6. Внесок українських медиків у розвиток медицини.

Данило Самойлович Самойлович (1744-1805) - основоположник вітчизняної епідеміології, член 12 зарубіжних академій (саме стільки їх тоді існувало), автор класичних праць про боротьбу з чумою, виданих німецькою і французькою мовами. Після навчання в Київській Академії закінчив госпітальну школу в Петербурзі і 8 років працював військовим лікарем. У 1770-1771 рр. брав активну участь у ліквідації жахливої епідемії чуми в Москві, де ледве не загинув під час чумного бунту. З 1776 року його з групою найкращих лікарів послали для навчання за кордон, у Страстбург і Лейден, де він прослухав курс медичного факультету і отримав ступінь доктора медичних наук. Усю свою подальшу роботу він присвятив боротьбі з чумою, майже весь час працюючи в Україні. Він відкинув визнану тоді міазматичну теорію розповсюдження пошесних хвороб і доказував їх контагіозність. Він пішов у дослідженнях значно далі своїх сучасників і робив наполегливі спроби за допомогою мікроскопії знайти живого збудника чуми. Спостерігаючи легкі випадки бубонної чуми, видужання від неї серед лікарів та «мортусів» ( осіб, що займалися похованням померлих від чуми), він запропонував по аналогії з варіоляцією робити щеплення персоналу лікарень. Перші експерименти в цьому напрямку він робив на собі, одягаючи речі хворих. Прикро, що видатні заслуги Д. Самойловича через заздрість та інтриги деяких лікарів-іноземців за його життя не були визнані в батьківщині.

Рис. Вітраж Д. Самойлович муз історії медицини Київ.

Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1742-1812) – основоположник вітчизняного акушерства і педіатрії, автор першого підручника з акушерства російською мовою «Искусство повивания, или наука о бабичьем деле…». Цей підручник залишався найкращим посібником для лікарів аж до середини Х1Х ст. Н. Максимович-Амбодик закінчив Києво-Могилянську академію, госпітальну школу в Петербурзі, одержав докторський диплом у Страстбурзі. Він запровадив у практику акушерські щипці, сконструював гінекологічне крісло та родильне ліжко Протягом 24 років викладав акушерство в медичних школах Петербурга, супроводжував лекції демонструванням оперативного акушерства на фантомах, які були виготовлені за його малюнками. Йому належить велика роль у створенні медичної термінології, чому він сприяв не тільки своїми перекладами і науковими творами, але і складанням багатьох словників. Н. Максимович –Амбодик був також видатним ботаником, що зробив багато для вивчення лікарських рослин України.

Рис. Портрет Н. Максимовича-Амбодика.

Олександр Михайлович Шумлянський (1748-1795) – прихильник експерементального метода у природознавстві. Його кредом були такі слова: «Я не клянусь словами какого-нибудь учителя, но привожу здесь то, что видел». Навчався в госпітальній школі в Петербурзі, потім у Страстбурзькому університеті, де захистив дисертацію, присвячену будові нирок. За допомогою нових методів наповнення судин він вперше вивчив природу мальцігієвого тільця і довів, що воно не є залозою, як раніш вважалося, а судинним клубочком (Glomerulus-термін, запропонований О. Шумлянським). Він описав «кільцеву межу» навколо клубочка, яку через 57 років знов «винайшов» англійський вчений Боумен. Зараз ця оболонка має назву капсули Шумлянського-Боумена. Вчений відкрив канальці нирок, до того ж він на своїх рисунках чітко показав петлю, яка в другій половині Х1Х ст. знову була описана німецьким анатомом Генле. Разом з Тереховським Шумлянський розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища з програмою, наближеною до програм медичних факультетів.

ВИСНОВКИ:

1. На початку періоду,що вивчається даною темою, медицина в Україні мала емпіричний характер. Джерелами знань про медичну допомогу в ті часи є рукописи релігійно-містичного характеру.

2. У першій половині ХVІІ ст. медичну допомогу населенню надавали знавці народної медицини- знахарі, рудомети, баби–пупорізки, в містах – ремісники- цирульники та приватні лікарі

3. Після розподілу українських земель між Російською імперією і Річчю Посполітою, а наприкінці ХVІІІ ст. Австро-Угорською імперією розвиток медицини в Західних І Східних землях України відбувався відокремленими шляхами. У Правобережній Україні він був такий самий, як і в цілому В Російській імперії.

4. У 1773 р. у Львові був відкритий клопотаннями Андрія Крупинського акушерський колегіум. У Лівобережній Україні велику роль у підготовці вітчизняних лікарів відіграла Єлізаветградська медико-хірургічна госпітальна школа. Багато українців навчалися в госпітальних школах Москви і Петербурга.

5. З другої половині ХVІІІ ст в Росії почала створюватися державна система медичної допомоги – так звана приказна а потім повітова медицина. Перша державна лікарня в Україні була побудована в 1787 р.

6. Перші укази Петра 1 про дозвіл жіночої праці з догляду за пораненими і хворими вийшли в 1716 і 1722 р., при царюванні Катерини 11 жіноча праця була знову заборонена.

7. Протягом ХVІІІ ст. в Правобережній Україні була створенна зусиллями І. Полетики, Д. Самойловича та ін. зразкова карантинна служба.

8. ХVІІІ ст. відзначалося розвитком вітчизняної аптекарської справи.

9. Великий вклад у розвиток медичної науки внесли українські лікарі –засновник епідеміології Д Самойлович, Н. Максимович-Амбодик, О.Шумлянський.