Актиномікоз

 

Захворювання викликається променистими грибами (актино­міцетами), значно поширеними в природі. Є два основних види їх — аеробний і анаеробний. Дуже часто актиноміцети містять­ся в порожнині рота, в каріозних зубах, зубному камені, ясен­них кишенях.

Рис. 10 Актиномікоз

Заглиблення актиноміцета в організм відбувається різними шляхами: аерогенним, гематогенним, лімфогеним і контакт­ним.

Актиномікозом уражаються переважно шийно-щелепна ді­лянка, легені й органи черевної порожнини. Актиномікоз легень здебільшого є явищем вторинним.

Уражаючи порожнину рота, стравохід, кишки, актиномікоз у дальшому вторинно поширюється на середостіння і легеневу тканину; рідше спостерігається аеробне зараження.

При актиномікозі утворюються специфічні гранулеми, які складаються з грануляційної тканини з круглими епітеліоїдни-ми і гігантськими клітинами. Характерною є наявність багатих на жир, так званих ксантомних клітин.

У центрі специфічної гранулеми навколо друз променистого гриба розвивається нагноєння, по периферії утворюється волок­ниста сполучна тканина. Цей фібросклероз тканин з утворенням кам'янистої щільності інфільтратів поряд з неухильним по­ширенням патологічного процесу контактним шляхом є харак­терною ознакою актиномікозу.

Перше місце щодо частоти посідає шийно-лицьовий актино­мікоз, при якому виникають щільні нерухомі інфільтрати, що поступово розм'якшуються з утворенням фістул.

Рис. 11 Актиномікоз щелепно-лицевої ділянки

Виділення фіс­тульних ходів незначне, має характер тягучого гною, що містить друзи у вигляді щільних крупинок жовтувато-серозного кольору завбільшки з просяну зернину і менше. Шкіра в ділянці інфільт­рату темно-червоного або багрово-синюшного кольору з фіоле­товим відтінком.

Захворювання проходить звичайно хронічно, рідше гостро, супроводячись високою температурою (38—39° С).

Актиномікоз легень характеризується тяжкими руйнування­ми легеневої тканини з наступним утворенням значних пневмо-склеротичних, рубцевих змін, що призводить до тяжких дест­руктивних і функціональних порушень з боку органів дихання, серцево-судинної системи і паренхіматозних органів (легеневе серце, амілоїдоз внутрішніх органів).

Клініка актиномікозу легень залежить від поширення пато­логічного процесу, ускладнень і супровідних захворювань.

Виділяють початкову, легеневу (що нагадує картину хроніч­ного нагноєння легені), перитрахеальну, префістульозну, леге­нево-плевральну і фістульозну форми актиномікозу легень.

Найчастіше актиномікоз має хронічний перебіг, протягом тривалого часу уражаючи базальні відділи легені. Для актино­мікозу є характерними сильний невралгічний біль, тривкий ка­шель з виділенням невеликої кількості харкотиння і відсут­ність «барабанних пальців». Харкотиння має слизово-гнійний характер з домішкою крові, містить друзи і тонкі нитки міцелію, характерні для актиномікозу.

При рентгенологічному дослідженні у хворих на актиномі­коз легень залежно від стадії і поширення захворювання знахо­дять різного ступеня пневмосклеротичні зміни з облітерацією зовнішнього синуса, масивними плеврокостальними і діафрагмальними зрощеннями. Відмічається різке ущільнення медіастинальної плеври і кореня легені.

При розвитку процесу в черевній порожнині утворюється специфічний актиномікотичний інфільтрат дерев'янистої конси­стенції, який уражає кишки і поширюється на прилеглі органи. Інфільтрат болісний, з невеликим розм'якшенням і утворенням характерних фістул з незначним виділенням. Шкіра в ділянці фістульних ходів має темно-фіолетовий колір.

На відміну від туберкульозного актиномікотичний інфільт­рат не має строгої локалізації і може розвиватися в базальних відділах легенів, в пахвовій, підключичній і навкололопатковій ділянках.

Лікування актиномікозу комбіноване; воно включає імуно­терапію, введення пеніциліну і переливання крові.

Основоположниками імунотерапії є радянські вчені С. Ф. Дмитрієв і Г. О. Субтєєв. С. Ф. Дмитрієв у 1934 р. від­крив спонтанний лізис в аеробних культурах актиноміцета і за­стосував для лікування актиномікозу актинолізат. Роблять 20— 25 ін'єкцій. Актинолізат вводять внутрішньом'язово по 3 мл 2 ра­зи на тиждень або внутрішньошкірно в ділянку згинальних по­верхонь передпліч через 2—3 дні у зростаючих дозах — 0,5— 0,7—0,9 мл, потім підвищують дозу на 0,1 мл. Після перерви через 2—2¹І2 місяці курс лікування повторюють. Лікування актиномікозів тривале, складається з 3—5 курсів актинолізатотерапії в поєднанні з систематичними гемотрансфузіями і пеніцилінотерапією.

Для успішного лікування хворого на актиномікоз потрібно 8 000 000—12 000 000 ОД пеніциліну. В комбінації з актинолізатотерапією пеніцилін вводять по 100 000 ОД 2 рази на добу, на один курс лікування — до 4 000 000—6 000 000 ОД. Рекомен­дується поєднувати лікування пеніциліном, сульфаніламідними препаратами і фтивазидом (по 0,3 г 3 рази на день).

Переливання крові провадиться через 7—10 днів по 100— 200 мл з метою стимуляції організму. В окремих випадках слід додатково призначати рентгенотерапію і йодисті препарати.

Хірургічне лікування має дуже обмежені показання в зв'яз­ку із значним поширенням інфільтрату. Проводяться невеликі операції — розрізи абсцесів, осумкованих плевритів та ін.