20. Конфіденційність інформації.

Правник не мусить розкривати інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з правником, за винятком розголошень, що припускаються дозволеними для здійснення представництва клієнта, і за винятком випадків, викладених в наступному пункті:

Правник може розкривати таку інформацію до тієї міри, яку правник вважає доцільно необхідною, щоб: 1) перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, як вважає правник, можуть призвести до неминучої смерті або тяжкого тілесного ушкодження; або 2) обґрунтувати претензію чи захист від імені правника в суперечці між правником і клієнтом, обґрунтувати захист з кримінального обвинувачення або цивільного позову проти правника, що ґрунтуються на діях, в яких брав участь клієнт, або ж щоб відповісти на заяви у будь-якому судовому процесі щодо представництва клієнта правником.

Правник є частиною судової системи, він зобов’язаний захищати закон. Однією з функцій правника є надання правничих консультацій клієнтам з тим, щоб вони уникали будь-якого порушення закону при належному використанні своїх прав.

За незначним винятком клієнти звертаються до правника для того, щоб визначити свої права і з’ясувати, що саме мусить вважатися законним і правильним у лабіринті існуючих законів і правил. Загальне право визначає, що конфіденційна інформація клієнта мусить бути захищена від розголошення.

Фундаментальним принципом взаємин «клієнт - правник» є дотримання правником конфіденційності інформації стосовно представництва свого клієнта, що спонукає клієнта бути повністю відвертим зі своїм правником, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть нашкодити його репутації.

Норма конфіденційності застосовується не тільки щодо інформації, конфіденційно повідомленої клієнтом, а щодо усієї інформації, що стосується представництва, незалежно від її джерела. Правник не може розкривати таку інформацію, за винятком випадків, що дозволені або встановлені «Нормами професійної поведінки» чи іншими законами.

21. Дозволене розголошення інформації.

Передбачається, що правнику надаються повноваження розголошувати інформацію, що стосується клієнта, коли це доцільно з метою представництва інтересів клієнта, однак лише в межах вказівок клієнта чи за особливих обставин. Наприклад, у судовому процесі правник може розголосити інформацію визнання якогось факту, якого не можна належним чином заперечити, або у переговорах – розголошенням інформації, що сприятиме досягненню задовільного висновку.

Правники фірм можуть розголошувати один одному інформацію щодо клієнта фірми, якщо тільки клієнт не дав якихось вказівок на те, що поширення певної інформації буде обмежено колом певних правників.

22. Розголошення інформації, що суперечить інтересам клієнта.

Норма конфіденційності обумовлюється обмеженим числом винятків. Стаючи причетним до таємниць клієнта, правник може побачити, що клієнт має намір завдати великої шкоди іншій людині. Однак до тієї міри, до якої від правника вимагається або йому дозволяється розголошувати наміри клієнта, клієнту буде заборонено розголошувати факти, які могли б дозволити правнику відмовити його від неправильної чи хибної лінії поведінки. Суспільні інтереси краще захищаються тоді, коли схвалюється відверта і повна передача інформації з боку клієнта, а не тоді коли вона забороняється.

Тут можна звернути увагу на кілька ситуацій.

По-перше, правнику забороняється давати поради або допомагати клієнту в діях, що є злочинними або шахрайськими.

По-друге, правник може ненароком бути втягнутий у колишні дії клієнта, які були злочинними або шахрайськими. В такій ситуації правник не порушив Норми, оскільки «давати поради або допомагати» у злочинних або шахрайських діях можна лише тоді, коли відомо, що ці дії носять якраз такий характер.

По-третє, правник може дізнатися, що клієнт має намір скоїти дії, які за своїм характером є злочинним. Правник може розголошувати інформацію, щоб запобігти вбивству або заподіянню тяжкого тілесного ушкодження, які, як він обґрунтовано вважає, плануються клієнтом. Правнику дуже важко дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей ганебний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення.

Дії правника на свій власний розсуд вимагають розгляду таких факторів, як характер взаємин правника з клієнтом і тими особами, яким клієнт може завдати шкоди, особиста причетність правника до дій, про які йдеться, а також обставини, що пом’якшують провину. Там, де це доцільно, правник мусить прагнути переконати клієнта вжити прийнятних заходів. У будь-якому випадку інформація, що суперечить інтересам клієнта, не повинна розголошуватися більше, ніж, як правник обґрунтовано вважає, це необхідно за конкретних обставин.