Висновки

Проведене дослідження дає нам можливість зробити наступні висновки.

Подаючи характеристику поняття «поетика», ми відзначаємо, що тлумачень даного терміну в сучасному літературознавстві надзвичайно багато. Існує кілька концепцій розуміння означеного поняття. Праці, присвячені проблемам поетики (Д. Каллер, Г. Клочек, М. Кодак, М. Ласло-Куцюк, О. Потебня, Ю. Тинянов, А. Ткаченко, Б. Томашевський, та ін.), дозволили зробити висновок, що, з одного боку, ця категорія характеризується певною «мінливістю», а з другого – експлікує найважливіші змістові домінанти поняття. По-перше, про поетику більшість дослідників висловлюється як про цілісну систему художніх засобів, їх естетичну єдність; по-друге, робиться акцент на принципах будови літературного твору. Ці «постійні смисли» (Г. Клочек), безсумнівно, обумовлені авторською індивідуальністю й конкретними завданнями окремого твору.

Ми говоримо про зв’язок музики і літератури і говоримо, що засобами літератури передається специфіка музичного почуття, що переростає у всеосяжну «музикалізацію». Тему взаємозв’язку музики й слова концептуально розробив І. Я. Франко у своїй науковій розвідці «Поезія і музика» – складовій частині найвідомішої його праці «Із секретів поетичної творчості». Проблема «звуку і тиші», «звучання та мовчання», «музики і поезії» у XX столітті не лише була однією з магістральних проблем дослідження у формалістичних теоріях, зокрема у структуралізмі та семіотиці, а й опинилася в центрі уваги феноменології; і герменевтиків, представників школи рецептивної естетики тощо.

Музикальність як прикметна ознака поетики творів Лесі Українки, зокрема її лірики – ще не достатньо розкрита тема. Такі назви поетичних збірок, циклів та окремих творів як «На крилах пісень», «Сім струн», «Ритми», «Відгуки», «LiedohneKlang» тощо знаменують насамперед глибинну музикальність художньої мови авторки. Окремо ми розглядали позицію М. Зерова стосовно музичного навантаження поезії Лесі Українки. Дослідник розлогими ілюстраціями поетичного доробку Лесі Українки ілюстрував, як вона геніально єднала в слові музику та поезію, шукала художнього втілення єдності смислу та звуку і як під могутнім впливом музики народжувалися майстерне слово, образ, поняття, що співзвучні музиці.

Ми визначаємо, що поетичний цикл «Сім струн» – це входження в світ музики, перебування в ньому поетичного слова, опанування жанрів, близьких до музичних, пошук особливих смислів і своєрідних мелодій. А музичні терміни в циклі, що вимагають нашого найточнішого тлумачення, – яскраве свідчення полімистецького мислення його авторки.

Цикл «Сім струн», в якому авторка звертається до форм побудови, жанрів, лексики, образних сфер різних європейських культур, максимально насичений відчуттям українського, національного.

Окрема частина роботи присвячена поетиці ліричної героїні циклу. Аналізуючи твори поетичного циклу ми говоримо про те, що в поезії «Do» образ пісні-душі ліричної героїні постає як злиття образів-символів, у яких реалізуються суб’єкт та об’єкт поетичного переживання. Динамічний категоричний характер волевиявлення ліричної героїні реалізується найповніше у поезії «Ре». Пісенна іпостась ліричної героїні набуває теургійних властивостей і здатна протистояти силам природи. В поезії «Мі» образ об’єкта поетичного переживання, що складається в читацькій уяві, «вибивається» з контексту заспокійливого гойдання колискової. Сонет «Fa» стає емоційним сплеском, у якому найповніше зливаються суб’єкт і об’єкт поетичного переживання. Йдеться про два розуміння фантазії: це водночас здатність поетичної уяви, теургійна сила, що творить, і відокремлена субстанція Духу, до якої звертається лірична героїня. Образ фантазії стає одним із численних виявлень екзистенції ліричної героїні, явленої в поезії «Dо». До речі, їх об’єднує темпоритм, урочистий характер, стверджувальна інтонація.

Образи мелосу подаються в поезії «Sol» в кількох вимірах сприйняття: в ірреальному вимірі в сні або потенційно в інтенції бажання існують «соловейковий спів навесні» і «вільні співи, гучні, голосні»; натомість у реальному плані ліричну героїню засмучують у рідному краї «голосіння сумні». Поезія «La» ніби утворюється на матеріалі поезії «Sol» (спільні мотиви «соловейкового співу», «весняних квіток»). Мотив фантазії реалізується як здатність поетичної уяви, що репрезентує візійний образ «країни таємної ночі». Остання поезія циклу на новому рівні сприйняття вбирає і відтворює лейтмотиви, суб’єктно-об’єктні стосунки, образні нюанси циклу. Перші рядки поезії втілюють активну дію та волевиявлення суб’єкта поетичного переживання. Отже, ми спостерігаємо притаманне ліричному циклові змикання першої та останньої поезій. Settina «Si» вбирає у себе також інтонаційні, семантичні мотиви інших подій циклу. Так, перший рядок «Сім струн я торкаю, струна на струні...» задає характер виконання мелодії arpeggio, притаманний колисковій «Мі». Мотив уявлюваних «вільних пісень», реалізований у рондо «Sol», представлений як сподівання ліричної героїні («І, може, заграє та кобза вільніше»). Мелійна екзистенція пронизує поезію «Si» не лише на ритмо-інтонаційному, семантичному рівнях.