5. Адаптація до фізичних навантажень
У житті людини рухова активність є фактором активної біологічної стимуляції, який сприяє вдосконаленню механізмів адаптації. У процесі тренувань і змагань спортсмени отримують навантаження на організм загалом і на його окремі системи. Ці навантаження часто виявляються екстремальними. Деякі автори (Ю. Г. Снитюк, 1973) вважають, що стан тренованості або «спортивної форми» відповідає фазі динамічної резистентності організму до дії визначеного (за силою і напрямком) подразника.
Тренувальний процес має на меті адаптацію організму спортсмена до зростаючих навантажень. Його фізіологічним механізмом слугує стрес-реакція, виявом якої є поступове підвищення рівня стійкості організму до навантаження. Фізичні навантаження неоднакової інтенсивності по-різному впливають на організм. Слабкі навантаження не викликають помітних змін, навантаження середньої інтенсивності стимулюють морфо-функціональні перебудови організму відповідно до нового рівня діяльності. Сильні навантаження гальмують ці процеси. Надсильні навантаження викликають функціональні та структурні порушення. Невідповідність між тим що може організм, і тим, що він має виконувати, стає надмірно великою. Це слугує джерелом прихованих і явних пошкоджень, травм спортсмена.
Отже, щоб фізичне навантаження давало тренувальний ефект, воно повинне мати стресовий характер. Стрес – це основний біологічний механізм підвищення працездатності спортсмена. У спорті стресові впливи застосовуються систематично, мають різноманітний характер, часто сполучаються в різних комбінаціях (І. Д. Суркин, 1991).
В свою чергу, раціональна адаптація до м'язової діяльності є системною відповіддю організму, спрямованою на досягнення високої фізичної готовності при мінімізації біологічних витрат. Із зазначених позицій адаптацію до фізичних навантажень слід трактувати як динамічний процес, в основі якого закладено формування нової програми реагування, а пристосувальні зміни, їхньої динаміки й фізіологічних механізмів визначаються станом та співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов діяльності (А. С. Солодков, 1996).
Адаптація організму включає створення одних структурних утворень і руйнування інших. Організм спортсмена у процесі тренувань і змагань зазнає багатьох зовнішніх впливів, із яких найважливіше – фізичні навантаження. Адаптація до них – приведення будови й функцій організму у відповідність із потребами спортивної діяльності.
Морфологічні вираження адаптації як пристосувального процесу зі зберіганням максимальних можливостей функції різноманітні й неоднакові в різних тканинах. Однією з обов'язкових умов збереження структури при пред'явленні функціональних навантажень є фізіологічна регенерація, яка здійснюється на молекулярному, внутрішньоорганному, внутрішньоклітинному, клітинному й органному рівнях (Ю. І. Афанасьєв, С. Л. Кузнецов, 1987).
Адаптаційно-компенсаторні процеси реалізуються за тими морфологічними законами, які відображені у вченні про регенерацію, тобто оновлення структур організму. Виділяють такі форми регенерації:
• молекулярну – оновлення молекул;
• внутрішньоорганоїдну – нормалізацію будови окремих органел клітини та їх гіпертрофію;
органоїдну – збільшення числа органел і гіперплазію ядерного апарату;
клітинну – поділ клітин.
Перші три форми об'єднують єдиним поняттям «внутріклітинна регенерація».
Регенерація, яка забезпечує життєдіяльність організму в звичайних умовах, називається фізіологічною, а при пошкодженнях тканин – репаративною (відновною). За повної регенерації дефект заповнюється тканиною, ідентичною пошкодженій. За неповної регенерації дефект заповнюється сполучною тканиною.
У середині XIX ст. в морфології конкретизовано два механізми збільшення розміру органа: гіпертрофія (за рахунок збільшення об'єму клітин) і гіперплазія (за рахунок збільшення їх числа). Проте збільшення будь-якої структури організму завжди ґрунтується на збільшенні числа її дрібніших компонентів: гіпертрофія клітини пов'язана з наростанням числа її органел, гіпертрофія кожної органели зі збільшенням числа її ультраструктур. Зменшення числа органел клітини і самих клітин призводить до атрофії.