвитку нації та особливостями природокористування й природозбереження

уміти

аналізувати і зіставляти соціально-економічні і екологічні ситуації, визначати взаємозв'язки між ними, виявляти причини змін екологічних умов, визначати шляхи їхнього покрашення соціально-політичними заходами, відмовитись від споживацької психології, керуватися в діях усвідомленням пріоритетності незруйнованого довкілля над матеріальнимн благами.

Частина і. Теоретичні основи соціальної екології Тема 1. Соціальна екологія як наука

1. Історичні передумови зародження та становлення соціальної екології

До числа інтегративних наук, в яких синтезуються різноманітні загальнонаукові, суспільствознавчі і технічні знання, відноситься і соціальна екологія. “Сьогодні особливо стало очевидним: якщо взаємодія суспільства і природи є об’єктом дослідження науки, суспільного визнання в цілому, то предметом наукового пізнання стали відносини між суспільством і природою лише в ХХ столітті в спеціалізованій науці про навколишнє середовище – соціальній екології” (В.Д. Комаров, 1987, с.35). Як це часто буває в історичному розвитку науки, предмет соціальної екології зазнав істотних змін за майже 80-тирічну історію цієї дисципліни. Соціальна екологія виникла і розвивалась під впливом біоекології, в зв’язку з чим і загальноекологічний понятійний апарат науки. Водночас соціальна екологія використала просторово-часовий підхід соціальної географії і економічної теорії дистрибуції, що відбилось на визначенні предмету її дослідження. В.Д. Комаров вважає, що соціальна екологія виникла в 10-20-і роки ХХ століття як складова нової галузі соціології – соціології міста (або урбосоціоекології). Водночас Д.Ж. Маркович у своїй праці “Соціальна екологія” наводить факти про одне з перших визначень соціальної екології видатного представника класичної екології людини Р. Маккензі. В 1927 році він визначив екологію людини як науку про територіальні і часові відношення людей, які зазнають впливу селективних, дистрибутивних і акомодаційних сил середовища. По суті виникнення і розвиток соціальної екології відображає зростаючий інтерес соціології до проблем навколишнього середовища, тобто соціологічний підхід до екології людини, який на перших порах приводить до виникнення екології людини, а потім і соціальної екології.

До 60-70 років ХХ століття соціоекологія розвивається як прикладна урбосоціоекологія, орієнтована на вирішення завдань раціоналізації міських поселень.

В 1970 році на Всесвітньому конгресі соціологів у Варні створений Дослідницький комітет всесвітнього об’єднання соціологів з проблем соціальної екології. Власне цим і було визнано існування соціоекології як самостійної наукової галузі. Потреби масштабного вирішення екологічних завдань за умов кризової соціально-екологічної ситуації сприяли розвитку соціальної екології.

Загальноприйняте тлумачення предмету соціальної екології дав ще у 1945 році відомий американський еколог Радерік Маккензі: Соціальна екологія має справу не тільки з існуючою в даний час екосистемою. Просторові відносини і відносини щодо підтримання життя, які виникли внаслідок взаємодії людських істот, постійно перебувають в процесі змін як реакція на комплекс екологічних і культурних чинників. Завдання соціальної екології полягає у вивченні даних процесів, розумінні принципів функціонування і природи сил, що їх породжують. Ми спостерігаємо як в середині ХХ століття під впливом природничих наук соціологічний підхід до пізнання суспільного життя в його антагонізмах поступається місцем соціобіологічній парадигмі. Біологічні і соціальні аспекти екології неподільні. Мережа життя така ж складна як і біологічна система і обидві вони є елементами єдиного цілого, – підкреслювали американські вчені Р. Кемпбел і Дж. Уод в 1972 році.

На думку відомого російського еколога А. Горєлова (2000р.) точним відліком сучасної соціальної екології можна назвати початок 60-х років ХХ століття, коли стало ясно, що на нашій планеті має місце екологічна криза. Перший етап розвитку соціальної екології можна назвати емпіричним, так як в дослідженнях домінував збір даних засобами спостережень. Цей напрямок екологічних досліджень на початку 70-х років привів до виникнення системи глобального фонового моніторингу – спостережень і збору даних про екологічну ситуацію на планеті.

В 1972 році вийшла книга групи Д. Медоуза “Пределы роста” в російському варіанті видавництва “Прогресс”, яка заклала основу виникнення нового етапу соціальної екології. Створення моделей “світу” ознаменувало початок етапу моделювання. Особливий успіх даної книги пов’язаний як з сенсаційними висновками і прогнозами, так і можливістю побудови математичних електронних моделей найрізноманітніших сторін людської діяльності. Їх значення особливо велике в плані синтезу розумових і комп’ютерних моделей з метою досягнення оптимального результату.

Третій етап у розвитку соціоекології в повоєнний період розпочинається після проведення у 1992 році конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Участь 179 держав в її роботі і розробка всесвітньої стратегії сталого розвитку ознаменували собою початок третього глобально-політичного етапу соціальної екології. В його основі – право людини на гармонійне життя з навколишнім середовищем.

Розвиток соціальної екології в Україні пов’язаний з науковою діяльністю Львівського соціоекологічного центру під керівництвом проф. Г.О.Бачинського. Науковим визнанням його успішної діяльності стало проведення у 1986 році під егідою ряду вищих наукових академічних закладів першої та теренах колишнього СРСР конференції з питань соціальної екології. В матеріалах конференції розглянуті теоретичні і прикладні завдання соціоекології, її місце в системі наук, наукова, освітня, виховна і просвітницька роль соціоекологічної науки.

В 1991 році виходить у світ наукова монографія Г.О. Бачинського ”Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты”, у якій автор обґрунтовує наукові атрибути соціальної екології.

У 1994 році соціальна екологія на правах загальноосвітнього предмету про особливості взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем запроваджена в усі вищі навчальні заклади України.

В 1995 році вийшов з друку навчальний посібник за редакцією проф. Г.О. Бачинського “Основи соціальної екології” як базовий для викладання даного курсу у вузах України.

У 1997 році у Львові проведено другу міжнародну наукову конференцію з проблем соціальної екології. У матеріалах конференції “Питання соціоекології” підсумовані результати розвитку соціоекологічної науки в Україні за 10 років з початку проведення першої наукової конференції. Конкретизовані дефініції науки, її теоретико-методологічна база, методичний апарат.

В цьому ж році О. Салтовський опубліковує курс лекцій з “Основ соціальної екології”, в яких розглянуті історичні, теоретичні, освітні та виховні аспекти розвитку цієї науки.