17. Професійна поведінка юриста.

«Норми професійної поведінки» - це норми мотивації. Їх слід інтерпретувати стосовно мети правничого представництва і самого закону. Деякі з Норм імперативні, сформульовані за допомогою термінів «повинен» або «не повинен». Ці Норми визначають належну поведінку правника для підтримування професійної дисципліни.

Інші Норми, сформульовані за допомогою терміну «може», носять характер дозволу і визначають ті сфери правничої діяльності, в яких правник має діяти за цими Нормами на власний професійний розсуд. Ніякі дисциплінарні заходи не можуть бути вжиті проти правника, коли він приймає рішення, діяти йому чи не діяти в межах наданої свободи дій.

Норми частково є зобов’язуючими і дисциплінарними, а частково такими, що формують і описують професійну роль правника, наводячи її визначення.

Норми містять у собі значно ширший правничий контекст, що описує роль правника. Цей контекст охоплює судові процедури і статути щодо питань надання ліцензій, закони, які визначають особливі обов’язки правників, матеріальне та процесуальне право взагалі.

Норми не вичерпують тих моральних і етичних міркувань, якими мусить керуватися правник, оскільки ніяка поважна діяльність людини не може бути повністю визначена правовими нормами. Норми лише забезпечують систему для етичного здійснення правничої практики.

Більшість обов’язків, що випливають із взаємин «клієнт - правник», стають дійсними лише після того, як клієнт звернувся до правника з проханням про надання правничих послуг, а правник погодився це зробити.

За різноманітними правними положеннями, включно з конституційним, статутним і загальним правом, до кола обов’язків державних правників можуть бути віднесені повноваження щодо юридичних консультацій, які звичайно надаються клієнтам у приватних взаєминах «клієнт - правник». Наприклад, правник державної установи може мати повноваження від імені держави приймати рішення про перегляд справи або ж невдалого рішення.

Заборони, що накладаються цими Нормами, або неспроможність дотримуватися зобов’язання є причиною того, щоб удатися до дисциплінарного процесу. Норми передбачають, що дисциплінарне оцінювання поведінки правника буде робитися на підставі фактів і обставин, що мали місце на час оцінюваних дій правника, і в визнанні того факту, що правник часто мусить діяти за неповного або непевного знання ситуації.

Порушення Норм не повинно бути причиною судового процесу і не повинно давати місця припущенню, що було порушено правничий обов’язок. Ці Норми складені для того, щоб надати можливість правникам керуватися ними у своїх діях і щоб забезпечити систему регулювання поведінки правників через дисциплінарні установи. Вони не створені для того, щоб бути підставою для громадянської відповідальності.

Клієнти мають право чекати на те, що вся інформація, яку вони надають правнику або отримують від нього буде захищена від примусового розголошення.

18. Компетентність юриста.

Правник мусить надавати клієнту компетентне представництво його інтересів. Компетентне представництво вимагає правничих знань, навичок, належної ретельної підготовки.

При визначенні того, чи застосовує правник у конкретній справі необхідні знання і навички, суттєвими факторами є порівняльна складність і спеціалізований характер справи, загальний досвід правника, підготовка і досвід правника з питань, про які йдеться, спроможність правника підготуватися до цієї справи і вивчити її, чи передати на розгляд правнику зі сталим авторитетом з питань, про які йдеться, чи приєднатися до нього як партнер, чи звернутися до нього за консультацією. В багатьох випадках необхідні знання та навички – це знання та навички правника, який займається практикою загального характеру.

Правнику необов’язково мати спеціальну підготовку або досвід попередньої роботи, щоб вирішувати правничі проблеми, з якими він ще не знайомий. Правник, який щойно отримав право на те, щоб займатися практикою, може бути так само компетентний, як і правник з багаторічним досвідом. Такі важливі правничі навички, як аналіз прецедентів, оцінка доказів і складання проектів правничих документів, вимагаються при вирішенні усіх правничих проблем. Напевно, найфундаментальнішою з правничих навичок є вміння визначати, який саме тип правничих проблем треба буде розв’язувати у конкретній ситуації, навичка, що безумовно переважить будь-які спеціальні знання. Правник може надати адекватне представництво з цілком нових для нього питань шляхом необхідного їх вивчення. Компетентне представництво також може бути надано шляхом залучення до вирішення питання правника з визнаним авторитетом.

У надзвичайних випадках правник може дати пораду або надати допомогу у справі, для ведення якої він не має тієї кваліфікації, що вимагається в звичайних обставинах, якщо неможливо звернутися до іншого правника. Однак, навіть у разі крайньої потреби, надання допомоги правником повинно обмежуватися наданням доцільно необхідної допомоги, оскільки погано розглянута справа за надзвичайних обставин може поставити під загрозу інтереси клієнта.