3. Еволюція підходів щодо захисту економічної конкуренції та антимонопольного регулювання

В історії економічної думки існували різні погляди на роль держави в регулюванні економічних процесів. До XVII ст. домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. У 1776 р. А. Сміт видав книгу "Дослідження про природу і причини багатства народів", де відстоював думку про обмеження ролі уряду. Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про "природний порядок", вчений підкреслював, що за умов "природного порядку" (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує "невидима рука", яка забезпечує загальну гармонію через "вільну гру" приватних Інтересів, тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. Для епохи А. Сміта ця теза справді була прямим і достовірним відображенням реальних процесів в економіці.

Крім того, виходячи з твердження щодо необхідності розмежування виробничої і кінцевої ефективності та можливої їх реалізації в умовах досконалої конкуренції, коли фірми адаптують граничні витрати до ринкових цін і досягають максимізації прибутку, необхідно звернути увагу на ту обставину, що при пануванні на ринку монополій, ситуація радикально змінюється. Тобто досягнення виробничої та кінцевої ефективності стає проблематичним. В умовах монополії та олігополії фірми можуть диктувати ціни вище граничних витрат виробництва. У сучасних умовах ринок характеризується недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з виробничою ефективністю.

Економічна конкуренція є тим рушійним елементом ринкової економіки, який:

• забезпечує баланс особистих і приватних інтересів суб’єктів ринку,

• формує підвалини соціальної стабільності у суспільстві.

Намагаючись побудувати соціально-орієнтовану ринкову економіку, держава на конституційному рівні визнала необхідність захисту економічної конкуренції та гарантувала цей захист

В Україні з перших кроків незалежності державна підтримка та захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності були віднесені до пріоритетних напрямів ринкової трансформації економіки.

Враховуючи, що на початку 1990-х років в українській економіці суцільно панував монополізм, головний наголос у законах, які розроблялися та приймалися в той час, робився на його подоланні та обмеженні. Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, було започатковано, насамперед, як антимонопольне законодавство.

Монополізм, який склався до кінця 80-х років в СРСР, мав унікальні риси, що відрізняли його від класичної монополії.

Політичні реалії 1991 року внесли корективи в законодавчі кроки, і Україна постала перед необхідністю створення власного законодавчої бази для обмеження монополізму та захисту конкуренції, що повинна була врахувати пострадянський наслідок, який вона мала в економіці та у формуванні правової системи.

Правової завершеності антимонопольне законодавство набуло із закріпленням в статті 42 Конституції України принципу забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Далі почався етап демонополізації економіки України.

Ефективна конкурентна політика і реалізація антимонопольного законодавства - потужні каталізатори структурних змін у висококонцентрованій економіці.

Однак роль конкурентного законодавства не повинна зводитися до застосування антимонопольних обмежень до суб'єктів господарювання, що зловживають ринковою владою, вона повинна бути більш широкою. Тому необхідно більше застосовувати заходи стимулювання розвитку конкуренції у монополізованих галузях економіки, саме це дозволить антимонопольному законодавству повністю трансформуватися у конкурентне.

Поряд із методами, спрямованими проти порушень правил конкуренції (антимонопольне законодавство), важливу роль відіграють державні заходи, спрямовані на створення конкурентних відносин, їх підтримку і розвиток.

Такі заходи полегшують суб'єктам господарювання проникнення в монополізовані сфери економіки шляхом :

• спрощення реєстраційно-дозвільних процедур (реєстрації, ліцензування, квотування),

• надання податкових, митних і інших пільг тощо.

З 2001 року в Україні на зміну антимонопольному, почало формуватися нове, конкурентне законодавство, в якому були враховані недоліки антимонопольного законодавства, і з’явилися норми, покликані стимулювати розвиток конкурентних відносин.

Норми стимулюючого характеру отримали закріплення як в конкурентному законодавстві, так і в інших актах, що містять положення антимонопольного і конкурентного спрямування.