5. Розвиток медичної освіти в Лівобережній Україні.

В Києві осередками культури й освіти були Печерська Лавра та Київське братство.

Важливу роль у розвитку освіти відіграв Київський колегіум, створений митрополитом Петром Могилою у 1632 р. В основі 12–річного курсу навчання були «сім вільних наук». Навчалися діти з усіх прошарків суспільства – від аристократів до козаків і селян. В учбовому процесі використовувались такі прогресивні форми як дискусії, театральні вистави, заохочення найкращих учнів («студеїв»), спільні заходи студентів і викладачів. Колегіум мав гуртожиток, що на той час було скоріше виключенням, ніж правилом

За часів гетьманування І. Мазепи в 1701 р. колегіум набув статусу академії. В 1736 р. в Києво-Могилянській академії навчалось, крім українців і білорусів, 127 студентів з інших європейських країн. Києво-Могилянська академія відіграла значну роль у підготовці вітчизняних лікарів. Так, з 1784 по 1798 рр. до медичних шкіл вступили понад 300 її випускників, серед них Д. С. Самойлович, М. М. Тереховський, О. М. Шумлянський, Н. М. Максимович-Амбодик.

У ХVІІІ ст. на території Російської Імперії, в складі якої була Східна Україна, почали створюватися госпітальні (медико-хірургічні) школи. Перша така школа була організована в Москві у 1707 р. Керівництво нею було доручено голландському лікарю Миколі Ламбертовичу Бідлоо (1660 – 1735), учню Г. Бурхааве.

Викладати були запрошені лікарі-іноземці, які мали можливість читати лекції лише латинською або іноземними мовами. Побоюючись конкуренції з боку росіян, вони часто чинили опір підготовці вітчизняних лікарів, Деякі з них навіть рекомендували приймати в госпітальні школи лише дітей іноземців, що мешкали в Росії. Але М. Бідлоо знайшов вихід із ситуації, що склалася, отримавши дозвіл набирати слухачів із учнів шкіл духовного відомства, які добре знали латинську і грецьку мови.

Пізніше були відкриті аналогічні школи в Петербурзі, Крондштадті, Єлісаветграді. В програму навчання були включені всі теоретичні і практичні медичні дисципліни в обсязі, більшому, ніж на медичних факультетах європейських університетів. Навчання закінчувалося суворим публічним іспитом – крім відповідей на запитання з анатомії, фізіології, хірургії, внутрішніх хвороб випускнику треба було виконати в присутності екзаменатора власноруч кілька операції на трупі.

Рис Портрети М. Бідлоо і П. Кондоїді

Велику роль у вдосконаленні підготовки вітчизняних лікарів відіграв Павло Захарович Кондоїді (1710 – 1760), який у 1742 – 1760 р. керував медичною справою в Російській Імперії. Працюючи раніше штабс-лікарем в Україні, він був знайомий з системою навчання в її вищих навчальних закладах, зокрема в Києво-Могилянській академії, і вважав, що студенти цих закладів – кращі кандидати для подальшого навчання медичній справі, бо мають грунтовну загальну підготовку і досконало володіють латиною. За поданням П. Кондоїді в 1754 р. вийшло розпорядження Синоду про набір до медико-хірургічних шкіл «малоросійських людей», і були роки, коли майже весь контингент студентів складався з українців. Серед майбутніх лікарів найбільше було дітей священиків (49,1%) і козаків (16,8%), але траплялися міщани (13,1%) і навіть селяни (7,4%).

Рис. Майбутні лікарі репродукція картини муз історії медицини Київ.

Кожний двадцятий з колишніх вихованців українських навчальних закладів згодом захистили дисертації і стали докторами наук. Багато з них захищали дисертації при Страсбурзькому університеті.

В перших медичних школах імперії фельдшерська освіта була невід’ємною від лікарської. Через 2 – 3 роки після вступу учні отримували звання підлікаря, а ще через 1 – 2 роки лікаря. Тих, хто відрізнявся невиправно «буйною» поведінкою або не демонстрував особливих успіхів, відраховували і направляли в діючу армію рудометами (кровопускачами), або цирульниками (фельдшерами). Через велику потребу діючої армії в фельдшерах уряд дозволив їх підготовку при Санкт-Петебурзькому сухопутному шпиталі, і в серпні 1741р. 10 грамотних хлопчиків почали навчатися «підлікарському мистецтву». Ця подія стала початком підготовки фельдшерів в Російській імперії.

У 1782 р. М. М. Тереховський і О. М. Шумлянський були відряджені з метою зібрати і доставити точні відомості про устрій і організацію медичних училищ у різних країнах Європи. Після цієї поїздки ними були розроблені пропозиції про поліпшення медичної освіти. Наприкінці 1798 р. медико-хірургічні школи були перетворені на медико-хірургічні академії, а їх програми наближені до університетських. Вони отримали право «доводити своїх учнів до докторської степен»і.

Перший вищий медичний заклад Лівобережної України – медико-хірургічна госпітальна школа в Єлізаветграді (зараз Кіровоград) відкрилася в 1787р. Термін навчання в ній становив 5-7 років, але безперервні війни вимагали прискореного випуску – через 2-3 роки. Такі випускники отримували звання підлікарів і мали право здавати іспити на звання лікарів після кількох років служби. Протягом усього свого існування школа забезпечувала лікарями армію Потьомкіна, південь України та Чорноморський флот. Дванадцять її вихованців брали участь у швейцарських походах О. Суворова.

Серед випускників школи треба назвати Єфрема Йосиповича Мухіна (1766 – 1850). Є. Мухін вступив до Єлізаветградської школи у 1787 р., через два роки в ступені підлікаря він став прозектором школи, а ще через два роки почав викладати анатомію. Він переїхав до Москви в 1795 р., після захисту дисертації викладав у Московській медико-хірургічній академії і в Московському університеті анатомію, фізіологію, токсикологію, судову медицину. За свій кошт він допомагав багатьом талановитим юнакам (серед них були М. І. Пирогов і І.Є. Дядьківський) отримати медичну освіту. Лекції з анатомії на відміну від професорів-іноземців він читав російською мовою, від кожного студента вимагав самостійного препарування трупів. Під його керівництвом студенти виготовили для музею більше 800 препаратів. Є. Й. Мухін здійснив першу в Росії вакцинацію хлопчику Антону Петрову, за що той, з легкої руки імператриці, отримав прізвище Вакцинов.

З припиненням військових дій і переміщення військ на узбережжі Чорного моря Єлізаветградський госпіталь, що був клінічною базою для школи, втратив своє значення. В 1797 р. школу було закрито, а 40 учнів і підлікарів, що лишалися на той час, переведено до Московської та Петербурзької медичних шкіл.

За ініціативою П. Кондоїді в 1757 р. почали відкриватися бабичі школи в Москві і Петербурзі. Коли до Московської акушерської школи прийшов видатний український вчений Н. Максимович-Амбодик, викладання тут досягло європейського рівня.

У 1755 р. з ініціативи геніального російського вченого М. В.Ломоносова був відкритий Московський університет, до його складу входив і медичний факультет, який почав працювати лише з 1764 р., але через відсутність необхідних лабораторій і клінік він значно поступався перед госпітальними медичними школами. Медичний факультет мав право за статутом присуджувати вчений ступінь доктора медицини. Першим лікарем, що його отримав, був вихованець Київської академії Хома Іванович Борсук –Мойсеєв за дисертацію «Про дихання». В 1795 р. він став професором Московського університету, де викладав фізіологію, патологію, терапію, семіотику і дієтетику.

Перший в Україні медичний факультет був відкритий у 1805 р. у Харківському університеті.