2. Форми адаптації.
Розрізняють три види пристосувально-адаптивної поведінки живих організмів: вислизання від несприятливого подразника, пасивне підпорядкування йому й, нарешті, активна протидія за рахунок розвитку специфічних адаптивних реакцій. Ганс Сельє називав пасивну форму існування з подразником синтаксичною, а активну форму – боротьби й опору – катотаксичною. Наведемо простий приклад. Настають зимові холоди, і у тваринному світі (від найпростіших до людини) ми знайдемо всі три форми пристосування. Деякі тварини «ідуть» від холоду, ховаючись у теплі нори, велика група істот, названих пойкілотермними, знижує температуру тіла, впадаючи в сонний стан до настання теплих днів. Це пасивна форма пристосування до холоду. І нарешті, інша велика група тварин, у тому числі люди, яку називають гомойотермними, реагує на холод складним балансуванням теплопродукції і тепловіддачі, домагаючись за низької температури навколишнього середовища стабільної температури свого тіла. Цей тип адаптації активний, пов'язаний з розвитком специфічних і неспецифічних реакцій, і буде предметом подальшого обговорення.
Біологічний зміст активної адаптації полягає у встановленні й підтримці гомеостазу, дає змогу існувати в зміненому середовищі (нагадаємо, що гомеостазом називається динамічна сталість складу внутрішнього середовища і показників діяльності різних систем організму, що забезпечується певними регуляторними механізмами).
Як тільки навколишнє середовище змінюється, або змінюються які-небудь істотні його компоненти, організм змушений змінювати і деякі константи своїх функцій. Гомеостаз певною мірою перебудовується на новий рівень, більш адекватний для конкретних умов, що і є основою адаптації.
Можна уявити собі адаптацію як довгий ланцюг реакцій різних систем, із яких одні мають видозмінювати свою діяльність, а інші – регулювати ці видозміни. Оскільки основою основ життя є обмін речовин – метаболізм, нерозривно пов'язаний з енергетичними процесами, адаптація повинна реалізовуватися через стаціонарну пристосувальну зміну метаболізму й підтримку такого рівня, що відповідає і найбільш адекватним новим зміненим умовам.
Метаболізм може і має адаптуватися до змінених умов існування, але процес цей відносно інертний. Стійкій, спрямованій зміні метаболізму передують зміни в системах організму, які мають посередницьке, «службове» значення. До них належать кровообіг та дихання. Ці функції першими включаються в реакції, які викликаються дією зовнішніх факторів.
Слід виділити рухову систему, яка, з одного боку, базується на метаболізмі, а з іншого, – керує метаболізмом в інтересах адаптації. Самі ж зміни рухової активності слугують істотною ланкою адаптації.
Особлива роль в адаптивному процесі належить нервовій системі, залозам внутрішньої секреції та їхнім гормонам. Зокрема, гормони гіпофіза і кори наднирників викликають первісні рухові реакції й одночасно зміни кровообігу, дихання тощо. Зміни діяльності цих систем є першою реакцією на будь-яке сильне подразнення. Саме вони запобігають стаціонарним зрушенням метаболічного гомеостазу. Отже, на початкових стадіях дії на організм змінених умов відзначається інтенсифікація діяльності всіх систем органів. Цей механізм забезпечує спочатку існування організму в нових умовах. Однак він енергетично невигідний, неекономічний і лише готує ґрунт для іншого, стійкішого і надійнішого тканинного механізму. Це призводить до перебудови службових систем, раціональної для відповідних умов. Вони, функціонуючи в цих нових умовах, поступово повертаються до початкового нормального рівня діяльності.