62. Одиниці виміру швидкості інформації.
63. Маршрутизатор. Призначення і характеристика.
Мережні маршрутизатори (роутери). За допомогою маршрутизаторів можна з’єднувати комп’ютери, а також забезпечувати обмін даними між двома мережами, наприклад між домашньою мережею та Інтернетом. У зв’язку з цим, роутер зазвичай має дві мережеві карти. Саме через здатність спрямовувати мережний трафік маршрутизатор має таку назву. Маршрутизатори можуть бути проводовими (з використанням кабелів Ethernet) або безпроводовими. Якщо слід лише з’єднати комп’ютери, вистачить концентраторів і комутаторів. Проте, якщо слід надати доступ до Інтернету всім комп’ютерам за допомогою одного модема, використовуйте маршрутизатор або модем із вбудованим маршрутизатором. Маршрутизатор зазвичай має вбудовану систему безпеки, наприклад брандмауер. Маршрутизатори дорожчі за концентратори та комутатори.
У локальній мережі роутер може роздавати IP-адреси по DHCP, контролювати допустимі IP-адреси. Зазвичай, у такому випадку роутер є шлюзом для комп'ютерів локальної мережі, при трасуванні зовнішнього адреси спочатку проявиться адреса роутера. Зовнішня адреса настроюється як на комп'ютері – вона може бути як статична, так і динамічна.
Зараз роутери прогресували і часто виконують функцію більш високого рівня – роль мережного екрану. При цьому аналіз даних вже виконується на транспортному чи навіть прикладному рівні мережевих протоколів. Суть полягає в тому, що на роутері можна налаштувати, на які порти дозволяти з'єднання, а на які не потрібно, налаштувати переадресацію портів.
64. Структура побудови повнозв’язної мережі.
Повнозв'язана мережа (рис. а) - з'єднання вузлів за принципом "кожний з кожним".
Є самою надійною і дорогою в організації топологією.
65. Загальна структура телекомунікаційної мережі.
Телекомунікаційна мережа – це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.
Телекомунікаційна мережа загального користування — це телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів; Ві́домча мережа зв'язку — це мережа зв'язку, що експлуатує-ться юридичною або фізичною особою для задоволення власних потреб.
До телекомунікаційних мереж можна віднести:
телефонні мережі;
радіомережі;
телевізійні мережі;
комп'ютерні мережі.
Технічні засоби телекомунікацій – це обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж.
Всі телекомунікаційні мережі складаються з п'яти основних компонентів, які присутні в кожному мережевому середовищі, незалежно від типу чи використання. Ці основні компоненти включають в себе:
термінали;
телекомунікаційні процесори;
канали зв'язку;
комп'ютери;
програмне забезпечення керування телекомунікаціями.
За топологією телекомунікаційні мережі поділяють на такі основні класи:
зірка (зіркоподібна), коли всі вузли мережі підключаються до одного центрального вузла, що називається хостом (host) або хабом (hub);
кільцева, коли всі вузли мережі підключаються до одного замкнутого кільцевого каналу;
шинна, коли всі вузли мережі підключаються до одного незамкнутого каналу, який зазвичай називається шиною;
ієрархічна топологія — топологія типу «дерево».
Лінії зв'язку – провідники/волокно що використовуються для передачі одного сигналу. У радіозв'язку те ж поняття має назву стовбур. Розрізняють кабельну лінію – лінію в кабелі і повітряну лінію – підвішену на опорах.
Середовище передачі даних у ТКМ може бути провідним і безпровідним. У провідному середовищі інформація передається по кабелю, у безпровідному – за допомогою електромагнітних хвиль різної природи: інфрачервоних, радіохвиль і т.д. У ТКМ використовуються такі типи кабелю як: телефонний (мідний), вита пара, коаксіальний і оптоволоконний.