3. Адміністративно-процесуальне право як наука та навчальна дисципліна.

Адміністративно-процесуальне право як непересічний феномен правової дійсності досліджується на рівні спеціальної юридичної науки. Наука адміністративно-процесуального права – це особливий вид пізнавальної діяльності, заснований на універсальних законах логіки та філософії, і спрямований на узагальнення, систематизацію й творче переосмислення практичного та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері адміністративно-процесуальних відносин, з метою подальшого вдосконалення умов її функціонування.

Водночас адміністративно-процесуальне право – це не лише діяльність з пізнання об’єктивних закономірностей існування й розвитку відповідних суспільних відносин, а й упорядкована система знань, набутих у ході такої діяльності.

Коло питань, що розглядаються цією наукою, є надзвичайно широким – від визначення меж функціонування юридичної галузі до практичних проблем реалізації її окремих норм. Об’єкт науки адміністративно-процесуального права охоплює:

- нормативний, теоретичний, практичний, історичний, прогностичний та інші значущі аспекти функціонування однойменної галузі права;

- суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду адміністративних справ уповноваженими органами публічної влади;

- власне, галузеву науку. Можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що значною мірою наука вивчає саму себе. Наочним прикладом цього може слугувати будь-який історичний або порівняльний аналіз теоретичних концепцій, будь-яке визначення поняття науки, її об’єкта, методів і т.д.

Таким чином, структура науки адміністративно-процесуального права помітно відрізняється від структури однойменної галузі. У системі науки є розділи, котрих немає і не може бути в галузі права. Це, насамперед, стосується категоріального апарату. Чинне законодавство не оперує найзагальнішими поняттями: «адміністративно-процесуальне право», «предмет адміністративно-процесуального права», «адміністративно-процесуальні відносини», «адміністративне провадження» тощо, їх визначення цілком покладається на науку і залежить від неї.

Виключно до компетенції науки слід віднести питання внутрішньої будови галузі, встановлення її місця у системі вітчизняного права. Поза межами нормативного регулювання залишаються фундаментальні принципи адміністративно-процесуального права та його функції. Вагоме місце в предметі будь-якої спеціальної науки посідають тенденції і закономірності розвитку відповідної галузі. І тут адміністративно-процесуальне право також не становить собою винятку. Не варто забувати про історичний та порівняльно-правовий аспекти, які пролягають далеко за межами функціонування юридичної галузі, проте органічно вписуються в предмет науки.

До сфери інтересів галузевої науки належать не лише нормативні проблеми регламентації відповідного сектора суспільних відносин, а й практика процесуальної діяльності. Цілий ряд її аспектів не охоплений регулювальним впливом адміністративно-процесуальних норм. Повна регламентація відносин, які складаються між учасниками адміністративного процесу, є неможливою через їхню надзвичайну різноманітність та багатогранність. Крім того, надмірна формалізація згаданих відносин неодмінно призведе до суттєвого гальмування й бюрократизації процесу вирішення адміністративних справ.

Перелік питань, що не належать до змісту адміністративно-процесуальної галузі права, але якими опікується однойменна наука, є далеко не вичерпаним. Проте це не виключає тісного зв’язку між галуззю права і наукою.

Еволюція наукової думки супроводжує усе буття юридичної галузі. При цьому наука не відіграє роль пасивного спостерігача. Вона визначає концептуальні напрями розвитку галузі у світлі тенденцій соціального, політичного та економічного розвитку країни. Тільки на основі відповідних теоретичних положень можливо здійснити системний аналіз вразливих ділянок сфери адміністративно-процесуальних правовідносин, з’ясувати їх причини та передумови, визначити оптимальні шляхи їх усунення. Вивчення багатого досвіду світової та вітчизняної юриспруденції дасть змогу уникнути багатьох прорахунків у процесі функціонування й розвитку галузі права і т. д.

Власне, без наукового обґрунтування не можна навіть ідентифікувати адміністративно-процесуальне право як галузь. Адже це потребує чіткого теоретичного уявлення як про принципи формування загальної системи права, так і про критерії виділення у її структурні окремих компонентів.

Щодо зворотного впливу – впливу юридичної галузі на науку, то тут взагалі зайві будь-які коментарі. Адміністративно-процесуальна галузь права становить собою «душу» науки. Без неї спеціальна наука втрачає предмет і будь-який сенс свого існування.

Таким чином, адміністративно-процесуальне право як елемент правової системи та адміністративно-процесуальне право як наука завжди виступають у діалектичній взаємообумовленості та взаємозв’язку. Наука адміністративно-процесуального права «виростає» з юридичної галузі, служить їй; у свою чергу, галузь адміністративно-процесуального права організовується і спрямовується наукою.

Як і будь-яка інша наука, адміністративно-процесуальне право використовує відповідні методи дослідження. Метод наукового дослідження – сукупність ідей, принципів, вимог, норм, правил, процедур, засобів та інструментів, спрямованих на пізнання об’єкта дослідником.

Загалом, методологічний інструментарій усіх юридичних наук є приблизно однаковим. До нього належать як загальнонаукові, так і спеціально-юридичні методи наукового пізнання:

- спостереження (полягає у систематичному цілеспрямованому вивченні об’єкта);

- абстрагування (відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків та відношень предмета і виділення у ньому декількох рис, які цікавлять дослідника);

- аналіз (дає змогу поділяти предмет дослідження на складові частини);

- синтез (навпаки, припускає з’єднання окремих частин або рис предмета у єдине ціле);

- індукція (становить перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів робиться висновок про усі предмети цього виду);

- дедукція (є протилежністю індукції – висновок щодо конкретного предмета робиться на підставі знання про загальні властивості багатьох предметів, до якої він належить);

- системний підхід (полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин);

- моделювання (ґрунтується на використанні моделей – систем, які замінюють об’єкт пізнання і служать джерелом знань про нього);

- історико-правовий метод (використовується при дослідженні генезису різноманітних правових явищ);

- порівняльно-правовий метод (реалізується шляхом безпосереднього зіставлення визначених аспектів функціонування правових систем різних країн);

- формально-правовий метод (зазвичай використовується при дослідженні змісту юридичних норм, їх структури та співвідношення) і т. д.

Якщо юридична галузь адміністративно-процесуального права регламентує кореспондуючі суспільні відносини, а наука адміністративно-процесуального права досліджує адміністративно-процесуальні явища, то однойменна навчальна дисципліна навчає усьому, що пов’язане з адміністративно-процесуальною сферою: історії, принципам, поняттям, теорії та практиці нормотворення й правозастосування тощо.

Адміністративно-процесуальне право як навчальна дисципліна – це упорядкована згідно з вимогами навчальної методики система знань про однойменні юридичну галузь та науку, опанування якою є умовою здобуття юридичної освіти.

Будь-яка навчальна дисципліна завжди характеризується наявністю внутрішньої структури. Проте, на відміну від системи галузі права та системи галузевої науки, система навчальної дисципліни не містить суворо визначеного переліку елементів і не вимагає їх розташування у визначеному порядку.

Структура дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» може достатньо вільно варіювати відповідно до принципів дидактики, котрі передбачають якомога доступніше викладання навчального матеріалу . Так само може збільшуватись або зменшуватись обсяг зазначеної дисципліни (як правило, це залежить від того, у якому навчальному закладі вона викладається).

Загалом, у структурі навчальної дисципліни «Адміністративно-процесуальне право» доцільно виділити загальну та особливу частини. У рамках загальної частини розкриваються предмет, метод, принципи та функції адміністративно-процесуального права, адміністративно-процесуальні норми і правовідносини, юридичний статус суб’єктів адміністративно-процесуального права, а також інші питання загальногалузевого характеру. Натомість, особлива частина охоплює інформацію про функціонування окремих інститутів галузі адміністративно-процесуального права – адміністративних проваджень.

Дидактика (від грец. – той, що навчає) – розділ педагогіки, який охоплює закономірності засвоєння знань, вмінь та навичок, зміст і структуру освіти, методи й організаційні форми навчання тощо.