2.Аудит і оцінка кредитного портфеля банку

Об'єктом аудиторського контролю є кредитні операції, пов'я­зані з ризиком несплати позичальником основного боргу і від­сотків, які належать банку. Кредитний ризик виникає під час погіршення фінансового стану постачальника, а також у разі відсутності необхідних у нього знань і недостатньої професійної підготовки самих банківських посадових осіб, які прийняли не­адекватне рішення про надання кредиту. Факти кредитних ри­зиків підлягають особливій аудиторській перевірці, внаслідок якої з'ясовуються причини недоліків і розробляються рекомендації щодо їх усунення та запобігання (профілактики) їх у подальшому.

Банк відповідає перед вкладниками за збереження ввірених йому коштів, що зобов'язує його проводити ретельний аналіз факторів ризику при видачі кредитів.

Під час аудиторської перевірки дається оцінка дотримання по­рядку здійснення кредитних операцій:

правил видачі та погашення кредитів;

вивчення кредитних договорів;

- контролю документів, що пов'язані з наданням кредитів;

дослідження оборотів за рахунками клієнтів;

аналізу структури пролонгованої та протермінованої забор­ гованості за позичками.

Для перевірки цільового направлення і суми кредиту аудитору доцільно звернути особливу увагу на наявність техніко-економіч-ного обґрунтування потреби у кредиті і методику розрахунку, що може забезпечити реальність контрактів з клієнтами. З цією ме­тою аудитор вивчає кредитні документи:

заявку на отримання позики;

висновок банку на клопотання клієнта;

техніко-економічне обґрунтування;

угоду і гарантійний лист;

страхові поліси, строкові зобов'язання, кредитну угоду.

За кордоном існує щомісячна перевірка виконання відповід­них умов кредитної угоди, внаслідок якої складається спеціальна відомість з відображенням у ній результатів і заходів банку щодо зміни режиму кредитування клієнта.

Тут найбільше зусиль аудитор приділяє під час аналізу торго­вельної кредиторської заборгованості, застосовуючи при цьому вибірковий аудит. Внутрішній контроль торговельної кредитор­ської заборгованості розроблений, аби гарантувати, що:

а) замовлення на товари (послуги), які закуповують, роблять згідно з санкціями і встановленими процедурами;

б) товари (послуги) замовляються тільки для здійснення нор­ мальної діяльності компанії і тільки у відповідних постачаль­ ників;

в) ефективно перевіряється якість, кількість і кондиційність придбаних товарів (послуг);

г) рахунки-фактури і супутні документи перевіряються відпо­ відним чином і підтверджується їх достовірність на перенесення у торговельну кредиторську заборгованість;

д) всі дійсні операції, які належать до торговельної кредитор­ ської заборгованості (накладні постачальників, кредитові авізо, коректування) повинні точно вноситися в облікову документацію.

Крім того, за кордоном резерви сформульовані у Принципах підготовки і подання фінансової звітності як поточні зобов'язання (пасив) — зобов'язання щодо передачі економічних вигод, навіть якщо сума зобов'язання повинна бути оцінена. В окремих краї­нах виникають труднощі при визначенні резерву згідно з місцевим законодавством через невизначеність щодо точної суми виплат. З такими труднощами стикається Німеччина, де для того, щоби мати право застосовувати до певної суми вимоги оподаткування, необхідно, щоби ця сума відображалась і у фінансових звітах.

На практиці резерви вміщують таке:

резерви на покриття витрат у зв'язку з судовими позовами;

резерви на покриття затрат для очищення довкілля;

резерви на ремонт, технічне обслуговування і затрати на відновлення об'єкта;

резерви на покриття щодо гарантійного обслуговування.

Нині Комітет Міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФЗ) розробляє стандарт з резервів. Існує стурбованість з при­воду того, що резерви засновуються на рішенні керівництва, а не на реальних зобов'язаннях щодо затрат. Комітет МСФЗ пропонує не створювати резервів із врахуванням майбутніх збитків від основної діяльності, якщо вони не передбачені договором. Резер­ви на покриття затрат щодо реструктуризації створюються тільки за наявності детального плану, від якого підприємство в дійсності не може відмовитися [25, с 262—265].

Важливість кредитних операцій визначається перевагою в ак­тивних операціях, отриманням основного джерела доходів (від­сотків), можливістю забезпечити повернення позики, ліквідністю і платоспроможністю (базою для розрахунку основних оціночних показників банку).

Склад кредитних вкладень банку за типами позичальників і основними видами позики відображається у класі 2 Плану ра­хунків бухгалтерського обліку банків України "Операції з клієнта­ми" (Постанова Правління НБУ № 388 від 21/11/97 зі змінами і доповненнями).

Серед юридичних і фізичних осіб (клієнтів банку) виділяють: небанківські фінансові установи, державні та недержавні підпри­ємства, підприємства без створення юридичної особи, фізичні осо­би, громадські організації.

Аудит кредитного портфелю банку має на меті перевірити ви­конання банківськими установами вимог законодавства і норматив­ного регулювання у сфері кредитної діяльності (Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про аудиторську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", нормативних актів НБУ тощо). Органом банківського регулювання і нагляду в Україні є Націо­нальний банк України.

Аудит кредитного портфеля також передбачає перевірку пра­вильності документального оформлення і віднесення за рахунка­ми бухгалтерського обліку позичкових операцій та обґрунтовано­сті віднесення кредитів за видами, що входять у кредитний порт­фель банку.

Шляхом проведення аналізу кредитного портфеля банку да­ється оцінка глибини і обсягу офіційних положень і методик робо­ти, які використовуються банком для управління ризиком його кредитного портфеля. Відтак, підготовляються дані і вивчається кредитна діяльність загалом шляхом консолідації матеріалів пере­вірок різних підрозділів, які займаються кредитуванням.

Кредитний портфель банку складають залишки коштів за ба­лансовими рахунками за короткостроковими, довгостроковими і простроченими кредитами, як обсяговими його характеристи­ками.

Якісні характеристики використовуються для оцінки забезпе­чення банком повернення кредитів і скорочення розміру кредит­них ризиків, тобто неповернення суми основного боргу щодо кре­диту і відсотків із нього.

Повернення кредиту залежить від правильної організації кре­дитного процесу банку, дотримання порядку видачі і погашення позик, правомірності відображення їх у обліку, особливо пролон­гованих і прострочених, величини резервів на покриття збитків від позик, законності операцій за міжбанківськими кредитами.

Договір на кредитування повинен бути оформлений у письмовій формі. Спосіб забезпечення зобов'язань щодо договору: застава (майно, яке може бути продане законодавцем), банківська гаран­тія, доручення.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди за всіма його пунктами з урахуванням суттєвих умов (пред­мету договору, мети кредитування, розміру кредиту, його строку, умови видачі і його погашення, відсотків ставки за користування кредитом, способів запезпечення кредитного зобов'язання).

Кредитний портфель складають:

вексельні кредити;

валютні кредити;

лізинг;

споживчі кредити;

факторинговий кредит.

Перевагами вексельного кредиту є зниження відсотків за кре­дитом і рішення проблеми неплатежів.

Для отримання валютного кредиту клієнт повинен звернутися із заявою, в якій вказується ціль отримання кредиту, сума і строк:

назва і кількість товару, вартість, назва країни придбання товару, назва валюти платежу;

економічне обґрунтування кредиту;

джерела погашення кредиту (в іноземній валюті).

До заяви додається графік поставок товару. У кредитну орга­нізацію подається копія контрактів позичальників з інофірмами-контрагентами, попередньо погоджених з кредитною організацією.

Терміни укладення контрактів і період розрахунків за ними повинні відповідати термінам використання кредитів.

Лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві кредитної органі­зації, яка бере для третьої особи майно і віддає його в оренду на довгостроковий термін. Строк договору зазвичай рівний строку амортизації обладнання або менший за нього. Сума оренди скла­дається із норми амортизації, витрат банку щодо оформлення лізингу, комісійної винагороди і відсоткових ставок на протер-мінований кредит.

Клієнт подає у кредитну організацію:

договір лізинга;

доручення кредитної організації на придбання обладнання;

розрахунок орендної плати;

графік платежів.

Лізинг вигідний і банку, і орендатору. Банк отримує більшу суму доходу і забезпечення кредиту, здане в оренду обладнання залишається у банку на балансі.

Орендатор отримує необхідне обладнання без одночасних затрат на їх придбання.

Аудит обліку споживчих кредитів

Споживчий кредит може бути виданий у таких випадках:

під час оренди з наступним продажем або лізингом;

під час відтерміновування платежу за кожною здійсненою з допомогою кредитної картки покупкою, якщо це передбачено у договорі щодо користування карткою;

під час згоди про кредит за карткою, який дозволяє в уста новлених межах розтягувати виплату на тривалий час;

при житловому кредиті, мета якого — фінансування важли вих операцій (покупка земельної ділянки, будівництво будинку тощо).

Споживчі кредити бувають довго- і короткострокові. Для отри­мання короткострокового кредиту індивідуальний позичальник дає заяву з зазначенням виду кредиту, суми, терміну і забезпечен­ня. Така заява подається у кредитну організацію.

Особливістю житлового кредиту є те, що він надається у розмірі 75—80 % від вартості об'єкта за наявності джерела погашення. Для оформлення такого кредиту і відкриття позичкового рахунку необхідні такі документи:

інформація про позичальника приватного характеру;

заява про видачу позики;

довідка про відведення земельної ділянки під житлове будів­ ництво;

нотаріально завірений документ, що підтвержує вартість об'єктів кредитування;

посвідчення особи.

У бухгалтерському обліку облік споживчих кредитів здійс­нюється на рахунках 2 класу "Операції з клієнтами", субрахун­ках 220 "Кредити на поточні потреби, які надані фізичним особам" і 221 "Кредити в інвестиційну діяльність, які надані фізичним особам".

Аудит обліку факторингових операцій

Факторинг — виконання банком операцій, що відповідають кредитуванню. В основі факторингу лежить покупка банком ра-хунків-фактур (платіжних вимог) постачальника на відвантаже­ну продукцію, виконані роботи, послуги. Тут проходить передача постачальником банку права до запитання платежу з покупця.

Факторингові операції виконуються спеціально створюваними компаніями або банками. У банку спеціальна група чи відділ укладає договір і здійснює контроль і нагляд за фінансовим станом та кре-дитоздатністю платників.

Факторинговий відділ формує ресурси для закупівлі у поста­чальників платіжних документів. Ними можуть бути власні і по-зичені ресурси банку.

Банк укладає договір з постачальником про обслуговування із зазначенням показників:

- контрольна сума вимог;

— гранична сума авансу;

відсоткова ставка за кредит;

відсоток комісійного збору за оброблення рахунків-фактур;

відповідальність сторін за порушення умов договору;

граничний строк платежу для покупця;

порядок завершення факторингової угоди;

умови розірвання договору;

термін дії договору тощо (14 с.164)