3. Адаптогенні фактори.

До проблеми адаптації з нових оригінальних позицій підійшов Ганс Сельє, котрий назвав фактори, вплив яких призводить до адаптації, стрес-факторами. Інша їхня назва – екстремальні фактори. Екстремальними можуть бути не тільки окремі впливи на організм, але також і змінені умови існування загалом (наприклад, переміщення людини з півдня на крайню північ тощо). Усе різноманіття факторів, які впливають на людину, поділяють на дві великі групи: абіотичні та біотичні. До абіотичних факторів належать елементи неживої природи: температура, вологість, хімічний склад середовища тощо. Біотичні фактори включають вплив на людину й всього живого.

Абіотичні фактори через зміну інших факторів впливають на обмін речовин в організмі. Деякі з них відіграють роль сигналу: не впливаючи безпосередньо на обмін, вони поєднуються з іншими впливами та сигналізують про їхній початок. Тому сприйняття сигнальних факторів може заздалегідь підготувати організм до зміни середовища. Прикладом такого сигналу може слугувати сезонна зміна довжини дня, яка визначає адаптивні перебудови в організмі. В усіх випадках абіотичні фактори діють лише в одному напрямку: організм здатний до них пристосуватися, але не в змозі справити на них зворотний вплив.

Нагадаємо: існують два типи пристосувань до зовнішніх факторів. Перший полягає у формуванні певного ступеня стійкості до відповідного фактора, здатності зберігати функції при зміні сили його дії. Це адаптація за типом толерантності (витривалість, терплячість) – пасивний шлях адаптації. Такий тип пристосування діє переважно на клітково-тканинному рівні. Другий тип пристосування – активний. За допомогою специфічних адаптивних механізмів організм людини компенсує зміни фактора, який впливає таким чином, що внутрішнє середовище залишається відносно постійним. Відбувається адаптація за резистентним (опір, протидія) типом. Тут активні пристосування підтримують гомеостаз внутрішнього середовища організму.

Біотичні фактори (тваринна і рослинна їжа, збудники хвороб, паразити тощо) спричинюють інший ефект: діючи на організм людини, вони водночас зазнають впливу з його боку. Стосовно людини адаптогенні фактори можуть бути природними та пов'язаними з трудовою діяльністю самої людини.

Природні фактори. У ході еволюційного розвитку організми адаптувалися до дії широкого спектра природних подразників. Дія природних факторів, які викликають розвиток адаптаційних механізмів, завжди є комплексною, так що можна казати про дію групи факторів того чи іншого характеру. Так, наприклад, усі живі організми в ході еволюції насамперед пристосувалися до земних умов існування: до певного барометричного тиску та гравітації, рівня космічних і теплових випромінювань, суворо визначеного газового складу навколишньої атмосфери тощо.

Крім зміни сезонів протягом року тваринний світ адаптувався до зміни дня і ночі. Ці природні зміни певним чином зафіксовані у всіх системах організму.

Слід зазначити, що природні фактори діють і на організм тварин, і на організм людини. У тому й іншому випадках ці фактори приводять до розвитку адаптивних механізмів фізіологічної природи. Однак людина допомагає собі пристосовуватися до умов існування, використовуючи, крім своїх фізіологічних реакцій, ще і різні захисні засоби, які дає їй цивілізація: одяг, спорудження будинків і та ін. Це звільняє організм від навантаження на деякі адаптивні системи й спричиняє деякі негативні для організму аспекти: знижує здатність адаптуватися до природних факторів (наприклад, до холоду).

Фактори, пов'язані з трудовою та спортивною діяльністю людини. Крім того, що на організм людини діють ті ж природні впливи, що й на організм тварин, соціальні умови життя людини викликали специфічні фактори, до яких необхідно адаптуватися, їх більшає з розвитком цивілізації.

Так, у ході розширення середовища проживання з'являються зовсім нові для людського організму умови впливу. Наприклад, космічні польоти приносять нові комплекси впливу. До їхнього числа належить невагомість – стан абсолютно неадекватний для будь-якого організму. Невагомість поєднується з гіпокінезією, зміною добового режиму життя тощо. Гіпокінезія (від грец. hypo – під, знизу і kineo – рух, переміщення) – вимушене зменшення частоти довільних рухів унаслідок характеру трудової діяльності (напр., коли в людини сидяча робота). Як наслідок тривалої гіпокінезії в організмі розвивається гіподинамія (від гіпо... і грец. dynamis сила) – порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, травлення) зумовлені недостатністю рухів. Інший приклад, гіперкінези (від грец. hyper – над, надміру і kineo – рух, переміщення) у спортсменів спричинюють стани перевтоми та перетренованості.

Люди, які здійснюють глибоководні занурення, зазнають впливу неадекватно високого тиску, вологості, дихають повітрям із підвищеним вмістом кисню. Робота в гарячих або холодних цехах створює фактори, які вимагають розширеного діапазону адаптації до крайніх температур. Людина змушена пристосовуватися до шуму, зміни освітленості.

Забруднення навколишнього природного середовища, включення в їжу багатьох синтетичних продуктів, уживання різних напоїв, медикаментів, куріння – усе це властиве людині в умовах сучасного суспільства і є додатковим навантаженням для систем організму, які підтримують гомеостаз. У ході розвитку суспільства видозмінюється і виробнича діяльність людей. Фізична праця здебільшого заміняється роботою машин і механізмів. Людина стає оператором біля пульта керування. Це виключає фізичне навантаження, але одночасно висуваються на перший план нові фактори, які впливають на організм, наприклад гіподинамія, яка негативно позначається на всіх системах організму.

Іншою стороною негативних впливів механізованої праці є наростання нервово-психічного навантаження, яке прийшло на зміну фізичному. Нервова напруга пов'язана із зростаючими швидкостями виробничих процесів, а також з підвищеними вимогами до уваги й зосередженості людини-оператора, яка здійснює процеси керування.

Характер впливу фактора й реакція на нього з боку організму людини багато в чому визначаються не тільки якісною специфікою фактора, але і його інтенсивністю, його «дозуванням».

Кількісний вплив умов середовища визначається тим, що такі фактори як температура, опади, вологість середовища, наявність кисню й інших життєво важливих елементів, у тій або іншій дозі необхідні для нормального функціонування організму, а нестача або надлишок того ж фактора гальмує життєдіяльність. Кількісне вираження, або доза фактора, що відповідає потребам організму, й забезпечує найбільш сприятливі умови для його життя, трактують як оптимальні.