Тема: Кровотечі, їх класифікація. Перша допомога при кровотечах.
Мета: ознайомити з видами кровотеч (артеріальними, венозними, капілярними), основними ознаками кровотеч; сформувати уявлення про внутрішні, зовнішні та мішані кровотечі та та способами та технікою зупинки кровотеч. Ознайомити з поняттям гемоторакс, гематома, синець.
Базові поняття та терміни: кровотеча (внутрішня, зовнішня, капілярна), гемоторакс, гематома, синець.
Література:
Коденко Я.В. Основи медичних знань: Навч. Посіб. Для 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк. – К.: Арт-Освіта , 2004. – 159 с.
Апанесенко Г.А., Богуш С.А., Тросцінська Н.М. та ін. Сестринська справа. – К.: Здоров’я, 1992. – 496 с.
Бака М. М., Квашньов О. О., Литвиненко А. О., Операйло С. І. Захист Вітчизни: підручн. для 10-11 кл. загальноосвіт. навч. закладів — К. : Вежа, 2008. — 448 c.
План
Поняття про кровотечу.
Класифікація кровотеч.
Способи зупинення зовнішньої кровотечі.
Зупинення артеріальної кровотечі.
Надання допомоги при деяких видах зовнішніх кровотеч.
Зупинення внутрішньої кровотечі.
Поняття про кровотечу.
Кровотеча — витікання крові з ушкоджених кровоносних судин.
Кровотеча найчастіше виникає через безпосередньо спрямовану механічну дію на органи та тканини (стихійні лиха, транспортні катастрофи, хірургічні втручання). Найбільшу небезпеку для життя становлять кровотечі з великих і середніх артеріальних судин.
До іншої групи причин, які можуть зумовити кровотечу, відносяться патологічні стани судинної стінки, що виникають внаслідок її структурного пошкодження під час попереднього захворювання судин або тканин, уражених атеросклерозом, гнійною інфекцією, специфічними запаленнями, пухлинним процесом, некрозом, що призводить до порушення анатомічної цілості стінки судини. За своєю небезпекою для життя вони не поступаються травматичним з основних судин.
При патологічних станах організму (авітаміноз, сепсис, інтоксикація) порушується проникність судинної стінки і форменні елементи виходять із судин у м’які тканини. Такі кровотечі виникають без порушення цілісності стінки кровоносної судини. Зазвичай вони не бувають масивними і характеризуються проявами: просяканням тканин у ділянці порушення (крововилив при сепсисі, геморагічний висип на шкірі).
Крововилив – це дифузне просякання кров’ю тканин, гематома – накопичення крові в тканинах.
Кровотеча може виникати внаслідок порушення цілості різних судин при пораненні чи захворюванні. Швидкість витікання крові та її кількість залежать від характеру та розмірів судин, особливостей ушкодження. Кровотечі бувають при гіпертонічній, виразковій, променевій та інших хворобах. Ці нетравматичні кровотечі відбуваються з носа, рота, заднього проходу. Кров при цьому може накопичуватись у грудній порожнині, органах живота, таза, в заочеревному просторі.
Найчастіше причиною кровотечі є поранення, оскільки практично будь-яка рана супроводжується різною за характером і силою кровотечею. При виявленні потерпілого завжди необхідно встановити наявність зовнішньої кровотечі чи передбачити внутрішню кровотечу. Інтенсивність кровообігу визначають за інтенсивністю потоку крові та площею утворених калюж.
Організм людини без загальних ускладнень може витримати втрату тільки 500 мл крові. Втрата 1000 мл крові вже небезпечна, а втрата понад 1000 мл крові загрожує життю людини. Якщо втрачено понад 2000 мл крові, то зберегти їй життя можливо лише за умови невідкладного переливання крові чи кровозамінників. Отож, будь-яку кровотечу потрібно терміново зупинити, незважаючи на інші (якщо вони є) ушкодження чи травматичні стани. Необхідно зважати на те, що діти та літні люди дуже погано переносять і порівняно малу втрату крові.
Класифікація кровотеч.
Кровотечі розрізняють за:
характером розповсюдження крові, що вилилась;
анатомічними, клінічними та часовими ознаками.
Залежно від анатомічної будови і фізіологічних особливостей пошкодження судин кровотеча може бути:
артеріальною,
венозною,
змішаною,
капілярною,
паренхіматозною.
Артеріальна кровотеча виникає при пораненні артерії і характеризується швидким, у вигляді пульсуючого струменя, витіканням яскраво-червоної крові.
Артеріальна кровотеча є найнебезпечнішою через швидку втрату крові. Інтенсивність крововтрати залежить від розміру пошкодженої судини. При пораненні аорти і великих артерій (сонної, підключичної, стегнової та ін.) смерть настає дуже швидко внаслідок значної крововтрати.
Пов’язка швидко просочується кров’ю, притиснення артерії вище рани значно зменшує або спиняє кровотечу. Якщо кровотеча призвела до значної крововтрати, необхідно негайно накласти кровоспинний джгут.
Венозна кровотеча характеризується неперервним повільним потоком крові темно-червоного кольору. Венозна кровотеча менш інтенсивна, ніж артеріальна, й тому не має загрозливого характеру. Однак при ушкодженнях вен шиї та грудної клітки існує інша (часто смертельна) загроза. Внаслідок різного тиску в названих венах відбувається засмоктування повітря при диханні з порушенням кровообігу в малому колі. Існує велика загроза розвитку повітряної емболії судин серця, легень, мозку. Це може закупорити просвіт кровоносної судини повітряним емболом (пухирцем), що стає причиною миттєвої смерті.
Венозна кровотеча з середніх і дрібних судин менш небезпечна для життя, ніж артеріальна. Притиснення ушкодженої ділянки, накладання стисної пов’язки спиняє кровотечу. Повільне витікання крові з венозних судин, які легко спадаються при притисненні судинної стінки, сприяє утворенню тромбу. При підняте положення кінцівки дає змогу спинити венозну кровотечу. Більшого ефекту цей метод набуває в комбінацією зі стисною пов’язкою.
У зв’язку з особливостями судинної системи (одноіменні артерії і вени розміщені поруч) ізольоване пошкодження артерій і вен трапляється рідко, тому більшість кровотеч належать для змішаного (артеріально-венозного) типу. Виникають такі кровотечі при одночасному пораненні артерії і вени і характеризується сукупністю описаних вище ознак.
Капілярна кровотеча характеризується виділенням крові по всій поверхні ушкодженої тканини та спостерігається при неглибоких порізах шкіри, синцях, при ушкодженні дрібних судин. Капілярна кров має яскраво-червоний колір, витікає рівномірно. Кровотеча невдовзі припиняється самостійно. Можна накласти звичайну або стисну пов’язку.
Паренхіматозні кровотечі бувають при травмах (поранення, розрив) паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки, легені) і характеризуються значною крововтратою, внаслідок ушкодження численних судин (артерій, вен, капілярів), які спадаються після поранення, тому що вони тісно спаяні зі з’єднувальною стромою органа, що запобігає їх спазму. Самостійне спинення такої кровотечі утруднене. Паренхіматозні кровотечі небезпечні і можуть призвести до смерті внаслідок значного знекровлювання організму.
Залежно від того, куди витікає кров, кровотечі поділяються на:
зовнішні,
внутрішні,
приховані.
Зовнішні кровотечі характеризуються витіканням крові в зовнішнє середовище внаслідок поранень. Вони не складні для діагностики, найчастіше бувають при пораненні верхніх і нижніх кінцівок, шиї, голови. Про характер крововтрати свідчить промокання пов’язки, одягу.
При внутрішніх кровотечах кров надходить в замкнуті порожнини, у просвіт порожнистих органів (шлунок, кишки) або безпосередньо в тканини. Ця кровотеча має прихований характер і дуже небезпечна, тому її важко діагностувати. Крім того, кров, що витекла в черевну або грудну порожнину, втрачає здатність до зсідання, тому самостійного зупинення кровотечі не відбувається. Значні за обсягом внутрішні кровотечі діагностуються на підставі загальних симптомів гострої анемії:
блідість шкіри та слизових оболонок;
шкіра покривається холодним липким потом;
ціаноз кінчиків пальців, носа і вушних раковин;
миготіння мушок перед очима;
короткочасна непритомність;
зниження артеріального тиску;
задишка;
зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, еритроцитів;
пришвидшений слабкий пульс;
часте дихання.
Прихована кровотеча характеризується стертими клінічними проявами:
невмотивована слабкість,
підвищена втомлюваність,
запаморочення,
мерехтіння «мушок» перед очима,
сонливість,
непритомність.
Нерідко виникає необхідність диференціювати шлункову та легеневу кровотечі.
Кровохаркання, або легенева кровотеча, може спостерігатись при туберкульозі, раку, гангрені, інфаркті легень, травмі грудної клітки. Вона супроводжується кашлем, виділенням пінистого яскравого мокротиння у вигляді «малинового желе».
При ушкодженні судин легенів або грудної стінки та кровотечі у плевральну порожнину розвивається гемоторакс. При незначній крововтраті (до 300 мл) симптоми можуть бути стертими. При значній внутрішньоплевральній кровотечі постраждалий скаржиться на загальну слабкість, задишку, біль і відчуття тяжкості в грудній клітці з боку ураження. Спостерігається блідість шкіри, пришвидшений слабкий пульс, знижений артеріальний тиск, часте поверхове дихання.
Шлункова кровотеча є одним з тяжких ускладнень виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, раку шлунка, ерозивного гастриту, поліпів шлунка. При цій кровотечі спостерігається:
загальна слабкість,
нудота,
блідість шкіри та слизових оболонок,
кров кольору «кавової гущі» в результаті перетворення гемоглобіну під дією хлоридної кислоти в гематин, який надає специфічного забарвлення і блювотним масам,
через 12-24 год спостерігаються дьогтеподібні випорожнення (мелена).
Залежно від часу виникнення розрізняють кровотечі:
первинні,
вторинні.
Первинна кровотеча настає відразу ж після поранення, вторинна – у різні строки після поранення внаслідок відокремлення тромбу, що закупорив судину, руйнування стінки судини запальним процесом або стороннім предметом.
Ранні вторинні кровотечі виникають протягом першої доби після поранення в результаті виштовхування судинного тромбу і розширенням спазмованих судин.
Пізні вторинні кровотечі виникають у пізні строки як ускладнення інфекції ран.
При тривалій кровотечі з’являються судоми і тяжкі порушення дихання, пульс ниткоподібний на променевих артеріях, артеріальний тиск не визначається. Хворий гине від паралічу дихального центру і припинення серцевої діяльності на ґрунті тяжкої кисневої недостатності (гіпоксії).