1.2. Порядок виконання роботи
1. Засвоїти основні терміни, що використовуються у міжнародній системі стандартизації і сертифікації.
2. Визначитися щодо об'єктів стандартизації, таких понять як нормативний документ, міжнародний стандарт, ролі стандартизації і сертифікації в оцінці якості продукції.
3. Вивчити основні положення ДСТУ 1.7:2001 «Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних документів» (ISO/IEC Guide 21:1999, NEQ).
2. Проаналізувати переваги та недоліки кожного з наведених варіантів застосування міжнародних стандартів.
3. Зробити огляд стандартів на сировину та продукцію, які розглядалися під час вивчення технологічних дисциплін, наприклад, курсу «Первинна переробка сировини»: ГОСТ 27024-86 «Солома конопляная», ГОСТ 27345-87 «Треста конопляная. Технические условия», ДСТУ 4015-2001 «Лён трепаный. Технические условия», ГОСТ 28285-89 «Солома льняная. Требования при заготовках», ГОСТ 9494-76 «Волокно льняное короткое. Технические условия», ДСТУ 5015:2008 «Волокно лляне коротке. Технічні умови», діючі стандарти на різні види вовни, натуральний шовк і бавовну, EN 10217-7:2005 та ін.. Визначити яким методом був запроваджений той чи інший досліджуваний міжнародний або міждержавний стандарт.
5. Порівняти стан справ у галузі стандартизації і сертифікації в Україні і в світі в загалі, чи в окремій країні.
Контрольні питання
Що таке стандартизація, стандарт?
Охарактеризувати ієрархію документів з стандартизації в світі.
Назвіть варіанти застосування міжнародних стандартів користувачами в даній країні.
Дайте характеристику безпосереднього використання міжнародного стандарту в господарстві країни.
У чому сутність методу перевидання й конкретних шляхів його використання: переклад, передрук та перероблення?
Чи можна частково використовувати зміст вимог міжнародного стандарту користувачами в даній країні?
Якими шляхами використовується метод «підтвердження»?
Наведіть приклади застосування міжнародних стандартів на сировину та продукцію в Україні.
Лабораторна робота №2
Порівняльна характеристика процесу створення і впровадження стандартів у міжнародних (ISO, ІЕС, ITU) та регіональних (CEN, CENELEC, ETSI та МДР) організаціях зі стандартизації
Мета роботи вивчення основних типів документів міжнародних (ISO, ІЕС, ITU) та регіональних (CEN, CENELEC, ETSI та МДР) організацій зі стандартизації та процедур їх створення, проведення їх порівняльного аналізу.
2.1. Стислі теоретичні відомості
2.1.1. Типи документів Міжнародної організації зі стандартизації (iso)
Забезпечення гармонізації національних стандартів із міжнародними та європейськими є одним із заходів, виконання якого передбачено Національним планом дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки . Виконанню цього заходу сприятиме розгляд загальних правил розроблення різних типів документів ISO.
На сьогодні ISO розробляє такі типи документів: стандарти ISO (ISO Standards), загальнодоступні технічні умови (ISO/PASs, Publicly Available Specifications), технічні умови (ISO/TSs, Technical Specifications), технічні звіти (ISO/TRs, Technical Reports), угоди міжнародного семінару (ISO/IWAs, International Workshop Agreements) і настанови ISO (ISO Guides).
Стандарт ISO (ISO Standard) – це НД, розроблений згідно з процедурами консенсусу, який ухвалено членами ISO і P-членами відповідного міжнародного технічного комітету чи підкомітету (далі – ТС, Technical Committee) відповідно до частини 1 Директив ISО/IEC як проект міжнародного стандарту (Draft International Standard, DIS) і/або як остаточний проект міжнародного стандарту (Final Draft International Standard FDIS), який опубліковано Центральним секретаріатом ISO. Р-члени – це статус національного органу-члену ISO, який вимагає брати активну участь у технічній роботі, зобов'язуючись голосувати зі всіх питань, офіційно подаваних на голосування у межах ТС, з проектів для опитування.
Текст, відповідний ухваленій робочий темі, розробляють за потребою на підготовчій стадії (стадія 2) і/або на стадії комітету (стадія 3) до тих пір, поки в ТС не буде досягнуто консенсусу. У випадку, що викликає сумніви, ухвалення двома третинами голосів P-членів достатньо, щоб вважати консенсус досягнутим. Потім текст розсилають на розгляд усім органам- членам ISO, які є національними органами стандартизації країн-членів ISO, для голосування протягом п'яти місяців як DIS та ухвалення, якщо дві третини P-членів проголосували «за» і не більше однієї чверті усіх голосів була «проти».
Остаточний текст проекту готують з урахуванням зауважень, отриманих від національних органів-членів на стадії DIS, і потім його розсилають на формальне голосування як FDIS. Якщо текст знову ухвалюють двома третинами голосів Р-членів і не більше чверті всіх голосів було «проти», то його ухвалюють. На підставі цього Центральний секретаріат ISO публікує зазначений текст як міжнародний стандарт.
Загальнодоступні технічні умови (PAS) – це НД, який є консенсусом у межах робочої групи.
ТС може вирішувати, яка певна робоча тема буде підставою для публікації загальнодоступної технічної умови. Звичайно це рішення має бути узгоджене з самого початку, тобто одночасно з ухваленням пропозиції щодо нової робочої теми (NP, New Proposal). Текст розроблюють на підготовчій стадії (стадії 2) у межах робочої групи. Наприкінці цієї стадії текст має бути розіслано для ухвалення або листуванням, або на засіданні відповідного ТС для публікації як загальнодоступні технічні умови. Прийняття цього НД потребує ухвалення простою більшістю P-членів ТС, у межах якого діє відповідна робоча група.
Загальнодоступні технічні умови може бути над-руковано лише однією мовою. Конкуруючі загальнодоступні технічні умови, що пропонують різні технічні рішення, можливі за умови, що вони не протирічать чинним міжнародним стандартам. ТС може вирішити переглянути чинний стандарт ISO, щоб прийняти суперечливі загальнодоступні технічні умови.
Кожні загальнодоступні технічні умови, щонайменше один раз на три роки, перевіряє ТС, відповідальний за її розроблення, з метою прийняття рішення більшістю голосів P-членів, які беруть участь у голосуванні, щодо її затвердження на наступні три роки, її перегляду (у цьому разі їй надають статус технічної умови або міжнародного стандарту) або її скасування. Через шість років загальнодоступні технічні умови буде видано як міжнародний стандарт або вона буде скасована.
Національні органи-члени ISO мають можливість приймати загальнодоступні технічні умови й публікувати їх як документи, що мають такий самий статус, як і загальнодоступні технічні умови ISO.
Технічні умови (TS) – це НД що відображає досягнутий технічний консенсус у межах ISО/TC.
а) ТС може вирішувати, яку певну робочу тему буде опубліковано як технічні умови. Зазвичай це рішення має бути узгоджено з самого початку, тобто одночасно з ухваленням NP. Цей текст розроблюють у межах підготовчої стадії й стадії комітету, наприкінці яких він має бути розісланий Р-членам ТС для голосування протягом трьох місяців з метою ухвалення публікації цього документа як технічної умови.
Прийняття документа потребує ухвалення двома третинами голосів Р-членів. Якщо критерій прий-няття задоволено, документ має бути відправлено до Центрального секретаріату ISО для публікації як технічної умови.
б) У випадках, коли ТС вирішив опублікувати міжнародний стандарт, але згодом виявив, що була недостатньою підтримка його публікації, він може погодитися з зазначеним вище процесом та опублікувати цей документ як технічні умови.
в) Будь-який Р-член може запропонувати, щоб наявний документ розглядали для прийняття як технічні умови. Процес для ухвалення такий, як описано в п. а).
Технічні умови, як і загальнодоступні технічні умови, може бути надруковано лише однією мовою. Суперечливі технічні умови, які пропонують різні технічні рішення, можливі за умови, що вони не су-перечать чинним міжнародним стандартам.
Технічні умови потрібно перевіряти, принаймні кожні три роки, щоб або затвердити їх на наступні три роки, або переглянути. За результатами подальшого доопрацювання технічної умови, вона може отримати статус міжнародного стандарту або її буде скасовано.
Через шість років технічній умові має бути на-дано статус міжнародного стандарту або скасовано. Національні органи-члени ISО можуть прийняти технічні 'умови та опублікувати їх як НД, що мають такий самий статус, як і технічні умови ISО.
Технічний звіт (ТR) – це інформаційний документ, який містить інформацію іншого виду, ніж ту, яку зазвичай публікують у НД.
У разі, коли ТС накопичив інформацію на підтримку ухваленої робочої теми, він може простою більшістю голосів його Р-членів вирішити попросити Генерального секретаря ISO опублікувати цю інформацію як технічній звіт. Документ має бути цілком інформаційним і не містити жодного питання, яке б натякало на його обов'язковість. У ньому потрібно чітко пояснити його зв'язок з нормативними аспектами об'єкта стандартизації, які розглядаються чи розглядатимуться у міжнародних стандартах, пов'язаних з цим об'єктом.
Генеральний секретар ІSО, який у разі необхідності консультується з Бюро з технічного управління, ухвалює рішення стосовно публікування цього документа як технічного звіту.
Угода міжнародного семінару (IWА) – це документ ISО, розроблений у процесі засідання (-нь) міжнародного семінару, а не у процесі засідання(-нь) ТС.
Будь-яка зацікавлена сторона може запропонувати розроблення угоди міжнародного семінару та брати участь у її розробленні. Національний орган-член ISO може бути призначено, щоб організувати ш провести засідання міжнародного семінару(-ів), присвячене підготуванню угоди. Гравці ринку та інші акціонери беруть безпосередню участь у розробленні угоди міжнародного семінару, у такому випадку вони не обов'язково повинні входити до складу національної делегації. Угоду міжнародного семінару можна розробляти на будь-яку тему.
Угоду міжнародного семінару може бути розроблено швидко (опубліковано за менше ніж 12 місяців) для миттєвого реагування на потреби ринку або на вимогу державної політики. Бренд ISO може надати будь-якій організації міжнародне визнання і довіру до її роботи.
Угоди міжнародного семінару можуть бути використані як провісники міжнародних стандартів.
Настанови ISO (ISO Guides) забезпечують ТС керівними вказівками щодо розроблення стандартів ISO, часто, охоплюючи широкі сфери або теми.
Настанови готують Комітети з розвитку політики (PDCs), такі як Комітет з оцінювання відповідності (Conformity Assessment Committee, CASCO) або Комітет зі споживчої політики (Consumer Polycy Committee, CОPОLCО), або комітети чи групи призначені Бюро ISO з технічного управління (ТМВ) під контролем ТМВ, наприклад Комітет зі стандартних зразків (Committee on Reference Materials, REMCO). Окремі настанови спільно розроблюють ISO і Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), які потім публікують як настанови ISО/IEC (рис. 2.1).
-
Рис. 2.1. Процедури ISO з технічної роботи та типи її документів: 1 – стадія пропозиції; 2 – підготовча стадія; 3 – стадія комітету; 4 – стадія опитування;
5 – стадія ухвалення; 6 – стадія публікування
Після досягнення консенсусу в межах групи, що готує настанову, проект надсилають на розгляд усім органам-членам ISO для голосування протягом чотирьох місяців як DIS. Проект настанов ухвалю-ють, якщо не більше однієї чверті голосів органів-членів ISO негативні. У випадку настанов ISО/IEC, критерій приймання має бути визначено в обох міжнародних організаціях стандартизації незалежно.
Із наведеного рис. 2.1 наочно видно, що із шести типів документів ISO чотири (стандарти ISO, загальнодоступні технічні умови, технічні умови, технічні звіти) розробляють ТС, а один (угоди міжнародного семінару) – на міжнародних семінарах. Останній тип документа (настанови) готують призначені комітети ISO.
Таким чином, документи ISO мають такі особливості: по-перше, вони мають різний статус, який залежить від досягнутого рівня консенсусу; по-друге, половина з них є НД, а інша – ні; по-третє, більшість із них розробляють та готують до видання міжнародні технічні комітети чи підкомітети, а меншу частину – комітети ISO (CASCO, CОPОLCО, REMCО) та міжнародні семінари.
Керуючись наведеним, розробники національних стандартів зможуть визначити пріоритетність прийняття документів ISO як національних НД.
Згідно зі стандартом усі зазначені вище типи документів ISO приймають на засадах пріоритетності й переважно через НД національного рівня, обов'язково враховуючи їхній статус в ISO. У цьому разі нові типи цих документів (PAS – загальнодоступні технічні умови, TS – технічні умови, IWA – угода міжнародного семінару) приймають як пробні стандарти.
Таким чином, розглянуто шість типів документів ISO, виявлено їхні особливості, порядок ухвалення, статус й технічні органи, які безпосередньо готують їх до видання. Всі типи документів ISO потрібно приймати на засадах пріоритетності й переважно через НД національного рівня, обов'язково враховуючи їхній статус у цій авторитетній організації, а нові типи цих міжнародних документів (PAS – загальнодоступні технічні умови, TS – технічні умови, IWA – угода міжнародного семінару) – як пробні стандарти.