4. Закони зв'язку з зовнішнім середовищем.

   Закон відповідності вимогам середовища	Ступінь прояву особистих якостей і реалізація мож­ливостей людини визначається вимогами навколиш­нього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здат­ність до розвитку
   Закон адаптації	Усі реакції людини, її вчинки та дії спрямовані на усунення шкідливих щодо неї зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов для забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосується до на­вколишнього середовища, вимирає. Адаптація – (від лат – пристосування) – пристосування системи до реальних умов. Економіку в цілому, а також окремі економічні об’єкти, теж розглядаються як такі, що адаптуються, адаптивні системи.
   Закон впливу норм і регламентації	Чинні норми виражають типові соціальні зв'язки та відносини для більшості. Дотримання норм — обо­в'язок людини. Однак зайва регламентація придушує активність особистості, творчу самостійність

5. Соціально-психологічні та біопсихічні закони.

Закон обмеженості нор­мативно-правового по­водження	Встановлені формальні вимоги мають обмежену си­лу. Органи керування повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому має до­тримуватися відповідальності об'єкта і характер його повноважень
Закон рефлекторного характеру діяльності	Діяльні акти людини мають у своїй основі безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини. Лю­дина, у першу чергу, підкоряється безумовним ре­флексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетич­но визначає необхідність боротьби за місце в соці­альній ієрархії. Рефлекс мети - основний фактор породження життєвої енергії, завдяки чому ство­рюються (формуються) умови для досягнення цієї мети
Закон традицій і зви­чаїв	Звичаї — історично сформовані й передані в процесі еволюції порядки, правила поведінки, а традиції — гальмо. Знищення традицій і звичаїв руйнує органі­зацію, а насаджувана нова культура може бути за­своєна тільки в молодому віці. Традиції можуть мі­нятися лише зі зміною поколінь
Закон економії сил	Витрати праці люди прагнуть зменшити, а її резуль­тати використовувати максимально. Людина спо­конвічно запрограмована вдосконалювати, полег­шувати працю. Цей закон породжує лінь
Закон випереджуваль­ної дії реальності	Людський мозок може приймати рішення з визначе­ним тимчасово-просторовим попередженням майбут­ніх подій. Усі реакції людини, її дії не вільні від ми­нулого та не відбуваються поза зв'язком із перспек­тивою
Закон очікуваного ко­рисного ефекту	Людина не може прийняти й виконати рішення, що не обіцяє одержання корисного ефекту
Закон впливу емоцій та вольової детермі­нації поведінки	Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. В разі виник­нення конфлікту між розумом І почуттям найчасті­ше перемагає почуття. Однак людина здатна свідо­мо регулювати свої дії та вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля — не завжди вирішаль­ний фактор її активності. Необхідно враховувати і сферу можливої несвідомої поведінки

Розглянемо першу групу – загальні закони управління людиною, які включають: закон єдності біологічного і соціального; закон єдності свідомості та несвідомого; закон послідовної поведінки; закон відносності поведінки.

Сутність закону єдності біологічного і соціального полягає у тому, що кожна людина має свій певний генотип, тобто набір властивостей нервової системи, органів чуття, структури мозку, які притаманні їй від народження. Та одночасно у своїй поведінці, звичках людина запрограмована навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії кожної особистості визначаються не тільки поточними стимулами, але і всім досвідом його попере­днього життя.

Закон єдності свідомості та несвідомого полягає в тому, дії людини визначаються не тільки свідомістю, але і неусвідомленими мотиваційними причинами Людина може бути запрограмована на виконання рішення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його. В основі реалізації цього закону знаходиться ступінь усвідомлення мотивів. Мотиви людини підлягають певному впливу її свідомості. В залежності від ступеню усвідомлення того чи іншого мотиву при­йнято класифікувати мотиви на усвідомлені та неусвідомлені. Факт існування актуально неусвідомлених мотивів зовсім не виражає собою особливого початку, який криється в потайних глибинах психіки. Неусвідомлені мотиви мають ту ж саму детермінацію, що й всяке психічне відображення: реальне існування, діяльність людини в об'єктивному світі.

Неусвідомлене і усвідомлене не протистоять одне одному; це лише різні форми і рівні психічного відображення, яке знаходиться в відповідності з тим місцем, яке займає відображення в структурі діяльності, в рухах її системи. Якщо мета і відповідні їй дії необхід­но усвідомлюються, то інша справа щодо усвідомлення їх мотиву — того, заради чого ставиться і досягається дана мета.

Предметний зміст мотивів завжди так або інакше сприймаєть­ся, уявляється. В цьому відношенні об'єкт, який збуджує до дії, і об'єкт, який виступає в якості засобу або перетину, займають рів­ноправне положення. Інша справа - усвідомлення об'єкту в якості мотиву. Парадокс складається в тому, що мотиви відкриваються свідомості тільки об'єктивно, шляхом аналізу діяльності, її дина­міки. Суб'єктивно ж вони виступають тільки в своєму побічному виразі - в формі переживання, бажань, прагнення до мети.

Наступним законом в групі загальних законів управління лю­диною є закон послідовності розвитку. У природі і суспільстві зміна розвитку відбувається після виникнення відповідних пере­думов. За первісними успіхами, як правило, можуть випливати зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Цим пояснюється необхідність поетапної реалізації прийнятих рішень.

Закон відносності поведінки базується на твердженні, що у механізмах роботи мозку усе відносно. У різних умовах одні і ті самі подразники сприймаються по-різному і викликають різні реакції.

Поведінка людини не підпорядкована лінійним законам, вона не-детермінована. Можна лише прогнозувати її дії певними методами.

Реалізацію цього закону можна проілюструвати дією теорії соціальних ролей. Соціальна роль - це модель поведінки людини у відповідності із очікуваннями оточення. В залежності від ситуації людина може виконувати різні соціальні ролі: вчитель - на роботі, батько — вдома, капітан команди - в спортивному залі тощо. Виконання різних соціальних ролей вимагає від людини різної моделі поведінки.

Друга група законів, що визначають поведінку людини, - це закони інерційності людських систем, до яких входять: загальний закон інерції, закон установки та закон домінанти.

Загальний закон інерції полягає в тому, що почавши працювати в одному напрямку, людський мозок має схильність працювати в тому ж напрямку і при інших зовнішніх подразниках. У кожної лю­дини виробляються певні звички, навички, що дозволяють, якщо не визначати конкретні його дії, то, принаймні, прогнозувати.

В основі закону установки знаходиться неусвідомлений мо­тив. Установка — це сформована у людини готовність до певної по­ведінки, готовність позитивно або негативно реагувати на ті чи інші процеси або явища, яка проявляється звичними висловлю­ваннями, вчинками; це схильність людини, яка виникає під час очікування нею певного об'єкту (або ситуації) і забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності по ставленню до даного об'єкта. Установка, як неусвідомлена готовність сприй­мати навколишнє середовище під певним кутом зору та реагувати певним чином на дії оточення, без повного об'єктивного аналізу конкретної ситуації, формується як на основі особистого минулого досвіду, так і під впливом інших людей. Звідси вона може бути як позитивною, так і негативною в залежності від того, позитивно чи негативно готова особа віднестися до тієї чи іншої людини, події, факту, ситуації. В зв'язку з цим сприймання одного і того ж явища, факту чи події різними людьми може бути різним в залежності від індивідуальних установок.

Установка виникає на перехресті двох факторів - потреби та ситуації задоволення потреб — і визначає напрям поведінки та ді­яльності людини. В тому випадку, коли імпульсивна поведінка на­штовхується на ті або інші перетини, вона переривається, починає функціонувати специфічний лише для свідомості людини механізм об'єктивізації, завдяки якому людина виділяє себе з реальності і починає ставитися до світу як до існуючого об'єктивно і незалежно від неї.

Значення установки в організації і регулюванні діяльності лю­дини визначається шляхом реалізації її основних функцій, а саме:

по-перше, установка визначає стійкий, послідовний, цілеспря­мований характер протікання діяльності, виступає як механізм її стабілізації, яка дозволяє зберегти її напрямок в безперервно мінливих ситуаціях;

по-друге, установка звільнює суб'єкта від необхідності при­ймати рішення і довільно контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях, які зустрічались раніше;

по-третє, установка може виступити і в якості фактору, який зумовлює інертність діяльності і утруднює пристосування суб'єкту до нових ситуацій.

Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки при змі­нюванні умов протікання діяльності. Зміст установки залежить від місця об'єктивного фактору, який викликає цю установку в структурі діяльності. В залежності від того, на який об'єктивний фактор діяльності спрямована установка (мотив, мета, умови діяль­ності), виділяють три ієрархічні рівні регуляції діяльності: рівень смислових, цільових та операційних установок.

Смислова установка виражає ставлення особи до тих об'єктів діяльності, які мають особистий смисл. За походженням смислові установки відмінні від соціальних і мають інформаційний компо­нент (погляди людини на світ і образ того, чого людина прагне), емоційно-оцінювальний компонент (антипатія і симпатія в став­ленні до значущих об'єктів), компонент поведінки (готовність діяти відповідно ставлення до об'єкту, який має особистий смисл). За допомогою смислових установок людина залучається до системи норм і цінностей певного соціального середовища, вони допомага­ють зберегти особі статус-кво в напружених ситуаціях, сприяють самоствердженню особи, виражаються в прагненні особи призвести до системи ті знання, норми і цінності, які мають особисте смисло­ве значення. Виникнувши в конкретній діяльності, ці установки можуть проявитися при зустрічі особи з аналогічними значущи­ми об'єктами і визначати її поведінку в широкому колі складних ситуацій. З часом вони узагальнюються і перетворюються в риси характеру особистості. На відміну від цільових та операційних установок, які змінюються в процесі навчання під впливом мовних дій, інструкцій, змінювання смислових установок завжди зумов­лено змінюванням самої діяльності людини.

Цільові установки викликаються метою і визначають стійкий характер протікання дії. У випадку припинення дії цільові уста­новки проявляються як динамічні тенденції до завершення пере­рваної дії.

Операційні установки мають місце під час вирішення завдань на основі урахування умов наявної ситуації та імовірного прогно­зування цих умов, які спираються на минулий досвід в подібних ситуаціях. Вони виявляються в стереотипності мислення, комфортності особи тощо.

Отже, знаючи комплекс установок, можна прогнозувати дії людини.

Третім законом, що входить до групи законів інерційності люд­ських систем є закон домінанти. Кожна людина схильна до певного сприйняття, способу мислення, способів дії і форм поведінки на основі наявних у кожної людини в нервовій системі домінантних центрів збудливості. Порушення зв'язується не з поточними факто­рами, а з минулим досвідом, обставинами. При цьому виявляється схильність до певного сприйняття дійсності, способу мислення, способів дії і форм поведінки. Сформовані домінанти не перебо­рюються словами і логікою переконання доти, поки не з'явиться новий досвід, який зруйнує старі домінанти.

Третю групу законів, що визначають поведінку людини, - зако­ни зв'язку зі зовнішнім середовищем - складають закон адаптації, закон відповідності вимогам та закон впливу норм і регламентації.

Закон адаптації наголошує, що будь-яка реакція людини, її вчинки і дії спрямовані на усунення шкідливих зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов з метою забезпечення своєї життє­діяльності.

Отже, діяльність слід розглядати як форму взаємодії людини з довкіллям, яка надає змогу кожній конкретній особі вступати В реальний чуттєвий контакт з предметами, що її оточують, відчу­вати на собі їх дію, одночасно підкоряючи їх своїй волі, мисленню, здібностям. Адже, вже в самій тілесній організації індивідів за­кладено необхідність того, що вони вступають в активні відносини з навколишнім оточенням, а саме: щоб існувати, людина повинна діяти, виробляти необхідні їй засоби для життя.

При цьому слід звернути увагу на процес, який характери­зує відповідні реакції особи, які базуються на індивідуальному, суб'єктивному сприйманні всього того, що відбувається навколо. Дослідження, які спрямовані на вивчення поведінки людини в мінливих соціально-економічних умовах, повинні, насамперед, переслідувати головну задачу, яка стосується визначення всього комплексу збуджуючих факторів, що сприяють активізації, або навпаки знижує рівень активності діяльності людини в будь якій галузі.

Закон відповідності вимогам середовища. Ступінь прояву осо­бистих якостей і реалізація можливостей людини визначається вимогами навколишнього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здатність до розвитку. Чим кращі умови життя, тим вищі вимоги до людини.

В основу моделювання такої поведінки може бути покладена теорія біхевіоризму, яка використовується як теоретична переду­мова для практичного вивчення поведінки людей у різних видах діяльності.

Поведінка, з позиції цієї концепції, - це реакція, відповідь на зовнішній подразник, яка надає можливість людині адаптуватися в тих чи інших умовах. Головна ідея біхевіоризму полягає в накопи­ченні спостережень за поведінкою людей з таким розрахунком, щоб у кожному певному випадку за даним стимулом (тобто при певних обставинах) можна було б сказати наперед, якою буде реакція; або, спостерігаючи певну реакцію, можна було б визначити, саме якою ситуацією чи обставинами її було викликано.

Біхевіорістична концепція страждає певним механіцизмом, оскільки в ній повністю виключається роль усвідомленого компо­ненту діяльності людини. Кожна людина за визначенням біхевіористів, виступає як просто реагуюча істота, її активна усвідомлена діяльність повністю ігнорується. Іншими словами, оточуючі умови так впливають на людей, що в певний момент в конкретних умовах будь-який предмет може викликати відповідний і обумовлений об­раз дії. Пізніше в біхевіоризмі, тобто стосовно вивчення поведінки, двочленна схема аналізу знайшла свій прямий вираз в знаменитій формулі

S P (1.1)

де S— стимул, P — реакція.

Незадовільність цієї схеми полягає в тому, що вона виключає з поля зору дослідження той змістовий процес, в якому здійснюються реальні зв'язки суб'єкту з предметним світом, його предметну ді­яльність. Така абстракція від діяльності суб'єкту була виправдана лише в вузьких межах лабораторного експерименту, який мав за мету виявлення елементарних психофізіологічних механізмів. Але достатньо було вийти за ці вузькі межі, як одразу виявлялась не­спроможність такого підходу. Саме це примушувало дослідників допускати під час пояснення психологічних фактів втручання осо­бливих сил, таких, як активна апперцепція, внутрішня інтенція тощо, тобто все це апелювало до діяльності суб'єкту, але тільки в його містифікованій ідеалізмом формі.

Концептуальні положення біхевіористичної теорії мають ши­роке застосування в теорії управління поведінкою людей як в ста­більно-існуючих ситуаціях, так і в умовах непередбачених змін обставин.

З точки зору біхевіоризму, людина є ніщо інше, як сукупність чинних реакцій, притаманних даній конкретній особистості. В кон­тексті цієї теорії людина сприймається, перш за все, як реагуюча, діюча істота, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку. При цьому слід звернути увагу на те, що на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона також повинна постійно очікувати наслідки своєї поведінки шляхом самостійної оцінки. Кожна людина володіє певним набором дій, які в неї сфор­мувалися протягом життя. Одночасно формується так би мовити суб'єктивна шкала вірогідності відносно послідовності підкріплен­ня після відповідної дії. При цьому певну значущість має не тільки частота такого підкріплення, але й його якісний характер. Адже кожна особистість віддає перевагу різним підкріпленням: хтось очікує похвалу, повагу з боку інших, хтось більше цінить гроші, для когось смисл його життя пов'язується з добробутом сім'ї, є ка­тегорія людей, для яких позитивним підкріпленням є відсутність покарання тощо.

Отже, навіть якщо прийняти основну тезу біхевіористів щодо управління поведінкою людей через підкріплення тих реакцій, які відповідають вимогам, то виникає наявна проблема стосовно диференціації такого підкріплення. Тому біхевіористична концепція може стати однією з теоретичних базових положень, на яких ґрунтується практична управлінська діяльність.

Сутність закону впливу норм і регламентації полягає у тому, що діюча в певному суспільстві норма виражає типові соціальні зв'язки і відносини для більшості його членів. Дотримання норм - обов'язок кожної людини, яка є членом цього товариства. Однак зайва регла­ментація зменшує активність особистості, її творчу самостійність.

Четверта група — соціально-психологічні закони.

Закон обмеженості нормативно-правової поведінки. Установ­лені формальні вимоги мають обмежену силу. Органи управління повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому необхідно дотримуватися домірності відповідальності об'єкту і характеру повноважень.

Прикладом реалізації цього закону є використання менедже­ром своїх владних функцій. В умовах ринкових відносин і цивілізо­ваного підприємництва менеджер володіє певною владою, наданою йому, має у своєму розпорядженні виділені йому ресурси.

Діалектика існування менеджера така, що він завжди висту­пає в якості носія владних функцій, але разом з тим і сам він зна­ходиться під дією влади. При цьому обсяг, зміст і спрямованість його владних повноважень — категорія постійна, яка не залежить від часу, політичного режиму, соціального і культурного оточення. Влада ж, яка діє на самого менеджера, - відбиток характеристик суспільства, в межах якого він функціонує в якості управлінця, а також характеристики політичної сили, яка домінує в суспільстві.

Влада, якою наділений менеджер в силу виконання своїх функ­цій, має подвійну спрямованість: внутрішню і зовнішню з точки зору виробничої структури, в якій він діє.

Внутрішня спрямованість владних повноважень означає, що менеджер вільний чинити дію на будь який компонент його ви­робничої структури. При цьому звичайно менеджер виходить з принципу раціональності, тобто його дії завжди чимось обмежені стурбованістю зруйнувати структуру, отримати менший прибуток, опинитися в передкризовому або навіть в кризовому становищі.

Зовнішня спрямованість його владних повноважень — мож­ливість чинити дію на ринкову ситуацію При цьому його вихід із сфери підприємницької активності означає тільки одне - погіршен­ня ринкової ситуації, якщо, звичайно, такий вихід не є результат приходу нового більш ефективно функціонуючого підприємця.

Відповідно до обсягу влади і виділених ресурсів, на менеджера покладається і певна відповідальність. Відповідальність, як харак­терологічна властивість особи, виконує подвійну функцію: з одного боку, вона служить своєрідним обмежувачем влади, а, з іншого - виступає як мотиваційна сила, стимулююча діяльність менеджера. Крім того, відповідальність передбачає оцінку дій менеджера і за­охочення або осуд його, в залежності від цієї оцінки. Менеджер має особисту відповідальність як за владу, якою він наділений, так і за рішення, які він приймає.

Це пояснюється тим, що в системі ринкових відносин людина, яка наділена певною владою, відповідальна за результати свого управління. Навіть у випадку, коли менеджер наділяє владою ще когось з своєї організації для виконання завдання, все одно від­повідальність за результати прийнятих рішень лежить на ньому. Тому менеджеру слід професійно підходити до розробки тактичних засобів впливу на людей, тобто максимально ефективно викорис­товувати владу.

Закон традицій і звичаїв. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття, світо­сприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу.

Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції - такі, що скла­лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів - дій або комплексів вчинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбува­ються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забез­печуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих норматив­них актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відпо­відальності.

Традиції - це міцно усталені, успадковані від попередніх по­колінь і підтримувані суспільною думкою форми поведінки людей та їхніх взаємин або принципи, за якими розвивається загально­людська культура (наприклад, реалістичні традиції в літературі і мистецтві). Коли йдеться про сімейно-побутову сферу, частіше вживається слово "звичаї", які є найдавнішою формою збереження і передачі від покоління до покоління стандартних дій і поведінки людей у певних типових обставинах і конкретних ситуаціях. Зви­чай - це загальновизнана норма поведінки, неофіційно узаконена владою масової звички, традицій і громадської думки (хоча сам факт обов'язковості цього звичаю може і не усвідомлюватися людь­ми) та стихійно відтворена діями безлічі людей.

У традицій і звичаїв є визначена подібність. Вони ґрунтують­ся, по-перше, на виконанні однакової ролі в житті суспільства; по-друге, вони мають однакові риси й ознаки (стійкість, норма­тивність, зв'язок з громадською думкою, моральними нормами, громадськими звичками, стандартами поведінки); по-третє, вони мають однаково значне поширення. Через систему традицій і зви­чаїв нові покоління суспільства успадковують вироблені в ньому відносини і весь суспільний досвід, аж до самих конкретних вчин­ків і дій. Спадкування соціального досвіду з його критичним осмис­ленням дає змогу суспільству з меншими витратами йти по шляху соціального розвитку. Сприяючи цьому, звичаї і традиції самі від­творюються, причому деякі з них зникають, а інші з'являються або поступово видозмінюються.

Традиції і звичаї, що включені в моральну систему, а також у систему суспільної психології, виконують функцію суспільного ре­гулятора. Засвоєння традицій і звичаїв сприяє формуванню в людей соціально-необхідних якостей, звичок і навичок суспільної діяль­ності і поведінки. Традиції і звичаї виконують також пізнавальну і виховну функції. Без виконання цих функцій вони значною мірою позбавилися б суспільного змісту. Традиції і звичаї зближуються, тому що виконують подібні за своєю суспільною спрямованістю функції. Однак це ще не свідчить про їхню абсолютну подібність. Саме їхнє розходження виявляється в тому, що свої функції вони виконують у суспільстві різними шляхами і в різній формі.

Змістом звичаю є правило поведінки, детальне розпорядження вчинку в конкретній ситуації, а змістом традиції - загальна норма, принцип поведінки. Звичай жорстко фіксує дію або забороняє її. Традиція не має чіткого зв'язку з конкретною дією у визначеній ситуації. Через звичаї люди здобувають необхідні знання, навички поведінки, досвід, який пов'язаний з безпосереднім оточенням, а через традиції відбувається прилучення до соціального досвіду людства.

Знищення традицій і звичаїв руйнує організацію, а насаджу­вана нова культура може бути засвоєна тільки в молодому віці. Традиції можуть лише мінятися зі зміною поколінь.

Закон впливу емоцій і вольової детермінації поведінки. Людина - це не робот і не комп'ютерний механізм. Кожна людина - це непо­вторна індивідуальність, якій притаманна своя система поглядів, відносин, потреб і інтересів. Крім того, відмінною особливістю лю­дини як особи, являється здатність емоційного реагування на події, які відбуваються, факти і явища, які вона спостерігає. Адже тільки людина може сміятися, плакати, переживати відчуття подиву, захоплення тощо. Виходячи з цієї тези, менеджер повинен уміти управляти власним емоційним станом. Вимоги високої продуктив­ності і ефективності управлінської праці не завжди відповідають почуттям і бажанням працівників, їх психологічному настрою. Але почуття не можуть і не повинні визначати продуктивність та ефек­тивність адміністративної машини, оскільки логіка самої ефектив­ності і світ почуттів далеко не завжди знаходяться в одній площині.

Емоції виконують функції внутрішніх сигналів, внутрішніх у тому смислі, що вони не являються психічним відображенням без­посередньо самої предметної дійсності. Особливість емоцій полягає в тому, що вони віддзеркалюють відношення між мотивами (по­требами) і успіхом або можливістю успішної реалізації діяльності суб'єкта, що відповідає їм. При цьому мова йде не про рефлексію цих відношень, а про безпосередньо-почуттєвий їхній відбиток, про переживання. Таким чином, вони виникають після актуалізації мотиву і до раціональної оцінки суб'єктом своєї діяльності. Слід за­уважити, що емоції релевантні діяльності, а не діям або операціям, її реалізують. Ось тому одні й ті ж процеси, які здійснюють різні діяльності, можуть набувати різну і навіть протилежну емоційну забарвленість. Іншими словами, роль позитивного або негативного "санкціонування" виконується емоціями у ставленні до ефектів, заданих мотивом. Навіть успішне виконання тієї чи іншої дії не завжди веде до позитивних емоцій, воно може породити і різко не­гативне переживання, яке сигналізує про те, що з боку провідного для особи мотиву досягнутий успіх психологічно є поразка.

Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. При виникненні конфлікту між розумом і почуттям час­тіше перемагає почуття. Однак, людина здатна свідомо регулювати свої дії і вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля - не завжди вирішальний фактор його активності.

Психологічним механізмом прийняття рішення є боротьба мо­тивів при виборі певного варіанту, яка виступає основною складо­вою вольового процесу. Отже, логічно буде дійти висновку відносно того, що прийняття рішення підпорядковується в значній мірі во­льовій детермінації. Звідси, наскільки б сильним не був вплив на дану особистісну структуру з боку зовнішнього оточення (суспіль­ства, групи, окремої людини тощо), він не досягне свого результату до тих пір, доки не відбудеться певна трансформація внутрішньої структури мотиву, тобто доки не з'явиться внутрішня сила, яка зможе виступити в якості спонукальної, рушійної сили щодо ви­конання того або іншого виду діяльності.

Таким чином, приймаючи управлінське рішення, що пред­ставляє собою складний акт, керівник як людина, як біосоціальна і духовна самокерована система, знаходиться під впливом ряду за­конів природи, синергетичний ефект яких без їхнього знання може привести до різних і не завжди позитивних наслідків.

Реалії дійсності вимагають удосконалювання мислення люди­ни. У цих умовах концепція методологічного мислення, людський фактор і психологічні аспекти управлінських рішень, їхній твор­чий процес набувають вирішальне значення.

14