Соціальна структура суспільства. План

1. Поняття соціальної структури суспільства та її складові елементи.

2. Соціальні статуси та ролі, шляхи їх набуття.

3. Соціальні інститути суспільства: функції та види, процес інституціоналізації.

4. Соціальні організації: структура та види.

Література:

В. Г. Городяненко. Соціологія.- К.,2006. ст.138-161

В. М. Піча . Соціологія. - Л.,2007. ст. 84-104; 80-82

Н.М.Черниш. Соціологія . Курс лекцій . - Л., 1996. ст. 22-25

Поняття соціальної структури суспільства та її складові елементи.

Люди відрізняються один від одного кольором шкіри, професією, віком, місцем проживання, мовою, якою розмовляють та цінностями, якими керуються при виборі життєвого шляху. Таким чином, будь-яке суспільство є внутрішньо неоднорідним, бо складається з частин – спільнот, що їх творять люди, відмінні одні від одних за ознаками, які мають природний характер, чи виникають в результаті їх суспільного співжиття. Які з цих відмінностей є суспільно важливими і чому, як впливає на соціальне самопочуття особистості приналежність до певних соціальних спільнот, що формуються за наведеними та іншими ознаками, і як вони впливають на життєдіяльність суспільства? Ці та інші питання ми будемо розглядати в цій темі.

Суспільство – складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв’язками і відносинами .Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і

підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв’язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювальні їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій.Соціальний статус є первиним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в ній. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, утворюється мережа взаємозалежних позицій : у структурі сімї – чоловік, дружина, діти; у системі освіти – учитель, учень; в економіці – підприємець, робітник і т.д. Соціальні позиції (статуси) та зв’язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів формуються складніші структурні елементи суспільства – соціальні групи (спільноти) – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є позиція цих елементів щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль),єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін.. Залежно від них розрізняють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами. Соціальні статуси та ролі, шляхи їх набуття.

Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо.

Соціальний статус особистості – позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи, спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість та ступінь їх виконання.

Характеристики статусу історично та етнографічно змінні: на певних етапах розвитку людства ними були фізична сила, вік, ступінь аристократизму, у сучасному суспільстві – професія, розмір доходу, рівень освіти, етнічна належність тощо.

«Статус» надає особистості статичність, усталеність, нерухомість, а «ролі» - динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті із сукупності прав і обов’язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов’язки визначаються соціальними нормами. Чим розвинутіше суспільство ,

тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40 000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Кожний індивід (або людина) може успішно себе утвердити, само реалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми.

Соціальні статуси взаємопов’язані між собою, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб’єкти (володарі, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутріособистісні конфлікти. Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальну структуру суп утворює сукупність пустих статусів, тобто незаповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус « студент» людьми, то одержимо велику соціальну групу «студенство».

На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи. Соціальна група виступає в якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин, яка виконує роль проміжної ланки в системі «суспільство – група – особистість».

Соціальна група – це певна сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки та об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зв’язки діяльності.

У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії.

Соціальні інститути суспільства: функції та види, процес інституціоналізації.

Важливим елементом соціальної структури суспільства є соціальний інститут.

Поняття «соціальний інститут» запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально - правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядають, як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності та організовують її систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність.

Соціальний інститут (лат. institutum — організація, лад) — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері

життєдіяльності суспільства.

Соціальні інститути - це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ними. Вперше запровадив це поняття у соціологію Г.Спенсер.

Залежно від сфери дії і функцій розрізняють такі соціальні інститути:

Назва комплексів соціальних інститутів	Види соціальних інститутів	Сфери діяльності
Економічні	Власність, гроші, банки, господарські об’єднання різного типу тощо	Забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг.
Політичні	Держава, парламент, суд, прокуратура тощо.	Пов’язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей.
Культурні та виховні	Наука, освіта, сім’я,релігія, різні творчі установи.	Сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивіда.
Соціальні	Громадські об’єднання, соціальні фонди, благодійні та доброчинні фонди, клуби за інтересами, «Зелений патруль» тощо	Організовують добровільні об’єднання людей, регулюють повсякденну соціальну поведінку та міжособистісні стосунки.

Усі соціальні інститути виконують певні соціальні функції.

Назва функції	Зміст функції
Закріплення і відтворення суспільних відносин.	Забезпечення сталості і стабільності соціальної структури суспільства через систему правил і норм поведінки членів тих чи інших спільнот за допомогою відповідного соціального контролю.
Регулятивна	Регулювання взаємовідносин між членами суспільства взагалі та окремих соціальних спільнот зокрема шляхом вироблення шаблонів поведінки через виконання людиною ролевих вимог-сподівань.
Інтегративна	Процес згуртування, взаємозалежності й взаємної відповідальності членів соціальних спільнот і суспільства загалом, які відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкцій та системи ролей.
Транслююча	Передавання соціального досвіду новим поколінням тих чи інших спільнот і суспільства в цілому через механізм соціалізації та засвоєння цінностей норм і ролей.
Комунікативна	Поширення інформації всередині того чи іншого інституту з метою управління і контролю за дотриманням норм, та поза інститутом у його взаємодії з іншими соціальними інститутами.

Функції соціальних інститутів.

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови: 1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Якщотака потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним. Відомий соціальний дослідник Г. Ленскі визначив ключові соціальні потреби, які породжують процеси інституціалізації:

• потреба комунікації (мова, освіта, зв'язок, транспорт);

• потреба у виробництві продуктів і послуг;

• потреба у розподілі благ і привілеїв;

• потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя;

• потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за позиціями, статусами тощо);

• потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).

Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та сама потреба може породжувати

існування численних інститутів, з іншого — кожен інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм і правил. Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими. Наприклад, у межах інституту сім'ї подружня зрада, позашлюбні діти, кровозмішення є порушенням ін-ституціальних (нормативно встановлених) вимог.

З цієї точки зору інституціалізація — це прийняття індивідом, групою культурних норм, цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, сприяють задоволенню потреб, прийнятній поведінці. 3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Інституціалізація є процесом, за якого певна суспільна потреба починає усвідомлюватися як загаль-носоціальна, а не приватна. Для її реалізації у суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділяються ресурси. Зміни у соціальній практиці можуть привести як до модифікації існуючих інститутів, так і до появи нових інституціальних форм.

У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.

Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства. За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

В сучасному суспільстві кожна людина користується послугами і працею великої кількості інститутів. Вона народжується в сім’ї, виховується в сім’ї, у дошкільних установах і школах різного типу, працює на підприємствах, користується послугами міського транспорту, залізниці, отримує інформацію від мас-медіа. Культурні центри організовують для неї розваги, різні магазини забезпечують її товарами, безпеку її гарантують правоохоронні органи. Кожна людина в своєму прагненні задовольнити потреби вступає в контакти і соціальні відносини, створюючи засоби задоволення потреб, виконуючи певну роботу для одержання цих засобів, впливаючи на інших людей або реагуючи на їх дії, включається в мережу різних інститутів, що регулюють її діяльність і поведінку.

Соціальні організації: структура та види.

Із соціальними інститутами тісно пов’язані соціальні організації – штучно сконструйовані спільноти людей. Соціальну організацію розуміють як систему відносин, які об’єднують якусь кількість таких елементів (груп) для досягнення певної мети. Промислове підприємство,банк, ресторан, школа і т.п. – види соціальних організації.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію). 3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основний критерій структурування соціальних організацій — ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв'язки між індивідами. Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

- організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

- організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

- організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

- науково-дослідні організації;

- органи законодавчої, виконавчої влади.

Отже, суспільство є складною структурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя може бути охарактеризована через набір властивих її приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей, а отже об’єктивно вона є одночасно членом багатьох соціальних груп та спільнот, які разом із соціальними інститутами та соціальними організаціями, системою соціальних відносин, взаємодій і складають соціальну структуру суспільства.