Медицина епохи Відродження
Загальна характеристика епохи Відродження.
Медична наука та освіта в епоху Відродження.
Розвиток анатомії в ХV-ХVІ ст.
Клінічна медицина епохи Відродження.
Епідемії інфекційних хвороб в епоху Відродження.
Висновки і контрольні питання.
1. Загальна характеристика епохи Відродження
ХІV–ХVІ сторіччя – перехідний період від феодалізму до капіталізму. Зростання торгівельних і промислових центрів супроводжувалось класовими конфліктами, селянськими війнами, повстаннями ремісників, які розхитували в країнах Західної Європи феодальний лад. В надрах феодалізму, в цехових об’єднаннях купців та ремісників поступово складався і зростав новий клас – буржуазія.
Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейним змістом культури Відродження став гуманізм. Людям Відродження були чужі ідеали і догми Середньовіччя (ідея гріховності людини, її тіла, її пристрастей і прагнень). Людина, а не божество постає в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена особистість, здібна насолоджуватися природою, коханням, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Систему таких поглядів визначають як антропоцентризм. Ще однією особливістю гуманістичного світогляду був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум талант, заповзятливість мали забезпечити людині успіх, багатство, могутність. Проте, гуманісти схилялись лише перед «сильними особистостями», їх ідеал відносився лише до обранців і не розповсюджувався на народні маси.
Загальним для цієї епохи було прагнення до пізнання законів природи, людини, до розвитку філософії, художньої літератури, мистецтва. Оскільки для цих часів характерне було захоплення працями античних греків і римлян, цей період в історії називається Відродженням.
В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної медицини також спадщину передової медицини народів Сходу.
Бурхливе зростання міст, концентрація населення при низькому рівні гігієни, спричиняли підвищення рівня захворюваності. Середня тривалість життя в пізнє середньовіччя становила 25-30 років. За таких обставин відчувалась гостра потреба в розширенні медичної допомоги.
Загальний економічний підйом і прихід до влади нових сил створювали можливість здійснення великих лікарняних будівельних проектів. Так шпиталі почали відокремлюватися від монастирських комплексів, але вони ще залишалися скоріше притулками, богадільнями, а не лікувальними закладами.
У соціалістичних утопіях епохи Відродження – «Утопії» Томаса Мора, «Місті Сонця» Томазо Кампанелли, «Новій Атлантиді» Френсиса Бекона порушувалися також питання медицини, і лікарю відводилася велика роль у проблемах особистого і громадського життя.
2. Медична наука та освіта в епоху Відродження
Навчання медицині в ті часи відбувалося на медичних факультетах університетів. Воно зводилося до вивчення праць Галена і «Канону» Ібн-Сіни. Вивчення фармакології було пов’язано з алхімією і пошуками філософського каменю. Своїх клінік більшість університетів не мали. В багатьох університетах викладалась астрологія, і вміння складати гороскопи входило в коло знань дипломованого лікаря. В ХV ст. в Європі було близько 40 університетів. Найбільш передовими були університети Італії, серед них Падуанський університет.
В Падуанському університеті було покладено початок ятрофізики. Лікарі-ятрофізики пояснювали всі процеси, що відбуваються в організмі людини за допомогою фізичних законів. Прибічником цього напрямку був великий італійський дослідник Галілео Галілей. Один з його учнів Санторіо Санторіні (1561-1636) проводив досліди, які зараз розцінюються як перші спроби вивчення обміну речовин. Учений сконструював камеру, яка дозволяла робити кількісну оцінку засвоєння харчових продуктів і виділень. Об’єктом досліджень був він сам, а їх результати були представлені в трактаті «Про медицину рівноваги». Він перший висловив думку, що в живому організмі постійно відбувається процес оновлення. Санторіні запропонував багато різних приладів – троакар для пункції порожнин, пульсограф. Йому також належить винахід першого термометра. Громіздкий, але досить точний прибор складався зі скляної кульки і довгої звивистої трубки, заповненої підфарбованою рідиною. Температура тіла вимірювалася за допомогою свавільно нанесених поділок після того, як людина зігрівала кульку руками, або брала її в рот. Спостереження за змінами рівня рідини відбувалося впродовж 10 ударів пульсу. Прибор Санторіні став досягненням медицини того часу. Його установили на подвір’ї біля будинку вченого і проводили експерименти на всіх бажаючих. Одночасно з Санторіні розробив прибор для вимірювання температури Г. Галілей.
Прибори Г. Галілея І С. Санторіні були вельми недосконалими, бо на результати вимірювання суттєво впливала величина атмосферного тиску.. Їх недоліки виправив імператор Фердинанд ІІ Габсбург, який особисто брав участь в розробці оригінального приладу. Його термометр, демонстрація якого відбулася в 1641 р., нагадував маленьку жабку. Порожнина прибору була заповнена рідиною, в якій плавали дрібні кульки різної щільності. «Жабку» закріплювали на тілі людини, а температура визначалася за кількістю кульок, які залишалися на поверхні після зігріванні рідини.
З епідеміографів Падуанського університету найвидатнішим був Джироламо Фракасторо (1478-1553). Велика заслуга Фракасторо не лише в описі відомих йому епідемічних захворювань. Він висловив припущення, що причиною заразних захворювань є невидимі для нашого ока живі істоти, для кожної хвороби свої, які мають виняткову здатність до розмноження – вчений назвав їх контагіями. Передача їх за Фракасторо можлива різними шляхами. Деякі передаються через безпосередній дотик, інші залишають вогнища, які самі можуть поширювати контагії – одяг, посуд, речі з дерева та ін. У праці «Про контагій, контагіозні хвороби і лікування» він описав вперше висипний тиф як окрему хворобу, а також віспу, кір, проказу і чітко висловив думку про заразливість туберкульозу. В історії медицини. Фракасторо відомий також як автор опису венеричної хвороби, яку він назвав сифілісом. Лікувати сифіліс він рекомендував ртуттю.
Саме в Падуанському університеті лікар Монтано (1489-1552) відновив клінічне викладання медицини біля ліжка хворого. Але в більшості університетів Європи медицину продовжували викладати схоластично, і досвід Монтано та його послідовників на той час не одержав підтримки і визнання.