Список використаних джерел

1. Doing Business 2015 : Going Beyond Efficiency. - International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank. – 2014. – Режим доступу : http://www.doingbusiness.org/~/media/GIAWB/Doing%20 Business/Documents/Annual-reports/English/DB15-Full-Report.pdf

2. World development indicators : [електронний ресурс] - World bank. - 2015. – Режим доступу : http://data.worldbank.org/indicator

3. Tax: [електронний ресурс]. - OECD. - 2015. – Режим доступу : http://www.oecd.org/tax/

4. Paying taxes 2015: the global picture. – PWC. – 2015. – Режим доступу : http://www.pwc.com/payingtaxes

5. РИА рейтинг : [електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.riarating.ru/countries_rankings/

6. Index of Economic Freedom: Wall Street Journal, Heritage Foundation [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.heritage.org/index/default

7. Economic Freedom of the World: 2012 Annual Report [Електронний ресурс]/ Economic Freedom of the World Index: Fraser Institute. - Режим доступу: http://www.fraserinstitute.org/research-news/research/display.aspx?id=16613

Тема 5. Особливості оподаткування в офшорних зонах

1. Загальні характеристики офшорних зон.

2. Класифікація офшорних зон

3. Міднародне регулювання офшорних зон

4. Схеми оптимізації оподаткування через офшори

1. У середині XX ст., із розвитком процесу глобалізації, у міжнародній господарській практиці розпочалося активне застосування такого фінансового інструменту, як міжнародне податкове планування. Передумовою для його введення стало створення у різних куточках Земної кулі офшорних (безподаткових) зон. Виникнення офшорних територій як економічного явища припадає саме на кінець 1950-х – початок 1960-х років. У цей період відбувається прискорення зростання кількості транснаціональних компаній, що призвело, в свою чергу, до багаторазового зростання світових фінансових потоків. Як наслідок, відбулося пропорційне зростання кількості податків, які доводилося сплачувати таким компаніям у країні реєстрації. Саме тому виникло бажання перенести компанію до країни, яка має нижчу ставку оподаткування, аніж та, у якій ця компанія зареєстрована. У той же час сформувався ряд таких країн. Це були невеличкі острівні території, які через брак природних ресурсів чи замалу площу не могли розвивати жодну із галузей економіки, окрім фінансового та туристичного секторів. Через острівну приналежність таких країн і виник термін «офшор», який дослівно означає «поза берегом» [1].

Офшорна зона – це один із різновидів вільних економічних зон, а саме сервісних вільних економічних зон, це держава або частина держави, де компанії-нерезиденти володіють особливим режимом реєстрації та оподаткування. Під терміном «офшорна зона» (рівнозначно терміну «офшорна юрисдикція») в загальному вигляді розуміється будь-яка юрисдикція з низькою, або нульовою податковою ставкою на всі, або деякі види доходів; з певним рівнем банківської, або комерційної таємниці; з мінімальними, або повністю відсутніми резервними вимогами Центрального банку; з мінімальними, або повністю відсутніми обмеженнями конвертованості валюти. Крім цього велика частина офшорних зон пред'являють в деякому роді прості вимоги регулювання та ліцензування фінансових та інших підприємств.

Відмітна особливість офшорних зон полягає не тільки в складових компонентах даного терміну, але і наявності особливих гарантій фінансової таємниці на законодавчому рівні, а також наявності можливостей для податкового планування.

І в сучасній літературі і в діловому обороті використовуються такі синоніми терміна «офшорна зона», як «податковий притулок», «податкова гавань». Офшорна зона характеризується не тільки (в деяких випадках навіть не стільки) низьким рівнем оподаткування, а поширенням пільгового режиму суто на нерезидентні компанії, які не ведуть свою діяльність на території цієї юрисдикції, та забезпеченням ефективного режиму фінансової таємниці.

У більшості своїй офшори (від англ. Offshore, трактують як «діючий поза територією країни») це невеликі материкові країни (Андорра, Гібралтар, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Республіка Ліберія, Панама) або острівні держави (Антигуа і Барбуда, Бермудські острови, Співдружність Багамських островів, Республіка Мальта, Республіка Сейшельські острови, Ямайка, Маршаллові острови). Офшорна модель, обрана цими державами, протиставляється загальному режиму оподаткування та передбачає створення максимально пільгових умов для платників податків. Виключно пільгове оподаткування зазвичай поєднується з встановленням різних заборон і обмежень на розкриття та надання інформації про проведені фінансові операції та їх учасників. Тим самим, створюються офшорні компанії, які замість звичайних податків зобов'язуються до сплати лише разових реєстраційних зборів. Бюджетні доходи таких країн в основному і складаються з платежів подібного роду.

Пільгова модель застосовується також на частині територій тих держав, які в цілому використовують традиційні підходи в оподаткуванні. Як приклад можна назвати такі адміністративні одиниці, як острови Гернсі, Джерсі, Сарк, Мен (Великобританія), Дублін, Шеннон (Ірландія), Гонконг (КНР), Макао, острів Мадейра (Португалія), Віргінські острови, Вайомінг, Делавер, Співдружність Пуерто-Ріко (США), кантони Женева, Невшеталь, Фрібург , Цуг (Швейцарія). У названих випадках основною метою надання податкових пільг є не стільки формування бюджетів відповідних територій за допомогою справляння разових платежів, скільки створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, збільшення зайнятості населення та підвищення ділової активності [2].

Основна умова функціонування подібних юрисдикції в більшості своїй полягає у забороні для реєстрованих компаній здійснювати господарську діяльність на відповідній території і використовувати місцеві ресурси. Тим самим усувається потенційна конкуренція, яку компанії, що реєструються з метою придбання пільгового статусу, можуть скласти господарюючим суб'єктам. До тільки зареєстрованої компанії можуть пред'являтися й інші додаткові вимоги, наприклад, які полягають в необхідності мати зареєстрований офіс, секретаря і наймати на роботу тільки місцевих жителів.

Світовий досвід показує, що при створенні офшорної зони основними факторами є:

- наявність або відсутність природних ресурсів;

- прикордонне розташування, що визначає можливість зовнішньоекономічних зв'язків;

- приналежність до зони підвищеного підприємницького ризику (політична та економічна нестабільність, можливість військових дій) та ін;

- нестача власних (фінансових можливостей для стабільного поступального розвитку регіону).

Офшорним зонам притаманні певні особливості, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів, такі як:

- нерезидентний статус офшорної компанії по відношенні до території, де вона зареєстрована. Це означає, що її центр «контролю і управління» знаходиться за кордоном. Будь-які комерційні операції офшорної компанії повинні проводитися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована;

- максимально спрощена процедура реєстрації компанії. Термін реєстрації офшорної компанії — від двох тижнів до місяця (залежно від контрагента, який цим займається). Альтернативою може бути придбання вже готового офшору, що забере лише два-чотири дні. На реєстрацію не вимагається особистої присутності, лише копія паспорта та подання заявки в режимі on-line. Допускається використання номінальних власників і директорів. Вимоги до загальних зборів та проведення рад директорів носять формальний характер;

- відсутнє або низьке оподаткування в офшорних юрисдикціях. Багатьма офшорними зонами стягуються податки, але всі ці юрисдикції або не оподатковують дохід повністю, або певні його категорії, або розмір стягуваної податкової ставки нижче, ніж в країні податкового резидентства платника. Відсутність оподаткування доходу найчастіше - політика залучення іноземного капіталу. У деяких випадках він відсутній через бідність основної маси населення юрисдикції. Багато офшорних зон Карибського басейну - невеликі, слаборозвинені країни з бідним місцевим населенням. У даних умовах держава може мати хороший дохід при низькому рівні оподаткування і зборів. Важлива особливість більшої частини офшорних юрисдикцій для надання пільгового оподаткування полягає у виконанні вимоги здійснення ділових операцій за межами держави, де офшорна компанія зареєстрована офіційно. Згідно з місцевим законодавством, найчастіше управління такою компанією, в тому числі і відкриття функціонуючого офісу, має бути здійснено за територією реєстрації. Офшор, як правило, звільнений від податків і виплачує щорічний реєстраційний збір. Відповідно немає податку на капіталізацію, відсутні і податки «у джерела» на вивіз дивіденду, відсотків за кредит і платежів роялті;

- не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку є певні гарантії. Особливість офшорних юрисдикцій полягає в надмірно жорстких правилах захисту комерційної та банківської таємниці. Деякі з них відмовляють у порушенні секретності навіть за наявності серйозного порушення законодавства іншої держави. З цієї точки зору є 2 категорії офшорних зон. Перша категорія - це юрисдикції, що відмовляють у послабленні секретності інформації навіть за умови використання режиму секретності в злочинних цілях. Друга категорія - держави, що дозволяють в належних випадках законні розслідування. Масштаб даних обмеження і ступінь секретності в різних офшорних зонах різні. Наприклад, Бермуди розділяють ухилення від податків та інші види злочинних діянь. Вони допомагають правоохоронним органам інших країн при розслідуванні неподаткових злочинів, але у випадках з ухилення від податків відмовляють у співпраці. У більшості юрисдикцій, зокрема на Кайманових та Багамських островах, ступінь гарантованої конфіденційності прямо пов'язана з видом статуту купленої або ліцензованої корпорації. Дана секретність закладена або в загальному, або в статусному праві. Конфіденційність особливо забезпечується в офшорних юрисдикціях - колишніх або нинішніх колоніях Британії. У деяких офшорних зонах можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїв офшорної компанії;

- відсутність обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень. Офшорні зони найчастіше мають систему подвійного валютного контролю, в основі якої знаходиться відмінність між нерезидентами і резидентами, національної та зарубіжної валютами. Загальне правило полягає в наступному: нерезиденти не піддаються валютному контролю, а резиденти - так. Однак щодо нерезидентів використовується звичайний контроль щодо місцевої валюти. Валютний контроль по відношенню до компанії, заснованої в офшорній зоні нерезидентом і яка веде діяльність поза країною реєстрації, застосовується як до нерезидентної компанії. Іноземна особа має право створити компанію в офшорній юрисдикції для ведення бізнесу в інших державах. В даному випадку валютному контролю компанія не піддається, так як нею не здійснюються операції у валюті інших країн, і вона не веде бізнес в даній країні;

- більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх офшорних зонах. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників;

- засновуючи офшорну компанію в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот;

- пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і мит і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється;

- процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. Слід звернути увагу, що зареєстрований офіс, існування якого пропонується законодавством офшорних юрисдикцій, не є функціонуючим офісом компанії. Це просто адреса, через який влади або інші особи можуть вступити в контакт з представником офшору. Тому він не може використовуватися для управління бізнесом компанії. Офшор може мати представництва та філії за кордоном. Тут же може знаходитися і функціонуючий офіс офшору. Однак у багатьох випадках офшор діє без такого офісу;

- стабільність офшорного режиму. Звичайно протягом 15-25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в офшорній зоні;

- велика частина офшорних зон володіють відмінними засобами зв'язку, зокрема хорошими телефонними, кабельними і телексними послугами зв'язку для з'єднання їх з іншими держави. Більшість має також і відмінний повітряний зв'язок. Так на Кайманових островах високоякісні телексні і телефонні засоби зв'язку і є прямий зв'язок із США і Канадою. Є безпосадочні авіаційні рейси між Каймановими основами і Майамі, що здійснюються щодня. Також є пряма лінія між Гранд Кайманом і Хьюстоном. Основна мова на цих островах - англійська. Дана юрисдикція близько розташована до США. Ці 2 факти сприяють залученню жителів Канади і США на територію Кайманових островів.

За рахунок використання офшорних компаній є можливість розміщення капіталу у твердій валюті, в надійних банківських установах, в стабільній юрисдикції. Великі секретарські юридичні особи з визнаною міжнаціональною репутацією володіють усталеними зв'язками і можливостями відкриття своїм клієнтам рахунків в кращих іноземних банках.

Офшорна компанія може відкрити валютний рахунок в іноземному банку. Подібний рахунок можуть застосовувати з метою безготівкових розрахунків, виконання інших операцій, як акредитивів, банківських гарантій, або акумулювання неформальних фондів коштів в якості «скарбнички» для грошей. Банківська установа може надати корпоративну кредитну картку, для використання за аналогією зі звичайною. Відповідно до чинного законодавства, громадяни деяких країн СНД без дотримання низки вимог не можуть відкрити особистий рахунок в іноземному банку. Корпоративна картка надає можливість обійти це обмеження за рахунок її приналежності компанії, а громадянин, що використовує її на свій розсуд, розглядається в якості представника даної компанії, зокрема, за наявності у нього на руках відповідної довіреності [3].

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвинених країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлений рейтинг офшорних зон за ступенем їхньої надійності:

Перша група - Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острів Мен і Джерсі.

Друга група - Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група - Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острови Кука, Коста-Ріко. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Переваги офшорів змушують багатьох, хто хоче зберегти дохід і законним способом знизити тягар податків, переводити свій бізнес в офшори. Офшорні зони - поняття неоднозначне, тому вибир найбільш підходящого офшору, потребує врахувння ряду питань, в тому числі і особливості бізнесу.

Багато держав у світі практикують податкові пільги для офшорних компаній. Єдиного списку, який би містив всі офшорні зони, не існує, але центральні банки різних держав, а також міжнародний валютний фонд і цілий ряд інших установ постійно ведуть роботу по контролю за зонами офшору. Зокрема в Україні відповідно до Розпорядження КМУ від 23.02.2011 № 143-р «Про перелік офшорних зон» [4] до таких належать:

- серед Британських залежних територій острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні;

- Бахрейн на Близькому Сході,

- Беліз в Центральній Америці;

- в Європі Андорра, Гібралтар, Монако;

- в Карибському регіоні Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос;

- Ліберія та Сейшельські о-ви в Африці;

- в Тихоокеанському регіоні Вануату, Маршальські о-ви, Науру, Ніуе, о-ви Кука, Самоа;

- Мальдівська Республіка в Південній Азії.

В офшорних зонах з низьким рівнем оподаткування деякі податки стягуються з усього доходу незалежно від місця його отримання (Кіпр, Британські Віргінські острови).

У спеціальних офшорних зонах стягуються всі податки або більшість з них, або надаються податкові пільги деяким видам компаній (наприклад, повне звільнення від оподаткування для компаній, що займаються водними перевезеннями, або для компаній, що займаються зйомками фільмів), або дозволяється створювати особливі види корпоративних організацій. Зокрема, дуже гнучкі корпоративні рішення надаються Ліхтенштейном. Яскравими прикладами в даній категорії є Нідерланди та Австрія.

Побудова податкових систем на основі пільгового оподаткування неоднозначно сприймається світовою спільнотою. У більшості своїй країни, на території яких справляються звичайні податки і збори, ставляться негативно до встановлення виключно пільгового податкового режиму в офшорних зонах, розцінюючи такі дії як недобросовісну податкову конкуренцію. Це пояснюється тим, що в результаті подібної практики їх власні податкові доходи істотно скорочуються через відхід потенційних платників податків в офшорні юрисдикції.

2. Існує безліч характеристик офшорних зон таких як географічне положення, політична стабільність, авторитет на міжнародному ринку, наявність у країні професійних кадрів, хороших комунікацій і надійних банків. Сюди ж можна віднести і можливість відвідування цієї країни, перспективність для задоволення будь-яких інших проектів, які можуть виникнути в подальшому. Однією із таких класифікацій офшорних юрисдикцій є розподілення їх на три групи:

Перша група - класичні офшорні зони, або офшори, це країни, що надають зареєстрованим у них офшорним компаніям, що не здійснюють діяльність на їх території, повне звільнення від будь-яких податків в обмін на невеликий фіксований щорічний збір (при стандартному статутному капіталі, залежно від країни, збір зазвичай складає USD 100-350). Здавати фінансову звітність і проходити аудит не потрібно. Публічно доступний реєстр акціонерів і директорів не ведеться, конфіденційність висока. Ці юрисдикції найчастіше потрапляють в різні «чорні списки». Ними, як правило, є невеликі «острівні» держави. Найбільш відомі серед них Багамські острови, Британські Віргінські острови (БВО), Сейшельські острови, Беліз, Маврикій, Невіс, Панама.

Другу групу складають країни з територіальною системою оподаткування, що надають офшорним компаніям значні податкові пільги, але при цьому вимагають від них фінансову звітність.. У таких країнах оподаткування залежить від місця походження доходу. Доходи з джерел за межами країни реєстрації не оподатковуються чи оподатковуються за пільговою ставкою. У деяких країнах здача фінансової звітності та проходження аудиту обов'язкові. Реєстрація та обслуговування компаній на цих територіях дорожче, а престиж країни високий. До цієї групи можна віднести Кіпр, Делавер, Гібралтар, Гонконг, Уругвай.

До третьої групи можна віднести країни, що відрізняються високою респектабельністю. Вони помилково сприймаються, як офшорні, але такими не є. Це країни, де є податок на прибуток і, часто, високий. Оподаткуванню підлягає весь прибуток, навіть той, що отриманий поза країною реєстрації компанії. Офшорними, такі країни вважаються, завдяки можливості істотно знизити оподаткування, якщо компанія не веде діяльність на території країни реєстрації. Вони надають у ряді випадків різні податкові пільги при дотриманні, як правило, визначених жорстких умов і не є офшорними зонами. Такі країни в основному вибирають з метою поліпшення іміджу свого бізнесу, надання йому респектабельності, а також для можливого подальшого виходу на фінансові ринки цих високорозвинених країн. Серед таких країн - Нідерланди, Швейцарія, Великобританія.

Також виділяють такі види офшорних зон:

- податкова гавань, що характеризується звільненням від оподаткування доходів іноземного походження; тобто відсутній податок з доходу, отриманого з іноземних джерел. Але, незважаючи на це, уряд таких країн отримує певний дохід, який складається за рахунок зборів на оформлення установчих документів, щорічних зборів за перереєстрацію (Бермуди, Багами, Кайманові острови, Ліберія, острів Мен, Великобританія, Панама, Джерсі, Гернсі і Гібралтар). В офшорних зонах без податку на іноземний дохід податки стягуються тільки від діяльності в цій державі. Такі офшори поділяються на дві групи: 1) країни, які дозволяють займатися підприємницькою діяльністю як усередині країни, так і за її межами. Оподатковується тільки прибуток, отриманий від внутрішньої діяльності; 2) країни, які на момент реєстрації організації вимагають визначитися, чи буде вестися діяльність усередині країни або тільки зовнішня діяльність, яка буде звільнена від сплати податків;

- фінансовий центр - створює сприятливий податковий клімат для ведення інвестиційної діяльності.

Виділяється кілька різновидів зон пільгового оподаткування - залежно від наявності таких ознак:

- доходи не оподатковуються взагалі або не обкладаються доходи, отримані резидентами за межами цієї держави або території;

- пільгуються або повністю звільняються від оподаткування певні види діяльності і підприємств;

- податкові пільги поширюються тільки на компанії певної організаційно-правової форми або тільки на нерезидентні компанії.

Ще однією класифікацією офшорних юрисдикцій є розподіл їх на три групи [5]:

1. Острівні офшори – це зазвичай невеликі острови і архіпелаги Карибського моря, Тихого й Індійського океанів. Їх головна особливість: повна відсутність податків, відсутність обов’язковості ведення бухгалтерського обліку, висока ступінь конфіденційності та анонімності власників. Проте, часто такі компанії мають невисокі репутацію та престиж;

2. Європейські території. Вони мають вищий статус, але вартість утримання офшору може сягати десятків тисяч доларів в рік. Ці країни пропонують податкові пільги на окремі види діяльності;

3. Деякі адміністративно-територіальні утворення, в яких діє особливий режим оподаткування, як, наприклад, Лабуан у Малайзії чи деякі штати в США Делавер, Невада і Вайоминг), кантони Швейцарії (Нематель, Фрибург і Цуг), провінція Канади (Нью-Брансвік), міста Росії (Калмикія, Углич, Смоленськ).

З позиції особливостей різних інтересів і привілеїв для різноманітних типів платників податків, офшорні зони поділяють на [6]:

– держави, де резиденти не обкладаються жодними податками, зокрема це Андорра та Багамські Острови;

– держави, де стягуються податок лише з доходу, отриманого у даній державі, але не оподатковуються прибутки, які надходять з-за кордону, наприклад Коста-Ріка та Гонконг;

– держави, де отриманий дохід не оподатковується, але оподатковується прибуток, одержаний з-за кордону (Монако);

– держави, у яких оподатковується дохід, отриманий за кордоном, проте ставка податку є дуже низькою, зокрема острови Гернсі та Джерсі;

– держави, де оподатковуються матеріальні цінності, а не поточний дохід (Уругвай);

– держави, де застосовують різноманітні комбінації з пільговими податковими правилами. Тут прибуток повністю звільнений від оподаткування або деякі види прибутків користуються податковими прерогативами. Це, наприклад, Андорра, Ірландія, Монако, Каміпоне де Італія, за межами Європи - Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Французька Полінезія чи острови Святого Варфоломія.

Додаткові класифікації офшорних зон зображені в Таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація офшорних зон по ознаках та видах

№ п/п	Ознака	Види офшорних зон
1	За географічною приналежністю	Європейські офшорні юрисдикції
		Британські острівні регіони
		Офшорні юрисдикції Близького Сходу
		Офшорні юрисдикції Карибського регіону
		Офшорні юрисдикції Центральної та Південної Америки
		Офшорні юрисдикції Африки
		Офшорні юрисдикції Тихоокеанського регіону
2	За територіаль-ною та функціональною належністю	Цілісні країни
		Країни, де окрім офшорних компаній функціонують і офшорні
3	За наявністю у переліку офшорних зон	Країни або їх території, що не включені до переліку офшорних зон
		Країни або їх території, що включені до переліку офшорних зон
4	За наявністю чи відсутністю подвійного оподаткування	Юрисдикції, що не мають угод щодо уникнення подвійного оподаткування
		Юрисдикції, що мають угоди щодо уникнення подвійного оподаткування
5	За рівнем оподаткування	Класичні офшори
		Низькоподаткові юрисдикції
		Юрисдикції, що надають податкові пільги
6	За звітуванням діяльності	Країни, де немає звітності у діяльності компаній
		Країни, де присутні деякі види звітування
7	За секретністю комерційної інформації	Країни, де секретність комерційної інформації про діяльність фірм не розголошується у жодному випадку
		Країни, де за певних умов (розслідування окремих видів злочинів) секретність інформації може бути порушена
8	За обмеженнями у діяльності	Країни, де необмежений розмір мінімального статутного капіталу
		Країни, де встановлено мінімальний розмір статутного капіталу

Джерело: [6].

Існують наступні види офшорних компаній [7]:

1) Холдингова компанія, зареєстрована в офшорній зоні, де не стягується податок на доходи. Вона витягує додатковий прибуток через філіальну мережу шляхом акумуляції капіталу в офшорній зоні, не піддаючи оподаткуванню доходи від депозитів, які холдинг може інвестувати або збільшити мережу філій.

2) Торгові компанії користуються особливою популярністю на міжнародних ринках. Експортно-імпортні операції за схемою, коли офшорна компанія приймає замовлення від клієнтів і поставляє товар безпосередньо від виробника, дозволяють планувати виплати мит і акцизів, акумулюючи прибуток від реалізації без оподаткування.

3) Офшорні банки і трастові компанії. За допомогою філій та відділень офшорних банків у податкових гаванях і фінансових центрах можна отримувати прибуток, що не обкладається податком, брати участь у міжнародних угодах та сприяти у відкритті іноземних компаній і трастів. В офшорній банківській справі простежується чітке розмежування між податковими гаванями і фінансовими центрами. Наприклад, у Сінгапурі не стягується податок з відсотків по депозитах, що виплачуються нерезидентами. У США і Великобританії не обкладаються податком на доходи банківські вклади іноземців, а в Швейцарії не стягується податок з відсотків за банківськими вкладами. Офшорні філії американських, англійських банків відкриваються в основному для іноземної трастової діяльності, а швейцарських - для виплати відсотків за вкладами іноземних банків без сплати податків. Тому філії офшорних банків привабливі для великих міжнародних компаній, так як у них великі кредитні можливості.

4) Страхові компанії. Великі компанії створюють власні страхові компанії з метою зменшення підприємницького ризику. Найчастіше подібні компанії відкриваються на Бермудських, Багамських, Кайманових островах, в Уругваї та на острові Гернсі. Страхове відділення компанії, зареєстроване в податковій гавані (на Бермудських та Багамських островах), розміщуючи страхові резерви для передачі їх у перестрахування, може отримати відчутний прибуток. За договором страхування страхувальник сплачує страхові внески у вигляді авансу, а перестрахувальні внески - тільки після закінчення періоду.

5) Ріелторські компанії. Купуючи майно у власність через офшорні компанії, покупець отримує податкові переваги:

- не обкладається податком подальша реалізація майна;

- полегшується продаж нерухомості;

- з'являється можливість пайового володіння власністю;

- приватна особа, що має власність у володінні офшорної компанії, може не сплачувати податок на майно, скасовується примусове право на спадщину, дозволяючи власнику заповідати її будь-якій особі шляхом передачі пакета акцій компанії;

- при переоформленні права власності знижуються податок на продаж і вартість нотаріальних послуг, при цьому вони змінюються залежно від вартості нерухомості.

6) Пароплавство. Використання офшорних пароплавств може повністю виключити пряме або непряме оподаткування (Кіпр, Панама, Ліберія, острів Мен і Гібралтар).

Таким чином, діяльність офшорних компаній передбачає, з одного боку, повне використання методів фінансового управління, а з іншого - дозволяє розвивати інфраструктуру окремих регіонів.

3. В даний час до офшорних зон висуваються різні вимоги від розвинених країн відносно забезпечення прозорості корпоративної (ОЕСР) і банківської (ФАТФ) систем.

ОЕСР і ряд декількох розвинених країн висували різні ідеї по «гармонізації» світової податкової системи, щоб запобігти «податковому демпінгу» з боку офшорів. Однак офшорним зонам вдалося відстояти своє право на нульову ставку податку, але при цьому вони погодилися на розкриття податкової інформації.

Незважаючи на це, наявність офшорних режимів досі в світі економічно розвинених країн вважається чимось ганебним, це суперечить внутрішнім правилам ЄС. Дане питання було особливо популярний у зв'язку з фінансуванням світового тероризму. Така необхідність обумовлена в першу чергу світовою безпекою. Виходячи з цього, багато офшорні зони, щоб не посилювати свої відносини з сусідами, починають реформування свого законодавства, спрямованого на ліквідацію пільгового режиму.

Ліквідувати його можна двома способами: перший - закрити офшорну зону; другий - скасувати податок на доходи місцевих юридичних осіб, тим самим зрівнявши компанії-резиденти та офшорні компанії.

Цей спосіб останнім часом дуже популярний серед урядів офшорних зон, оскільки дає можливість, хоч і формально, виконати вимогу про ліквідацію «ізольованих» режимів. Всі заходи спрямовані на легалізацію і цивілізацію офшорних зон. Адже вони створені не для порушення законів і розвитку кримінальних операцій, а для успішного ведення бізнесу та розвитку економіки. Причому офшорні компанії корисні не тільки країнам, в яких вони зареєстровані, а й країнам, в яких ведеться їхня діяльність. «Чорний список» ОЕСР з часом скорочується. Це говорить про те, що офшори приймають висунуті ним умови і змінюються.

Заклопотаність світової спільноти існуванням офшорних зон і зростанням їхньої участі у світовій економіці (насамперед, з боку розвинених країн) привела до розгортання «антиофшорної боротьби» всесвітнього масштабу [8]. Якщо раніше боротьба з офшорами була проблемою окремої держави, то тепер у ній беруть активну участь такі міжнародні організації як ОЕСР, ФАТФ, ООН, ЄС та інші.

Боротьба з офшорними зонами ведеться за такими основними напрямками:

- нечесна податкова конкуренція (встановлюючи номінальну ставку оподаткування, офшори займаються «податковим демпінгом», переманюючи мобільний капітал з інших країн, тим самим вони руйнують податкову базу цих країн, заохочують ухилення від податків, і змушують переносити тягар оподаткування на менш мобільні податкові бази (праця, нерухомість, споживання), що призводить до спотворення структури економічних стимулів неофшорних економік) - по лінії ОЕСР;

- сприяння криміналу (насамперед, в «відмиванні» капіталів) - по лінії ФАТФ.

ОЕСР в рамках діяльності по «ліквідації шкідливої податкової практики» займається розробкою міжнародних узгоджених стандартів податкового співробітництва та їх впровадженням в офшорних зонах.

Критерії ідентифікації офшорних зон, розроблені ОЕСР, виглядають наступним чином:

- нульове або номінальне оподаткування;

- сувора секретність і відсутність ефективного обміну інформацією (з податковими органами інших країн);

- недостатня прозорість у дії закону і адміністративних правил.

Основним методом боротьби ОЕСР зі шкідливою практикою, залишається нав'язування офшорним юрисдикціям рекомендацій, що розробляються ОЕСР і стосуються таких сторін, як:

1) внутрішнього законодавства (рекомендації по введенню в податкову систему правил, які ліквідують вигоди від використання офшорів; щодо полегшення доступу податкових властей до банківської інформації; по звітності резидентів стосовно закордонних операцій та ін.);

2) податкових договорів (внесення в податкові договори положень щодо обміну інформацією і взаємодії податкових органів; положень, що виключають використання договору офшорними компаніями; відмова від укладання договорів з податковими притулками та ін.);

3) міжнародного співробітництва (створення постійно діючого Форуму з питань шкідливої податкової конкуренції для втілення в життя його рекомендацій; підготовка офіційного списку «податкових притулків»; вплив на «податкові притулки» через країни, що мають з ними близькі зв'язки; розробка принципів правильного податкового адміністрування; організація взаємодії з країнами, що не входять в ОЕСР).

За результатами такої роботи Глобальний форум ОЕСР по прозорості та обміну інформації в податкових цілях щорічно здійснює класифікацію країн за принципом податкової відкритості. До уваги береться 10 критеріїв за трьома групами, а саме:

- доступність інформації (власність, бухгалтерський облік, банки);

- доступ до інформації (сила доступу, права і охорона);

- обмін інформацією (інструменти обміну інформацією, мережа угод, конфіденційність, права і охорона, своечасність обміну інформацією).

На базі цих кретитіїв країни розподіляються на групи по фазам податкової узгодженості. У першій фазі досягненя домовленості по податковій узгодженості країни в рейтингу розподіляються за десятьма критеріями на «елементи впроваджені», «елементи впроваджені, проте певні аспекти юридичної імплементації елементів потребують певного удосконалення», «елементи не впроваджені». Після проходження першої фази впровадження країни переходять у другу фазу, де 10 критеріїв аналізуються за такими рейтинговими позиціями: «узгоджені», «узгоджені більшою мірою», «частково узгоджені», «неузгоджені».

І відповідно до цих критеріїв у другу фазу податкової узгодженності у 2014 році [9] увійшли така 71 юрисдикція:

- узгоджені з міжнародними стандартами: Австралія, Бельгія, Канада, Китай, Данія, Фінляндія, Франція, Ісландія, Індія, Ірландія, острів Мен, Японія, Корея, Мексика, Нова Зеландія, Норвегія, Словенія, Південна Африка, Іспанія, Швеція;

- узгоджені більшою мірою з міжнародними стандартами: Аргентина, Багамські острови, Бахрейн, Беліз, Бермудські острови, Бразилія, Кайманові острови, Чилі, Естонія, Македонія, Гана, Німеччина, Гібралтар, Греція, Гренада, Гернсі, Гонконг (Китай), Італія, Ямайка, Джерсі, Макао (Китай), Малайзія, Мальта, Маврикій, Монако, Монтсеррат, Нідерланди, Філіппіни, Катар, Росія, Сан-Марино, Сінгапур, Словаччина, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Острови Теркс і Кайкос, Великобританія, США;

- частково узгоджені з міжнародними стандартами: Андорра, Ангілья, Антигуа і Барбуда, Австрія, Барбадос, Індонезія, Ізраїль, Сент-Люсія, Туреччина;

- неузгоджені з міжнародними стандартами: Британські Віргінські острови, Кіпр, Люксембург, Сейшели.

- ті, які не перейшли у другу фазу: Бруней-Даруссалам, Маршаллові Острови, Домініка, Мікронезія, Гватемала, Ліберія, Ліван, Панама, Науру, Швейцарія, Тринідад і Тобаго, Вануату.

На початку 2010 року ФАТФ опублікувала «чорний список» країн, розділених на три категорії:

- країни, де через недоліки національного режиму для міжнародної фінансової системи виникає загроза відмивання грошей і фінансування тероризму. Організація закликає прийняти контрзаходи щодо таких країн. У цю категорію потрапила одна країна - Іран.

- країни, в чиїх національних системах протидії відмиванню грошей зі стратегічної точки зору є значні недоліки і які не розробили план щодо їх усунення до лютого 2010 року. До таких країн віднесені Ангола, КНДР, Еквадор і Ефіопія.

Країни, які були відзначені ФАТФ, як такі що мають суттєві стратегічні недоліки системи боротьби з відмиванням грошей. Але ці недоліки не були виправлені владою цих держав: Пакистан, Туркменістан, Сан-Томе і Принсіпі.

Відповідно до редакцій аналізу ФАТФ від 21 червня 2013 року, так як і 24 жовтня 2014 року [10] залишилося два списки.

У перший (так званий. «Чорний список») увійшли держави з найбільшим рівнем ризику, щодо яких ФАТФ закликає держави-члени та інші юрисдикції застосовувати контрзаходи з метою захисту міжнародної фінансової системи від значних ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, що виходять від даних юрисдикцій. До таких країн віднесені Іран і Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР).

У другій («темно-сірий список») - країни зі стратегічними недоліками національних режимів, що не досягли достатнього прогресу в усуненні недоліків або не виконують розроблений спільно з ФАТФ план дій по усуненню недоліків. У 2013 році цей список складали: В'єтнам, Індонезія, Ємен, Кенія, М'янма, Пакистан, Сан Томе і Прінсіпі, Сирія, Танзанія, Туреччина, Еквадор, Ефіопія, а у 2014 – лише Алжир, Еквадор, Індонезія та М'янма.

Основним інструментом ФАТФ в реалізації своєї функції є 40 рекомендацій у сфері злочинного відмивання доходів та фінансування тероризму, які піддаються ревізії в середньому один раз на п'ять років, а також 9 спеціальних рекомендацій у сфері протидії фінансуванню тероризму.

Дані «40 + 9 Рекомендацій» [11] представляють собою звід організаційно-правових заходів щодо створення в кожній країні ефективного режиму протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Відповідно до Резолюції РБ ООН № 1617 (2005), «40 + 9 Рекомендацій» ФАТФ є обов`язковими міжнародними стандартами для виконання державами - членами ООН.

4. Існує безліч способів податкового планування, залежно від конкретних цілей. Схеми можуть бути найрізноманітнішими, а саме [12]:

1. Схема оптимізації оподаткування торговельних підприємств з використанням торгового посередника і трансфертного ціноутворення. Нелегальна оптимізація оподаткування найчастіше пов'язана з використанням режиму офшорних зон, коли вони використовуються з метою ухилення від оподаткування або отримання необгрунтованих податкових пільг. Велике поширення набуло використання таких схем, як створення додаткової фірми-посередника в офшорній зоні, якій товари продаються за заниженою ціною з метою подальшого перепродажу за ринковою ціною. Аналогічним чином здійснюється мінімізація податкових платежів з використанням договору комісії.

Приклад. Мається товар вартістю 1000 доларів. Його необхідно продати іноземному покупцеві за ціною 1500 доларів. Існують податкове навантаження - 120 доларів податку на прибуток ((1500 дол.-1000 дол.) × 24%). Можна продати товар офшорної фірмі за 1100 доларів і заплатити 24 долари податку на прибуток ((1100 дол. - 1000 дол.) × 24%). Потім офшорна компанія продасть його іноземної компанії за 1500 доларів і отримає прибуток 400 доларів, який не обкладається податками.

2. Схема оптимізації оподаткування шляхом використання кредитних договорів. За допомогою укладення кредитного договору з офшорною компанією можна переміщати грошові кошти в більш вигідному режимі, ніж, наприклад, при інвестуванні їх в статутний капітал. Перевагами кредиту в порівнянні з інвестуванням є:

По-перше, процес переміщення грошових коштів займає найкоротший час, тоді як для внесення коштів до статутного капіталу дочірнього підприємства потребує дотримання певних дій: прийняття, затвердження та реєстрація рішення про внесення статутного капіталу, отримання виписки з держреєстру.

По-друге, розмір збільшення статутного капіталу не завжди є прерогатівою засновників компанії, іноді таке збільшення необхідно узгодити з контролюючими органами (антимонопольним комітетом, інвестиційним фондом й іншими ). Крім цього збільшення статутного капіталу можливе тільки від акціонерів, а кредитування підприємства можна здійснювати через будь-яких третіх осіб.

По-третє, одним з важливих переваг кредитування є те, що повернення кредиту і відповідних відсотків проводиться до оподаткування доходу підприємства податком на прибуток. При цьому сума сплачених відсотків може бути віднесена на зменшення оподатковуваної бази.

Відповідно до національного податкового законодавства відсотки по будь-яким позикам можуть виплачуватися без оподаткування у джерела при перерахуванні за кордон в наступних країнах: Австрія, Багамські острови, Барбадос (для офшорних підприємств), Бахрейн, Гонконг, Кайманові острови та ін.

3. Схема оптимізації оподаткування шляхом укладення ліцензійної угоди. Офшорна компанія може виступати як ліцензіат товарного знаку, авторських прав. Основна відмінність від продажу товарного знаку (авторських прав) полягає в тому, що якщо при продажу права використання товарного знаку, авторських прав повністю і безоплатно переходять до покупця, то при видачі ліцензії ліцензіату передається право на їх використання відповідно до умов ліцензійного договору.

У другому випадку має місце пасивна економічна діяльність іноземної юридичної особи (офшорної компанії) на території держави-ліцензіата, і іноземна юридична особа отримує дохід з джерел, розташованих на території цієї держави. Роялті (ліцензійні платежі), вироблені ліцензіатом, можуть здійснюватися на адресу ліцензіара тільки за умови утримання податку у джерела відповідно до норм чинного законодавства країни-ліцензіата, якщо інше не передбачено умовами договору про уникнення подвійного оподаткування доходів, підписаного між сторонами ліцензіара і ліцензіата. Таким чином, для ефективної мінімізації податкових зобов'язань компанію, якій належать авторські права, слід реєструвати в тій країні, яка має відповідну угоду з країною ліцензіата.

4. Способи захисту бізнесу шляхом зняття з балансу підприємства основних фондів. Коли офшорна компанія виступає в ролі власника майна, їй або передається, або продається, або безпосередньо на неї спочатку купується якесь майно. Офшорна компанія в якості власника майна зазвичай використовується для захисту майна від звернення стягнення за зобов'язаннями боржника або для мінімізації податкових зобов'язань. При зверненні стягнення на майно за податковими зобов'язаннями, або зобов'язаннями інших осіб, виконавчому провадженню подібні претензії законодавствами країн, в яких зареєстровані офшорні компанії, можуть бути проігноровані, проте не виключені випадки, коли звернення стягнення на майно зареєстрованої на даній території компанії є можливим. Офшорна компанія, яка є балансоутримувачем майна, може використовуватися для мінімізації зобов'язань з податків на майно, на доходи від використання майна, при продажу майна, на спадщину і дарування.

5. Оптимізація податкових виплат при розподілі дивідендів. Деякі найбільші багатонаціональні компанії створили свої власні офшорні компанії, що займаються збором дивідендів, що надходять від філій, для отримання максимальних податкових пільг.

Розглянемо, як у юрисдикціях з високим оподаткуванням, наприклад, у Великобританії, розглядається дохід від дивідендів, одержуваних з-за кордону, залежно від джерела. Можлива ситуація, коли дивіденди з одного джерела мають податкову пільгу, що перевищує місцевий податок, причому місцевий закон не дозволяє перевести надлишкові податкові пільги з першого дивіденду на місцевий податок з іншого дивіденду. Рішенням для місцевої компанії є створення філії, зазвичай розташованої на території, що має сприятливі договори про подвійне оподаткування, і використання її для отримання іноземних податкових пільг, які дозволяють зарахувати надлишкові податкові пільги, з дивідендами з джерела з низьким оподаткуванням. Потім змішаний дивіденд виплачується материнській компанії, причому він має усереднену податкову ставку.

Офшорна компанія залучає кошти засновників або третіх осіб і вкладає їх в статутні капітали дочірніх підприємств. Використання офшорної компанії в якості інвестора дозволяє досягати таких основних цілей:

1) Мінімізувати оподаткування при ввезенні майна;

2) Мінімізувати оподаткування поточної діяльності дочірнього підприємства офшорної компанії;

3) Долати окремі обмеження і заборони, що встановлюються в країні здійснення діяльності.

Мінімізація оподаткування при ввезенні майна можлива в результаті того, що крім грошових коштів в статутний капітал дочірньої компанії можна вносити обладнання, нерухоме майно, різного роду нематеріальні активи.

Ряд додаткових можливостей по мінімізації оподаткування полягає в тому, що майно в статутний капітал дочірнього суспільства вноситься не по вартості його придбання, а за ціною засновників товариства.

Слід зазначити, що в багатьох країнах, особливо офшорних центрах, а також у країнах, що надають пільгові режими оподаткування окремих видів доходів, може передбачатися звільнення або пільговий рівень оподаткування дивідендів для компаній з особливим статусом.

Міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування зазвичай передбачають знижений рівень оподаткування дивідендів що перепереводяться за кордон.

7. Оптимізація оподаткування підприємства шляхом введення в оборот нематеріальних активів підприємства. При продажі авторських прав і товарних знаків офшорна компанія отримує дохід від зовнішньоекономічної діяльності, а не доход з джерел, розташованих на території країни - покупця товарного знака або авторських прав. Якщо офшорна компанія не має постійного представництва в цій країні, то відповідна плата повинна здійснюватися без утримання податку у джерела. У країні реєстрації ця компанія сплачує податок на доходи відповідно з місцевим податковим законодавством. Для продажу авторських прав і товарних знаків наявність угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів не має ніякого значення.

Схема з продажем авторських прав і товарних знаків зазвичай дозволяє не тільки зменшити базу оподаткування по податках на прибуток у підприємства-поукпателя, але й уникнути обкладення митом, що сталося б, якби продавався якийсь товар.