2.1.1. Реакції непатологічного рівня (фізіологічні)

До них відносять реакції тривоги, розгубленості, страху (всі вони супроводжуються емоційною напруженістю різного ступеню).

Відзначимо, що важливою особливістю реакцій цього кола, навіть за умов надмірно вираженого страху, є збереження здатності людини до критичної оцінки того, що відбувається, а також до осмисленої, цілеспрямованої діяльності. Це - головний критерій, що дозволяє диференціювати їх від реакцій патологічного рівня.

Проілюструємо зазначену категорію реакцій прикладом з опису переживань одного з учасників подій 11 вересня 2001 року (терористичний акт в Америці), у якому досить чітко відбивається фазовий характер адаптивних реакцій [29; с. 78-79].

"Я сидів за комп'ютером, поступово заглиблюючись у роботу. Раптом мене начебто качнуло. Потім я відчув глухий удар, якийсь вибух і моторошне скреготіння металу. Піднявши голову, я побачив, що почали качатися стіни. Вони скреготали по кутах, на стиках, коливалася стеля… У перші хвилини я нічого не зрозумів…Тільки здавалося, що я не в змозі навіть поворухнутися, усе в середині немов завмерло… Потім раптом прийшла думка, що це - землетрус... Пам'ятаю, що у перші хвилини мені майже зовсім не було страшно... Згадавши, що при землетрусах не можна залишати включеними електроприлади (може відбутися швидке замикання і пожежа), я спокійно «вийшов» з програми, вимкнув комп'ютер, зібрав речі, склав їх у кейс, потім одягнув піджак (я завжди його знімаю, коли сиджу за комп'ютером) і пішов до ліфту. У холі було вже дуже багато народу, усі чекали ліфта, але ліфти чомусь не зупинялися…тобто зрозуміло, чому – усі хотіли виїхати...

Навколо відчувалася велике напруження: хоча спочатку всі були начебто б спокійні, але чомусь переговорювалися між собою не в повний голос, а пошепки...

У цей момент із шахти ліфта сильно запахло димом... І тоді ми побігли по пожежних сходах. На сходах вже було повно людей... Хтось біг, перестрибуючи через інших, хтось падав... Я помітив, що біжу разом з усіма... Подих збивався... Серце нібито вистрибувало з грудей... У цю мить мене опанував сильний страх... Навколо усі бігли, кричали, хапали мене за одяг... Сходи тряслися, було чути зростаючий скрегіт металу й бетону… Десь із дзенькотанням вилітали вікна...

Я погано пам'ятаю, як добіг до нижнього поверху й вискочив з будинку... Дивно, але встиг помітити, що нагорі усе палає, а з вікон вистрибують люди... Це було нестерпне видовище... І я побіг…Останнє, що пам'ятаю, це вибух десь за спиною…Я впав й знепритомнів ...»

У якості прикладу яскраво вираженої реакції розгубленості, приголомшеності наведемо епізод з життя славетного Помпея, що був описаний Плутархом [33].

У битві з Гаєм Юлієм Цезарем Помпей допустив психологічну помилку, що привела до тяжкої поразки. Сподіваючись швидко одержати перевагу у битві з ворогом, він випустив вперед свою кінноту. Однак, раптом когорти Цезаря почали, проти звичаю, метати списи не в ноги коням, а в обличчя й очі вояків, намагаючись спотворити їх. Цезар вірно розрахував, що молоді солдати Помпея, які хизувалися своєю красою і юністю, прийдуть від цього в стан паніки. Це, дійсно, змусило їх вдатися до ганебної втечі.

Помпей був настільки вражений утечею своєї кінноти, що, як пише Плутарх, на якийсь час немов «перестав бути собою…Він походив на людину, яку Бог позбавив розуму. Не сказавши ані слова, він увійшов до намету, де якийсь час напружено очікував, що відбуватиметься далі. Він не рухався із місця, доки не почалася загальна втеча, й вороги, увірвавшись до табору, вступили в бій з вартовими. Лише тоді він немов би отямився і вимовив: «Невже дійшло до табору?». Тільки тоді він, швидко знявши з себе бойове вбрання полководця й замінивши його на належний втікачеві одяг, непомітно вибрався з табору [33, с. 473-474].

Можна помітити, що в «героя» наведеного епізоду має місце торпідна форма емоційної напруженості, що супроводжується розгубленістю, втратою на деякий час здатності до самоконтролю. Однак, здатність діяти критично та осмислено, з врахуванням можливих ризиків для життя достатньо швидко відновлюється.