Міністерство освіти і науки , молоді та спорту України

Кременецький лісотехнічний коледж

Методична розробка

Лекції з дисципліни «Соціологія»

для студентів ІІ-го курсу

відділу «Лісове господарство»

Розробила викладач Свідінська А.Л.

Розроблено на підставі програми рекомендованої методичною радою УМК від27.08.2010р. №102

Розглянуто на засіданні циклової комісії соціально – економічних дисциплін

Протокол № 1 від 31.08 . 2012р.

Голова циклової комісії ______________ Каленюк С.М.

Рецензія до методичної розробки «Лекції з дисципліни «Соціологія» для студентів іі-го курсу відділу «Лісове господарство»

Методична розробка складена відповідно до нормативної дисципліни «Соціологія» для студентів відділу Лісове господарство на підставі програми рекомендованої методичною радоюУМК від 27.08.2010р. № 102

Мета розробки – дати студентам відомості необхідні для вивчення курсу «Соціологія», допомогти засвоїти теоретичний матеріал, підготовитись до виконання тематичних та контрольних завдань.

Методична розробка складається з 15 лекцій , які подані відповідно до програми курсу.

Р.І. Теоретична соціологія.

• Соціологія як наука.

• Суспільство як соціальна система.

• Соціальні відносини.

• Соціальні процеси.

Р.ІІ. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.

• Економічна соціологія.

• Політична соціологія. Соціологія громадської думки.

• Соціологія особистості.

• Соціологія сім'ї. Гендерна соціологія.

• Соціологія гуманітарної сфери.

Р.ІІІ. Методика організації конкретних соціологічних досліджень.

• Методика організації конкретних соціологічних досліджень.

Структура розробки логічна і послідовна. Кожна лекція розпочинається із визначення навчальних цілей, плану лекції і списку літератури для вивчення тем дисципліни.

Запропонованою розробкою можуть користуватися студенти відділів: «Лісове господарство», «Оброблювання деревини» та «ЕіР ОЛК»,які вивчають дисципліну «Соціологія».

Викладач-методист cоціально- економічних дисциплін,

голова циклової комісії _______________Каленюк С.М

Зміст.

1. Соціологія як наука. 5

2. Суспільство як соціальна система. 11

3. Соціальна структура суспільства. 21

4. Соціальна стратифікація. 28

5. Соціальні відносини. Конфлікт як прояв соціальних відносин. 34

6. Соціальні процеси. 39

7. Економічна соціологія. 48

8. Політична соціологія. 55

9. Соціологія особистості. 62

10. Соціологія молоді. 67

11. Гендерна соціологія. 74

12. Соціологія сімї. 80

13. Соціологія гуманітарної сфери. 86

14. Методика організації конкретних соціологічних досліджень. 91

15. Технологія обробки та аналізу емпіричних даних. 97

Р.1. Теоретична соціологія

Соціологія як наука.

План

1.Вступ.

2.Соціологія як наука. Місце і роль соціології в системі суспільствознавства.

3.Предмет і об’єкт соціології.

4.Становлення соціології як самостійної науки.

Література:

Городяненко В.Г. Соціологія.- К.,2006. ст..9-21, 24-38

Піча В.М.Соціологія.Підручник. – Л., 2007 . ст. 8-23,24-47.

Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій. - Л.,1996. ст.18-25,31-34, 36-44

Вступ.

Людина - істота суспільна. Вона здійснює свою життєдіяльність в суспільстві ,в колі собі подібних. Правильне розуміння законів функціонування і розвитку як суспільства в цілому, так і складових його компонентів досить важливо і для окремих людей, і для їх різних спільнот, і для всього людства. Соціологія покликана допомагати людям сформувати уявлення про процеси суспільного життя і виробити відповідні їм стилі і види поведінки у всіх сферах суспільної життєдіяльності.

Вивчення соціології повинно сформувати у майбутніх спеціалістів розуміння специфіки і особливостей предмету соціології, реалізувати такі завдання:

• Дати майбутнім спеціалістам цілісне уявлення про суспільство;

• Озброїти їх знаннями основних соціальних систем та інститутів,спільнот людей, процесу соціалізації і його впливу на самооцінку і поведінку особистості, законів функціонування і розвитку суспільства;

• Виробити у майбутніх спеціалістів такий підхід до соціальної реальності, в основі якого лежить наукове знання, а не лише «здоровий глузд»;

• Навчити їх розуміти, інтерпретувати і використовувати в професійній діяльності і в повсякденному житті основні теоретичні і практичні положення соціології, дані конкретно-соціологічних досліджень;

• Формувати загальну і соціологічну культуру, соціологічне мислення майбутніх спеціалістів, розвивати у них потребу в здобутті наукових знань про явища

• суспільного життя, несприйняття вульгарних пояснень поведінки людей та їх спільнот.

Особливе значення соціології і в минулому, і сьогодні виявляється в її здатності правильно сприймати й аналізувати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність.

Соціологія як наука.Місце і роль соціології в системі суспільствознавства.

Залежно від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: при родичі, технічні , гуманітарні і соціальні. Якщо природничі зосереджуються на розкритті таємниць природи, технічні – на пошуку нових можливостей техніки, гуманітарні – на заглибленні у світ самої людини, то соціальні – вивчають сумісне життя в суспільстві. Кожна із соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Наприклад, економіка досліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), політологія – сферу політики, історія – процес розвитку суспільства, педагогіка – проблеми навчання і виховання.

Місце соціології у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища ; охоплює загальну соціологічну теорію (теорію суспільства) , яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини , завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Техніка і методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовувані соціологією, використовуються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та інші.

У системі суспільствознавства соціологія найтісніше взаємодіє з історією. Обидві науки про суспільство, але історія вивчає минуле суспільство, його розвиток у хронологічній послідовності, а соціологія – його сучасні проблеми. Багато спільного між соціологією і філософією. Однак соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями а й конкретними фактами дійсності. Соціологія працює на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва , обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів , умовою життєдіяльності людини , багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними. І навпаки, соціологічні дослідження значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов’язана із політологією . Їх взаємозв’язок виявляється в тому, що з’ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови

розгляду суспільства як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна

пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки - політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави , її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей , соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких – юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі , регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій , методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки , як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук. На сучасному етапі відбувається своєрідна «соціологізація» наук , виникають нові напрями: соціологія життя , соціобіологія, електоральна соціологія, соціологія здоров’я, соціологія ризику тощо. Тенденція до комплексного, всебічного дослідження процесів і явищ суспільного життя розширює пізнавальні можливості соціології і тих наук, з якими вона взаємодіє . Але кожна із цих соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. А соціологія – це наукове вивчення соціального життя, груп людей та суспільства; вона вивчає суспільство в цілому. Соціальне життя людей, їх спілкування, взаємодію. Методика та техніка вивчення суспільного життя, методи соціального виміру, розроблювані соціологією, використовуються всіма іншими суспільними науками. Отже, соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну систему. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість та поведінку.

Предмет і об’єкт соціології.

Соціологія – наука про становлення , розвиток і функціонування суспільства, його елементів , соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Що ж є об’єктом і предметом наукового пізнання соціології? Чи співпадають предмет і об’єкт соціології? Ні, не співпадають. Об’єктом будь-якої науки є те, на що спрямовано процес дослідження, а сфера предмета – ті сторони, зв’язки і відносини, що становлять об’єкт вивчення. Один і той самий об’єкт можуть вивчати різні науки.

Об’єктом соціологічного пізнання є:

- суспільство, як цілісна соціальна реальність;

- розвиток і функціонування суспільства;

- об’єктивні соціальні явища і процеси;

- емпірична реальність: оцінки, судження, думки, статистика.

Отже, об’єктом соціологічного пізнання є суспільство як цілісна соціальна реальність, сукупність соціальних зв’язків і соціальних відносин. І так як ці зв’язки і ці відносини у кожному конкретному соціальному об’єкті завжди організовані , об’єкт соц. пізнання виступає тільки як соціальна система.

Предмет науки не може бути тотожним об’єкту , так як об’єкт це емпірична дана реальність , що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя. Предмет будь-якої науки - це не явище чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити ті закономірності розвитку і формування об’єкта, які є специфічними тільки для цієї науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу і мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об’єкта дослідження .

Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і формування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми вияву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Вихідним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

- це загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

- це характер і зміст відносин між різними індивідами і групами залежно від місця, яке вони займають у різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують у них;

- соціальне виявляється у відносинах різних індивідів і груп до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин. Які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).

Соціологія досліджує саме загальні якості будь-якого вияву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожен вияв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв’язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

Ставлення соціології як самостійної науки.

Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки.

З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навколишньої природи (землетруси, виверження вулканів, зміни пори року чи ночі і дня), але і проблеми, пов’язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Пошук відповідей на ці й інші питання змусив вчених і мислителів стародавності звернути свій погляд на людину і на суспільство, в якому вона існує.

Розвиток соціологічних знань має тривалу історію, в якій чітко простежується кілька етапів з яскраво вираженими особливостями, обумовленими зрілістю суспільних наук, соціальними потребами тощо.

Протосоціологічний етап розпочався у сиву давнину з появою перших уявлень про світ і людину, суспільство. У межах цього етапу виокремлюють: античний, середньовічний, епохи Відродження і Просвітництва.

Початок 19ст. є початком класичного періоду у розвитку світової соціології.

Поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов’язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об’єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної науки.

Виділяють три групи чинників, що сприяли виникненню соціології.

Соціально – економічні чинники , такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспілін відносини.

Соціально – політичні чинники, серед яких новий соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна демократія і ін..

Інтелектуальні чинники, такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами – гуманізмом, раціоналізмом, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

Крім цього, процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспільство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні тй експерименті.

У становленні і розвитку соціології як самостійної науки можна виділити такі етапи.

Перший етап охоплює період 30-х рр. 19ст до початку 20ст. Він пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера та багатьох їх послідовників.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт (1797-1857). Вперше термін «соціологія» він використав у 1824р у своїх листах (1798 – 1857рр) Але широковідомим цей термін став після публікації 4-го тому «Курсу позитивної філософії» (1838р.) . Його часто називають батьком соціології, тощу що саме він уперше спробував застосувати для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні й експеременті. Він вважав, що соціологія, яку він спочатку назвав «соціальною фізикою», повинна запозичити з природничих наук об’єктивність, перевірність, доказовість. Суспільство, за

Конт також вважав, що за допомогою науки можна знайти ті приховані закони, що керують усіма суспільствами. За його теорією знання про людину і суспільство проходить три стадії : теологічну (релігійну), метафізичну і позитивну (Контом, - складна система відносин, цілісний організм, про окремі структурні елементи якого можна судити тільки за співвідношенням із цілим.наукову). У своїх роботах Конт розробляв методи соціологічного дослідження, збері прихильність двом ідеям: перша – застосування наукових методів у вивченні суспільства; друга – практичне використання науки у сфері соціальних реформ. Він був глибоко переконаний, що знання добуті за допомогою наукових досліджень, можна ефективно використовувати для покращення управління добробутом суспільства.

До яскравої плеяди дослідників належить англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820-1903) Він заснував органічний напрям в соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між органічним організмом, його еволюцією і соціальним, над органічним організмом і його еволюцією. Цей метод ґрунтується на тому, що і в біологічному і в соціальному організмі відбувається перехід від простого до складного. Головним для Спенсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв’язку. Головна його праця «Основи соціології» (1896), в якій він робить висновок : перемагає те суспільство , в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці , але при цьому владні структури поважають особисті потреби.

Другий етап починається приблизно з 20-х рр. 20ст і продовжується до даного часу . Його початок пов'язаний з іменами Е. Дюркгейма, М. Вебера, В. Парето.

Значна роль у розвитку соціологічної думки належить таким мислителям, як Е.Дюркгейм , В. Парето.

Французький соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917) одержав широке визнання як один із засновників сучасної соціології, сприяв визначенню предмета і встановлення автономії соціології, яку викладав в університетах Бордо і Сорбони. В своєму соціологічному аналізі вчений використовував колективістський підхід. Він стверджував, що соціологічний метод повинен мати справу з соціальними фактами. В своїй роботі «Суспільний поділ праці» (1893) Дюркгейм, заперечуючи Спенсеру, стверджував, що не треба розуміти соціальний порядок в індустріальних супільствах як результат договору між індивідами, що керуються лише власними інтересами. Досягнення власного інтересу веде лише до соціальної нестабільності, що проявляється в різних формах девіантності, передусім в самогубствах. Аналізуючи цю проблему, вчений говорить, що її вивчають різні соціальні науки . Історія подає відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя (Сократ випив чашу з отрутою, Сенека перерізав собі вени). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини самогубств у поганому здоров’ї та розладах психіки. Географія - в кліматичних умовах, економіка – в економічних факторах, таких ,як злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою чинників.Усі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в цілому. На думку Дюркгейма, вирішення проблеми самогубств лежить на шляху цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі соціальні відносини тісно взаємопов’язані, де існує високий ступінь «соціального зчеплення» людей, де ці люди відчувають себе життєво важливими частинами суспільства ,потрібними не забутими, не самотніми; де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і незаперечними - у такому суспільстві невисокий відсоток самогубств. І навпаки, у суспільстві із низьким ступенем «зчепленості» , члени якого слабко пов’язані один з одним і із спільнотами , відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими , де культурні цінності і норми є відносними, не визнаються всіма його членами , - таке суспільство є спонукальним чинником самогубств, незалежно від кліматичних та економічних умов і стану психічного чи фізичного здоров’я людини. Він вважав галуззю соцілогії дослідження соціальних фактів, а не індивідів. Його праці: «Самогубство», «Примітивна класифікація», «Елементарні форми релігійного життя»

Італійський соціолог , інженер та економіст Вільфредо Парето (1848-1923), виклав свою теоретичну концепцію в «Трактаті всезагальної соціології» (1916) Він зробив значний внесок в теорію еліт. Суспільство для Парето, це система, яка знаходиться в стані динамічної рівноваги. Воно поділяється на еліту – «кращих», які керують, і нееліту, тобто тих, якими керують. Це обумовлено біологічно. На його думку, зміна еліт є основою і рушійною силою всього історичного розвитку. Його теорія еліт стала відправним пунктом для дослідження механізмів влади.

Німецький соціолог Макс Вебер розробив власну соціологічну теорію – «розуміючу соціологію». Одним із центральних пунктів цієї теорії стало виділення елементарної одиниці поведінки індивіда – соціальної дії, що є причиною і наслідком системи складних стосунків між людьми. При цьому суспільство, за Вебером, є сукупністю діючих індивідів, кожен з яких прагнедо досягнення своїх власних цілей. Люди діють спільно, тому що їхні вчинки осмисленні, раціональні, і вони розуміють, що індивідуальні цілі найкраще досягаються за допомогою спільних дій.. Осмислена поведінка приводить до того, що людина діє як соціальна істота, забезпечуючи у такий спосіб значний прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем.

Підводячи підсумок можна говорити, що назва «соціологія», яку застосував Конт, пізніше було начинено науковим теоретичним змістом завдяки працям яскравої когорти мислителів. Саме в результаті їх зусиль соціологія перетворилася в науку. Яка має свій предмет, свою теорію і можливості для емпіричних підтверджень різних аспектів цієї теорії.