5. Організація медичного обслуговування в х1х ст.

В більшості європейських країн переважною формою медичного обслуговування населення залишалася приватна медична практика. Високі гонорари робили медичну допомогу майже недоступною для найбідніших верств населення.

Стрімкий розвиток капіталізму в Європі супроводжувався зростанням кількості найманих робітників. Трудове населення міст жило у винятково тяжких умовах.

Ф. Енгельс за власними спостереженнями навів таку картину робітничих кварталів Лондона: «Котеджі старі, брудні і найменших розмірів, вулиці у вибоїнах, здебільшого небруковані і без стічних канав. Купи нечистот, покидьків і смердючого бруду підносяться серед численних стоячих калюж і заражають смердючими випаровуваннями повітря, яке й без того темне і важке від диму цілої дюжини фабричних димарів. Скрізь тиняються жінки і діти, обірвані і такі ж брудні, як свині, що тут же валяються в купах сміття і калюжах».

Це сприяло розвитку епідемій, які спустошували міста і позбавляли заводи і фабрики робітників, армію–солдатів. Тому уряди країн і муніципалітети міст були змушені приймати закони, що покращували умови праці і побуту населення. Так, в Англії під впливом зростання робітничого руху (чартизму) були прийняті закони про обстеження стану фабрик, про заборону нічної праці дітей і підлітків, про скорочення їхнього робочого дня до 12 годин. В 1848 р. в Англії було створено Генеральне управління здоров’я, розпочато науковий аналіз статистичних відомостей, уперше запроваджено посади санітарних лікарів. В Німеччині наприкінці Х1Х ст. під тиском робітничого руху уряд «залізного канцлера». Бісмарка ввів соціальне страхування, що дало можливість робітникам отримувати медичну допомогу.

На другу половину Х1Х – першу половину ХХ ст. припадає розвиток медичної допомоги дітям. Перша дитяча лікарня була відкрита в Парижі у 1802 р., друга в Європі – у Петербурзі у 1834 р. Дитячі лікарні утримувалися за рахунок благодійних коштів, державні субсидії були дуже невеликими.

6. Медичне обслуговування та освіта в Україні в хіх ст..

В Російській імперії за введенням лікарських губернських управ у 1798 р. почалася перевірка осіб, що займалися лікарською практикою. Для України медична канцелярія виділила спеціальну комісію, яка на місцях перевіряла документи лікарів. Цікаво, що при цьому не турбували цирульників, що входили до складу цехів, бо вони вважалися спеціалістами високої кваліфікації.

У 1803 р. Медична колегія, яка здійснювала організацію охорони здоров’я була ліквідована, а її функції перейшли до Міністерства внутрішніх справ, при якому існувала експедиція державної медичної управи. У1811р. вона була перетворена на Медичний департамент.

Протягом Х1Х ст. відкривалися державні лікарні, перша соматична лікарня в Києві була відкрита у 1803 р., у 1811 р. був організований перший акушергауз на два місця, у штаті якого були акушерка і віспощепій. В повітових містах за штатом відкривалися лікарні на 20 – 25 ліжок, але стан лікарень та їх постачання були поганими, і хворі часто лежали на підлозі на соломі. На Лівобережжі стан медичного обслуговування населення був значно кращий, тут вже з перших років існування приказної медицини для лікарень почали будувати спеціальні капітальні будинки. Першу таку лікарню побудували в Кременчуці у 1800 р. На великій садибі лікарні в Полтаві було збудовано 8 будинків, де розміщувалися «фрактурні (лат. fractura - перелом), цинготні, проносні» та інші відділення. На спорудження лікарень у Ромнах і Лубнах казна виділила 80 тис карбованців. Починаючи з 30–х років лікарні на Правобережжі теж почали отримувати білизну, ліжка, посуд і кошти на ремонт приміщень.

З 1840 р. за наказом на кожного хворого, що перебував у лікарні, почали вести історію хвороби, тоді її називали «скорботний лист». Спочатку лікарі писали скорботні листи дуже стисло латинською мовою.

З 1864 в імперії почалась земська реформа, і були введені нові виборні органи самоуправління – земства. Яке значення мала земська медицина для розвитку охорони здоров’я ми розглянемо в наступній лекції.

Щодо вищої медичної освіти того часу, вона здійснювалася на медичних факультетах університетів. У 1806 р. відкрився Харківський університет, а при ньому медичний факультет. Умови праці і навчання на ньому довгий час були тяжкими, лише у 1814 р. відкрили терапевтичну і хірургічну факультетські клініки, а в 1820 р. - анатомічний театр, в якому майже неможливо було працювати взимку через холод, влітку з причин «надзвичайно швидкого розвитку гнилості». Але з часом медичний факультет Харківського університету перетворився на один з провідних у Російській Імперії за рівнем викладання і наукових праць.

У 1834 р. засновано університет у Києві. Медичний факультет було відкрито через 6 років. Після придушення польського повстання у 1830 р цар Микола 11 наказав закрити добре обладнаний ліцей у Крем’янці і університет у Вільно, і всі їх багаті лабораторії і великі бібліотеки передати у Київ. Завдяки першому керівнику кафедри анатомії О. П. Вальтеру (1817-1889), Київський університет зміг побудувати один з найкращих в Європі анатомічних театрів. Його коштом в Україні почав видаватися медичний журнал «Современная медицина» Гідним заступником Вальтера був В. О. Бец (1834-1894), засновник науки про будову кори головного мозку. Великі пірамідальні клітини кори, які він описав, назвали клітинами Беца.

Здається доречним навести один цікавий факт з біографії В. Беца. У 1873 р. він брав участь у Міжнародному конгресі анатомів у Відні, де отримав почесний диплом і медаль за свою колекцію анатомічних препаратів. Австрійська Академія запропонувала йому продати колекцію, і, оскільки вчений відмовився, багато разів підвищувала ціну. Нарешті було запропоновано стільки чистого золота, скільки важить колекція, але професор не погодився навіть на такі умови, щоб залишити її в дар рідному університету, де вона зараз і зберігається.

Протягом майже усього сторіччя вища медична освіта для жінок залишалася недосяжною. Перша в Російській Імперії жінка-лікар Надія Прокопівна Суслова була вихованкою медичного факультету Цюріхського університету. Перша жінка, що отримала вищу медичну освіту в Росії, – Варвара Олександрівна Кашоварова-Руднева. Спеціальним наказом Військового міністерства вона була зарахована до Петербурзької медико-хірургічної академії на 5-річний термін навчання з наступною 6-річною службою в Оренбурзькому козацькому війську. По закінченню академії вона отримала золоту медаль і звання лікаря нарівні з чоловіками. В 1872 р. при Петербурзькій медико-хірургічній академії був відкритий особливий жіночий курс для підготовки акушерок. Це був перший вищий навчальний жіночий заклад не тільки в Росії, але й в усій Європі.

В Західній Україні протягом усього Х1Х ст. майже на існувало вищої школи. Лише в 1894 р. відновив роботу медичний факультет Львівського університету (відкритий зусиллями А. Крупинського у 1784 р., він був закритий у 1805 р. на вимогу Краківського університету). Доступ українцям туди був обмежений. За 25 років було випущено 544 лікарі, серед них тільки 40 українців, які могли займатися лише приватною практикою. За часів Австро-Угорщини (1771-1918 рр.) в Західній Україні не було побудовано жодної сільської лікарні. Повітові лікарні були лише в 27 містах з 46. Платна медична допомога була недоступна для населення, яке і лікувалося переважно засобами побутової медицини.