Медицина хіх ст.

1. Загальна характеристика розвитку науки ХІХ ст.

2. Розвиток медичної науки в ХІХ – на початку ХХ ст.

3. Розвиток мікробіології в ХІХ ст.

4. Революція в хірургії.

5. Організація медичного обслуговування і медична освіта в ХІХ ст.

6. Медичне обслуговування та медична освіта в Україні в ХІХ ст

7. Видатні лікарі ХІХ ст.

8. Висновки і контрольні запитання.

1. Загальна характеристика розвитку науки в хіх ст.

Стрімкий рух науково-технічного прогресу призводить у Х1Х ст. до нового якісного стрибка у порівнянні з початковим періодом Нового часу. Європа пересіла з кінних диліжансів у «Східні експреси», з вітрильників на пароплави і наприкінці сторіччя підійшла до того, щоб літати повітрям і плавати під водою. Найвидатнішими природно-науковими відкриттями цього часу були створення клітинної теорії; відкриття перетворення енергії; відкриття еволюційного розвитку організмів.

В ХІХ ст. чеський вчений Я. Пуркін’є, німецькі дослідники Т. Шванн і Я. Шлейден довели не лише морфологічну, але й фізіологічну єдність клітин рослин і тварин (клітинну будову рослин описав ще в 1665 р. англійський дослідник Р. Гук).

В рамках класичної фізики з’явилися нові галузі – термодинаміка і вчення про електрику, був виведений закон збереження і перетворення енергії.

Х1Х ст. стало часом тріумфу еволюційного вчення Ч. Дарвіна, який у 1859 р у книзі «Про походження видів шляхом природного відбору, або збереження найбільш пристосованих порід у боротьбі за існування», обґрунтував гіпотезу про походження людини від мавпоподібного предка.

Треба додати, що немає чіткої межі між Новою і Новітньою епохами в історії людства. Нею вважають час закінчення Першої світової війни.

Х1Х сторіччю притаманний стрімкий розвиток медичної науки, ось короткий огляд найбільш значущих подій.

2. Розвиток медичної науки в х1х – на початку хх ст.

Х1Х ст. ознаменувалося бурхливим розвитком фізіології. На цей час в фізіології був накопичений великий експериментальний матеріал, але не всі дані отримували зрозумілу наукову інтерпретацію, тому існувало уявлення про життєву силу «віталізм».

Серед супротивників віталістичного напряму в фізіології були видатні вчені: - француз Франсуа Мажанді (1783-1855), який доказав існування рухових і чутливих корінців спинного мозку;

- росіянин Олексій Матвійович Філомафітський (1807-1849), який створив апарати для переливання крові, маску для ефірного наркозу та інші фізіологічні прилади;

- німці Іоганн Мюллер (1801-1858), автор учення про рефлекторну діяльність спинного мозку, Герман Гельмгольц (1821-1894), зробивший значні відкриття в фізіології зору і акустики;

- француз Клод Бернар (1813-1878), який заклав основи експериментальної патології і терапії та ін.

В другій половині Х1Х ст. в фізіології виникла принципово нова тенденція, що проявилася у вивченні регуляторної функції центральної нервової системи, насамперед, рефлексів. Видатний внесок у розвиток рефлекторної теорії зробили російські вчені І. М. Сеченов, І. П. Павлов.

Клітинна теорія змусила переглянути тогочасні погляди на патологію, це здійснив видатний німецький учений Рудольф Вірхов (1821 – 1902). Вірхов є автором целюлярної теорії патології: «Вся патологія є патологія клітини... Ненормальна діяльність клітин є причиною різних захворювань». До кінця життя він залишався прихильником повної автономності життєвих процесів у клітинах і не визнавав значення нервової системи для регуляції процесів в організмі. Через це целюлярна теорія патології мала дуже багато критиків, але вона відіграла позитивну роль на тому етапі розвитку медицини.. Вірхов та його послідовники завдяки новим досягненням мікроскопії і лабораторної техніки, здійснили велику роботу з опису, класифікації та термінологічного визначення патологічних змін при різних захворюваннях. Вірхов першим вивчив і описав патологічну анатомію запалення, лейкоцитозу, тромбозу, емболії, флебітів, лейкемій, досліджував амілоїдоз нирок, туберкульозний вовчак та ін. Під впливом учення Вірхова значно зріс авторитет патологічної анатомії в медицині. При великих лікарнях почали організовуватися прозекторії, а патологоанатоми стали (і залишаються зараз) свого роду контролерами роботи клініцистів. Загальновизнаним зробився девіз, який ми бачимо дотепер на кафедрах патологічної анатомії: «Mortui docent vivum» («мертві навчають живих»). З 1847 р. Р. Вірхов почав друкувати журнал «Архів патологічної анатомії, фізіології і клінічної медицини», що видається зараз під назвою «Вірховський архів».

Успіхи в розвитку фізики і хімії сприяли вдосконаленню методів діагностики і лікування в клінічній медицині. З досягнень хімії Х1Х ст. велике значення мав синтез німецьким хіміком Ф. Велером (1880-1882) вперше в світі органічної сполуки – сечовини. Цією роботою була остаточно доведена хибність ствердження, що органічні речовини можуть створюватися тільки під впливом «життєвої сили» в живому організмі.

Професор Казанського університету М. М. Зимін (1812-1880) відкрив прості методи синтезу аніліну, бензидину та ін., що стало основою для розвитку фармацевтичної промисловості. На підставі робіт П. Ерліха (1854-1915) і Д. Л. Романовського (1861-1921) були розроблені препарати, що діють згубно на мікроби і малотоксичні для організму; серед них були і миш’якові препарати для лікування сифілісу.

Велике значення мало відкриття вітамінів російським педіатром М. І. Луніним (1853-1937) у 1880 р. У 1912 р. К. Функ пов’язав масове розповсюдження скорбуту, пелагри, бері-бері, рахіту з неповноцінним харчуванням (до цього вчені вважали гіповітамінози інфекційними хворобами і наполегливо шукали їх збудників).

Діагностичні можливості значно розширилися завдяки застосуванню лабораторних досліджень сечі, крові, калу, ліквору, кісткового мозку.

У широку практику увійшли апарати для вимірювання артеріального тиску (Ріва-Роччі, 1896р.; М. І. Коротков, 1905р.). У 1903р. В. Ейнтховен сконструював електрокардіограф, що мало велике значення для діагностики серцевих захворювань.

Відкриття, зроблене німецьким фізиком К. Рентгеном у 1895 р., вчинило справжній переворот в медицині. Слід додати, що вагомий внесок у справу Рентгена здійснив його товариш по навчанню українець І. П. Пулюй, який з’ясував механізми виникнення х-променів і зробив перший знімок скелета людини.

Серед видатних клініцистів Х1Х ст. треба назвати англійського лікаря Ричарда Брайта (1780–1858), який подав класичний опис захворювань нирок. Видатними вітчизняними клініцистами були Г. А.Захар’їн (1829-1897), який розробив детальну схему опитування і обстеження хворого, його заслугою також є вивчення зон шкірної гіперестезії при захворюваннях внутрішніх органів (зони Захар’їна-Геда); О. О. Остроумов (1845-1908), гарячий прихильник і послідовник ідей Дарвіна у клінічній патології та багато інших. Важливим надбанням внутрішньої медицини був метод глибокої ковзної пальпації органів черевної порожнини, розроблений видатним українським лікарем В. П. Образцовим.

У Х1Х ст. почала розвиватися як самостійна наука гігієна, що була відомою з найдавніших часів областю емпіричних знань. Розвиток суспільної медицини, облік захворюваності і смертності, пов’язаний з ними аналіз шкідливих умов праці потребували розробки науково обґрунтованих гігієнічних нормативів, внаслідок чого сформувалася нова галузь науки – експериментальна гігієна. Її основоположником був німецький лікар Макс Петтенкофер (1818-1901), відомий розробкою методик гігієнічної оцінки повітря, ґрунту, одягу, вивченням гігієни харчування, водопостачання.

Найбільшої слави досліднику приніс вельми ризикований дослід на собі. Заперечуючи «бактеріологічну» теорію виникнення епідемій холери Р. Коха і переоцінюючи роль «ґрунтового» фактору у виникненні захворювань, він випив культуру холерного вібріона. На щастя, він не захворів (припускають, що його учні підмінили пробірку), бо, не приймаючи ніяких запобіжних мір, створював небезпеку зараження всього населення міста Мюнхена.

В Російській Імперії велика роль у розвитку експериментальної гігієни належить О. П. Доброславіну (1842-1889) і Ф. Ф. Ерисману (1842-1915). О. П. Доброславін є організатором першої експериментальної гігієнічної лабораторії при Петербурзькій медико-хірургічній академії, автором підручників з громадської та військової гігієни. Ф. Ф. Ерисман був видним діячем суспільної медицини, який вперше звернув увагу на вкрай погані санітарні умови петербурзьких нетрів і притулків для бездомних, боровся за удосконалення водогонів, каналізації, вперше в світі здійснив комплексне соціально-гігієнічне обстеження умов життя промислового пролетаріату. Ним створено перше вітчизняне керівництво з гігієни.

В другій половині Х1Х ст. у тиші старовинного абатства на звичайних грядках гороху зародилася найсучасніша наука – генетика («Скільки іронії у Господа Бога!» – Г. Гейне). В 1866 р. чеський монах Г. Мендель (1822-1884) надрукував працю «Досліди над рослинними гібридами», яку не змогли оцінити сучасники. Лише у 1900 р. кілька вчених незалежно один від одного знову відкрили і підтвердили закони Менделя.