Докладне і глобальне читання карти

Точне і “грубе” читання карти - два основні різновиди технічного прийому “орієнтування за допомогою читання карти”. Розходження між ними складається у швидкості бігу, яка припустима з погрішністю у визначенні свого місця розташування, а також у кількості і якості отриманої та інформації, що аналізується. У першому випадку найголовним є точне знання свого місцезнаходження в кожен момент часу з мінімально можливою погрішністю. При цьому увага звертається практично на всі орієнтири на шляху, а швидкість бігу доводиться дещо зменшувати. Такий технічний прийом називають “докладне читання карти”. В другому випадку можна підтримувати більш високу швидкість бігу, звертаючи увагу лише на найбільш характерні об'єкти, що розпізнаються на бігу. Цей технічний прийом має назву - “глобальне читання карти”.

Кожна з різновидів технічного прийому “читання карти” займає своє місце в технічній підготовці спортсмена. Докладне читання карти використовується при виході на КП, де точність виходу має вирішальне значення. Глобальне читання карти може застосовуватися при бігу на етапі між КП доти, поки швидкість бігу має переважне значення. Тільки навчившись читати карту з малою швидкістю пересування, можливо освоїти читання карти на бігу на високій швидкості.

Орієнтування за допомогою бігу по напрямку

Технічний прийом “орієнтування за допомогою бігу по напрямку” (чи просто “біг по напрямку”) спирається на уміння виходити в задану точку переважно за рахунок руху в заданому напрямку, використовуючи читання карти, як допоміжний засіб. Основою успішного застосування цього технічного прийому є володіння технічними елементами просторового орієнтування, такими як біг по напрямку і оцінка пройденої відстані. В залежності від розміру, видимості, довжини і просторового розташування об'єкта, що служить кінцевою метою, виділяють такі різновиди цього прийому як “біг у мішок” і “біг з попередженням”.

“Біг у мішок”

“Біг у мішок” – це біг у напрямку об'єкта, що має чітко видимі межі на підході до нього як із правої, так і з лівої сторони, причому біг уздовж кожного з цих шляхів приводить в остаточному підсумку до мети. Прикладом такої ситуації є біг у напрямку перехрестя доріг чи просік. “Біг у мішок” - це самий безпечний і швидкісний технічний прийом, що допускає пересування з високою швидкістю при мінімальному контролі над дотримуванням напрямку. Якщо направляючі бічні орієнтири сходяться під тупим кутом, то такий біг є пересування у “широкий мішок”. У цьому випадку безпека виходу підвищується, але можливість відхилення від заданого напрямку зростає. Якщо ж вони сходяться під гострим кутом (“вузький мішок”), то втрати часу при відхиленні незначні, але зростає ризик пробігти мимо вузького мішку. Ситуації, що сприяють використанню цього технічного прийому, зустрічаються при проходженні дистанції досить часто, і треба намагатись використовувати їх для підвищення швидкості пересування і надійності орієнтування.

“Біг з попередженням”

Якщо об'єкт, що служить як мета (кінцевою чи проміжною точкою), має “поруч” глобальний орієнтир тільки з одного боку, то виникає ситуація для “бігу з упередженням”. У цьому випадку необхідно дозволити собі свідомо відхилитися від заданого напрямку в один бік, щоб потрапити на лінійний орієнтир, що виводить до потрібного напрямку руху. “Біг з упередженням” – це свого роду “однобічний біг у мішок”. Ситуації, що сприяють застосуванню “бігу з упередженням”, зустрічаються на дистанції не рідше, ніж ситуації для “бігу в мішок”, але розглянути їх, спланувати свої дії, а головне, безпомилково виконати “біг з упередженням”, значно складніше.

Тренування цих різновидів технічного прийому “біг у напрямку” варто проводити на спеціально спланованих тренувальних дистанціях. При цьому спортсмен може спланувати і здійснити таке тренування самостійно, без попередньої постановки знаків КП на місцевості. Різновид технічного прийому “орієнтування за допомогою бігу по напрямку», як і “точний азимут”, застосовують безпосередньо при виході на КП з останньої прив'язки в умовах поганої видимості чи недостатньої щільності орієнтирів. В такому випадку припустимі лише дуже малі відхилення, до того ж необхідно контролювати відстань. Наявність чи відсутність проміжних орієнтирів визначає як частоту застосування компаса, так і можливість контролю пройденої відстані по методу еталонних відрізків. При відсутності такої можливості приходиться використовувати рахунок кроків (на щастя, такі ситуації в сучасному орієнтуванні зустрічаються дуже рідко).