Художня обробка дерева в Україні

У народному мистецтві України існує виготовлення художніх предметів з дерева, які пов'язані з різьбленням. Особливо інтенсивне виробництво побутових речей, прикрашених різьбленим орнаментом, розвивалося на Полтавщині. Вже у XIX ст. воно мало тут масштаби та характер промислу. Тисячі родин щороку готували свою продукцію для продажу на ярмарках.

Сільнички та ступки, свічники, ложки та черпаки разом з різьбленими дошками, формами для кахлів та інших робіт в асортименті виробів, багато видів яких роблять й сьогодні. У мотивах різьблення геометричні паски, сонячні розетки складають основу оформлення різних предметів. Пряникові дошки мали рослинний орнамент. Досить складне їхнє різьблення в техніці контрельефу дозволило майстрам, починаючи з 1920-х років, спробувати свої сили й у дрібній пластиці, робота над якою також має своє продовження сьогодні. Приклад майстрів Полтавщини став імпульсом до розвитку традиційного ремесла з художньої обробки дерева й в інших областях України.

Однак найбільш відоме своїм оригінальним почерком та високим рівнем майстерності різьблення по твердих породах дерева, що виконується в Закарпатті. Вироби з горіха, бука, явора завжди були неодмінним атрибутом побуту гуцулів. Робили також й на продаж. В оформлення виробів включали не тільки орнаментальне різьблення, але й скульптурні зображення людських фігур.

Продовжуючи ці традиції, сучасні майстри роблять речі подарункового та сувенірного призначення, декоративні тарілки та скриньки. За формою вони не відрізняються великою складністю. Художню вартість речей складає дрібний, ювелірно виконаний орнамент. Він має багату фактуру, тому що самі елементи візерунка читаються як рельєф, піднятий над заглибленим тілом.

Тут відчувається незвичайна старанність при проробленні кожної деталі орнаменту. Малюнок різьблення оживлений кольором введених в орнамент бусин, пластин металу та перламутру. Уведення колірних та тональних акцентів в окремі частини орнаменту оживляє та зм'якшує строгість симетричних композицій, властиву цьому виду художніх виробів майстрів Закарпаття. Володіння різноманітними прийомами різьблення та високий рівень його виконання дозволяють майстрам працювати над портретами. Розширюючи асортимент декоративних виробів, вони пробують створювати ювелірні прикраси — брошки, намиста, пряжки, браслети, для яких дуже природна мініатюрність різьблення.

Українська кераміка

Багаті запаси гончарних глин на території України забезпечили розвиток виробництва кераміки в багатьох областях країни, а глибокі історично сформовані традиції народного мистецтва визначили її художню розмаїтість. Побутовий посуд з великим рослинним орнаментом та яркою кольоровою глазур'ю — ведучий напрямок української кераміки. Інший характерний ЇЇ вид — декоративна скульптура, рясно прикрашена ліпними деталями та нерідко перетворена в оригінальну зооморфну судину.

Опішнянська кераміка виділяється серед знаменитих гончарних центрів Полтавщини розмаїтістю посуду та багатством пластики (від іграшок до великих декоративних фігур левів, коней, баранів).

У продукції сучасної Опішні види та типи посуду, що склалися за формою й декором як предмети, що відповідають особливостям культури та побуту українського народу. Куманці округлих силуетів та форм, плавні з похилими плічками кувшини-глечики, вази; горщики та миски, доповнені рослинним орнаментом, створюють яскраву картину декоративних предметів, виконаних із глини. У рослинні форми орнаменту вкраплені фігури тварин, птахів. Усе це зображується по білому чи червоному фону соковитими плямами, завитками, зиґзаґами, що складаються в систему оригінального візерунка, який прикрашає судину.

Традиції місцевого народного мистецтва розвиваються в кераміку міста Василькова Київської області. Вази, тарілки, кашпо, скульптури майстри виконують у народній манері з застосуванням поливи золотаво-коричневого та смарагдово-зеленого кольорів. Зображення тварин, птахів тут присутнє не тільки в скульптурі, але й у рельєфному доповненні судин, у малюнках розпису.

Косовський керамічний промисел Івано-Франківської області також продовжує традиції народного ремесла. Це край гуцулів, і місцеву кераміку іноді іменують гуцульською. Широка популярність промислу змусила майстрів орієнтувати свою продукцію на міського споживача, що виявляє до неї активний інтерес. Унаслідок цього форма виробів придбала характер, що задовольняє потреби міського побуту. У складі посуду з'явилися набори для квасу, молока, кружки, свічники, вази. Але розпис зберіг традиційний принцип виконання: малюнок по контуру заглиблюється, а в його обриси вводяться кольори прозорої глазурі. Елементи орнаменту — квіткові розетки, овали, крапки — разом з листами якихось придуманих майстрами рослин довільно розташовуються на поверхні вази чи тарілки.

В Україні нині промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки: м. Косів на Івано-Франківщині (килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення по дереву), с. Клембівка Вінницької області (вишивання), м. Кролевець Сумської області (художнє ткацтво), Львів (різьблення, гутне скло), с. Опішся Полтавської області (кераміка, килимарство), с. Петриківка Дніпропетровської області (декоративні розписи), с. Решетилівка Полтавської області (килимарство, ткацтво).

Важливою експортною продукцією декоративно-прикладного мистецтва в Україні є килими, ліжники, різноманітні вироби з дерева і металу, посуд, жіночі прикраси, іграшки, рушники, сорочки, хустки тощо.