1.1.2. Варіанти застосування міжнародних стандартів

Країни світової спільноти використовують такі основні варіанти застосування міжнародних стандартів.

1-й варіант – шляхом безпосереднього використання міжнародного стандарту у господарстві країни – користувача стандарту (головним чином на рівні фірм), причому без якого-небудь його переоформлення і (чи) доповнення, позначення (перепозначення) і без офіційного аутентичного перекладу на національну офіційну мову країни. Різновидом цього варіанту є метод „обкладинки” – робиться національна обкладинка, а текст викладається мовою оригіналу, або під однією обкладинкою подається оригінал міжнародного стандарту і його підстрочний переклад. Цей метод застосовується за наявності примірників (не копій) одного і того самого міжнародного стандарту. На відміну від методу „підтвердження”, всю інформацію про прийняття стандарту подають на обкладинці чи в національному додатку. Кожна обкладинка повинна стосуватися тільки одного європейського стандарту.

2-й варіант – метод перевидання. Це може бути: переклад, передрук та перероблення (прийняття за новим проектом). Переклад - шляхом офіційного аутентичного перекладу міжнародного стандарту на національну офіційну мову країни-користувача цього стандарту і прямого включення його змісту у вітчизняний нормативний документ з стандартизації, причому без яких-небудь доповнень і (чи) посилення вимог (чи, навпаки, з включенням доповнень і (чи) посиленням вимог). Це варіант прямого застосування міжнародного стандарту, але опосередкованого з точки зору його переоформлення на національну мову країни-користувача.

Двомовні видання, що містять текст стандарту офіційною мовою міжнародної організації, якою його було видано, та національною мовою країни-користувача можуть містити інформацію, що підтверджує юридичну силу оригіналу чи перекладу. За відсутності такої інформації обидві версії мають однакову юридичну силу.

Передрук – міжнародний стандарт друкують як національний стандарт, прямим репродукуванням опублікованого документа (скануванням або з електронного файлу). Національний стандарт може містити національну обкладинку, титульний аркуш, національний вступ, переклад тексту, інший заголовок, технічні поправки чи зміни до міжнародного стандарту, національний інформаційний матеріал у національному вступі, примітках чи додатках, редакційні зміни. Міжнародний стандарт подають мовою оригінала, якою його було видано, без будь-яких змін. Інформацію та вказівки щодо редакційних змін, приміток, технічних відхилів подають національною мовою країни-користувача в національному вступі. За потреби можна додавати тотожний переклад до стандарту окремим національним додатком.

Також для узгодження з чинними стандартами, системами національних стандартів, назва національного стандарту може бути змінена відносно назви міжнародного стандарту. Але все рівно назву міжнародного стандарту зазначають на обкладинці або в передмові.

Перероблення – якщо міжнародний стандарт видано як національний, і національний стандарт не є передрук або тотожний переклад міжнародного стандарту, то це вважають переробленням (прийняття за новим проектом). Якщо європейський стандарт перероблюють як національний, то у ньому треба зазначити, що міжнародний стандарт був перероблений і слід вказати на наявність чи відсутність відхилів у національному стандарті від міжнародного стандарту. Якщо є відхили, то в національному вступі позначають їх причини.

3-й варіант – шляхом часткового використання змісту вимог міжнародного стандарту користувачами у даній країні в якості одного з багатьох джерел науково-технічної інформації, яка приймається до уваги при розробці аналогічного вітчизняного нормативного документа з стандартизації. Цей факт звичайно не відображується у позначенні вітчизняного документа з стандартизації, але про це у тій чи іншій формі повідомляється у передмові, а також у довідково-інформаційних додатках до нього (бібліографія чи список джерел, використаних при розробці вітчизняного документа).

4-й варіант – метод „підтвердження”, який передбачає підтверджувальне повідомлення через офіційні видання національного органу з стандартизації про введення в дію з певного часу такого-то міжнародного стандарту. Підтверджувальне повідомлення можна подавати в офіційному бюлетені (інформаційному покажчику стандартів) та/чи як самостійний документ.

Метод підтвердження процедурно є найпростішим методом прийняття міжнародного стандарту. Він не потребує передруку тексту. Однак, підтверджувальне повідомлення не можна використати без європейського стандарту, і тому стандарт повинен бути доступним для користування. Крім того, якщо підтверджувальне повідомлення немає власного ідентифікаційного позначення, то може бути складно відстежувати міжнародний стандарт як такий, що його прийнято в національній системі стандартизації.

В Україні запровадження міжнародного стандарту регламентується ДСТУ 1.7:2001 зі зміною № 1: наказ Держспоживстандарту України від 29 листопада 2002 р. № 19 та поправкою: ІПС № 4-2003. Згідно цього документа міжнародний стандарт вважається прийнятим, якщо національний стандарт ідентичний чи модифікований щодо міжнародного стандарту (МС).

Національний стандарт ідентичний (скорочення IDT) з МС, якщо:

а) національний стандарт ідентичний за технічним змістом, структурою та вживанням слів, або

б) національний стандарт ідентичний за технічним змістом, але він може містити мінімальні редакційні зміни. Принципу зворотності дотримано.

Національний стандарт є модифікованим (скорочення МОD) щодо МС, якщо:

а) дозволені технічні відхили чітко визначено та пояснено;

б) національний стандарт відтворює структуру МС, але дозволені зміни у структурі, допустимі за умови, що змінена структура дає змогу порівнювати зміст обох стандартів;

в) модифіковані стандарти також містять зміни, дозволені в разі ідентичної відповідності. Принципу зворотності не дотримано.

За ступенем відповідності національний стандарт може бути нееквівалентним МС, якщо має зміни в технічному змісті і структурі, будь-які зміни чітко не визначено, немає чіткої відповідності між національним стандартом та МС.

Ієрархію документів стандартизації, які існують у сучасному світі, наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Ієрархія документів стандартизації у сучасному світі

Рівні	Документи	Організації і органи, які приймають документи
Міжнародний	Міжнародні стандарти ІSО Публікації IEC Міжнародні класифікатори	Міжнародна организацiя стандартизації (ІSО) Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) та ін.
Регіональний	Стандарти СЕN i Стандарти СЕNELEC (Євростандарти) Міждержавні стандарти (ГОСТ) і класифікатори	Європейські організації стандартизації (СЕN і СЕNELEC) та ін. Міждержавна рада країн СНД
Національні	Національні стандарти Германії (DIN) Японські національні стандарти (JIS) та ін. Державні стандарти України (ДСТУ) Стандарти товариств (спілок)	Національні органи стандартизації (DIN, JIS, BSI AFNOR та ін.) Департамент технічного регулювання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Держбуд України Наукові та інженерні товариства
Суб’єкти господарю- вання	Стандарти організацій (СОУ, СТП), фірм: об’єднань підприємств, підприємств, що не входять до об’єднань чи входять до них Технічна документація (ТД): - конструкторська; - технологічна; - проектно-будівельна	Керівництво підприємств (фірм) і об’єднань підприємств Технічні керівники підприємств (фірм) і об’єднань підприємств

Нормативні документи стандартизації є частиною більш загальної сукупності – нормативно-технічних документів (НТД), які включають у себе як нормативні документи стандартизації, так і технічні документи (конструкторські, технологічні і проектні), що розроблюються на їх основі.

Національні системи стандартизації й сертифікації повинні відповідати основним принципам міждержавних, а також міжнародних, регіональних систем, ураховувати інтереси країни як повноправного учасника міждержавних, європейських і світових інтеграційних процесів, сприяти економічним перетворенням, а також забезпечувати проведення єдиної технічної політики.

Стандартизація й сертифікація, забезпечені взаємозалежними методами й способами вимірів, є невід'ємною складовою частиною суспільного виробництва й одночасно створюють ефективний механізм керування якістю й номенклатурою продукції.