1.1Способи бойових дій частин (підрозділів) зрв.

Спосіб бойових дій частин (підрозділів) ЗРВ і РТВ ПС ЗС України – це порядок застосування сил і засобів частин (підрозділів) при виконанні бойових завдань.

Спосіб бойових дій складає один з основних компонентів замислу рішення командира частини (підрозділу). Зміст способу бойових дій залежить від певних умов, обставин, характеру поставленого бойового завдання для авіаційних частин (підрозділів).

Класифікація способів і тактичних прийомів ведення протиповітряного бою за ознаками основних складових така:

за ступенями централізації управління:

• централізоване автоматизоване КП угруповання ЗРВ – КПС;

• централізоване автоматизоване КП – зенітні підрозділи;

• централізоване неавтоматизоване КП – КПС,

• централізоване автоматизоване КПС – зенітні підрозділи;

• централізоване неавтоматизоване КП – КПС – зенітні підрозділи;

• децентралізоване управління вогнем зенітних підрозділів;

за способами (прийомами) постановки бойових завдань:

• автоматичні (автоматизовані) АКП – КПС – зенітні підрозділи чи КПС – зенітні підрозділи;

• голосом по ОКС з АКП, КПС – β, Д, Н (в квадратах сітки ППО, по сторонах світу відносно орієнтирів, за напрямками удару, за висотами польоту цілі, за секторами, за типами цілей);

за джерелами бойової інформації:

• за даними ВКП;

• за даними радіотехнічних підрозділів;

• за даними засобів розвідки АКП;

• за даними засобів розвідки КПС (ПБУ);

• за даними засобів розвідки зенітних підрозділів;

• за даними РПЦ, РПН, БСНР, СВУ;

• за даними взаємодіючих сил ППО;

за відповідністю щодо параметрів удару та параметрів системи зенітного ракетного прикриття:

• система вогню (дії підрозділів відповідно до кількості стрільб, щільності вогню, циклу стрільби та ін.);

• система розвідки (дії підрозділів відповідно до кількості цілей, що одночасно супроводжуються, дальності цілевказання та ін.);

• система управління (дії підрозділів відповідно до цілевказання, цілерозподілу та ін.);

за ступенем вогневого впливу:

• одночасні та послідовні дії, групові та одиночні вогневі удари зенітних підрозділів;

• одночасне та послідовне зосередження вогню підрозділів;

• розосередження вогню;

• самостійне ведення вогню зенітними підрозділами;

за видами та характером маневру:

• маневр вогнем з фронту, з глибини та з висоти;

• маневр підрозділами (тактичний маневр);

• маневр ЗКР, пусковими установками (ПУ), пуско-заряджаючими установками (ПЗУ), транспортно-заряджаючими машинами (ТЗМ), транспортними машинами (ТМ);

• маневр окремими зразками ОВТ; маневр МТЗ та особовим складом.

З погляду вогневого впливу на противника до основних способів його ведення належать:

• зосередження вогню на найбільш важливих повітряних цілях;

• розосередження вогню для нанесення повітряному противнику максимальних втрат;

• самостійне ведення вогню підрозділами.

Досвід бойового застосування ЗРВ у локальних війнах свідчить, що пріоритет одного способу бойових дій може призвести до шаблону, стає надбанням противника і може забезпечити тільки тимчасовий успіх під час виконання бойового завдання. Тому ЗРВ безпосередньо ведуть бої з повітряним противником у зоні вогню різними способами:

• ведення протиповітряного бою за цілевказаннями з КП угруповання ЗРВ (одночасне зосередження вогню; послідовне зосередження вогню; розосередження вогню);

• координоване ведення протиповітряного бою за даними своїх засобів розвідки (встановлення пріоритету при обстрілі цілі; перенацілення вогню; погодження у часі порядку обстрілу цілей; чергове ведення вогню до декількох хвилин);

• самостійне ведення протиповітряного бою (вогонь у основних секторах стрільби та відповідальних секторах стрільби на малих висотах; вогонь з вибором цілі за пріоритетом; вогонь з вибором цілей за правилами; вогонь для самооборони, взаємного прикриття).

Для визначення основних способів ведення протиповітряного бою є ознаки вогневого впливу на повітряного противника:

• одночасне або послідовне знищення повітряних цілей;

• зосередження або розосередження вогню по найбільш важливих повітряних цілях;

• боротьба зі спеціалізованими літаками розвідки, РЕБ і управління.

Зосередження вогню підрозділів на знищенні найбільш важливих цілей є основним способом ведення протиповітряного бою. Він застосовується в випадках, коли командиру вдалось розкрити замисел дій противника в зоні вогню та виявити важливі цілі з кількості тих ЗПН, що беруть участь в ударі, а також одночасно, коли щільність удару ЗПН не перевищує щільності вогню підрозділу на заданому рубежу.

Розосередження вогню використовується у випадках, коли щільність удару ЗПН дорівнює або перевищує щільність вогню підрозділу і, якщо не вдалось визначати важливі цілі з кількості тих, що беруть участь в ударі.

Самостійне ведення протиповітряного бою підрозділами використовується в умовах, коли централізоване управління вогнем підрозділу неможливе або недоцільне. Самостійне ведення бою підрозділами може здійснюватися автономно чи при координації бойових дій з командного пункту.

У ЗРВ завжди організується та здійснюється централізоване управління вогнем, яке досягається створенням ефективної та стійкої системи зенітного ракетного прикриття об’єктів і військ і попереднім визначенням порядку і правил самостійного ведення вогню.

Противник, плануючи варіант удару, прагне відшукати слабкі місця в системі прикриття об'єктів. Точні дані про напрямок зосередження зусиль ЗРВ дають перевагу противнику. У тактичному плані позбавити противника зазначеної переваги може лише маневр як елемент замислу, що проводиться у вирішальний момент. Тактичний маневр є обов'язковою умовою успіху бойових дій.

Метою маневру може бути:

• зосередження зусиль на вирішальних напрямках і рубежах для підвищення ефективності зенітного ракетно-артилерійського прикриття найбільш важливих об'єктів;

• створення більш вигідних умов ведення бою в результаті зміни бойового порядку, рух на напрямок дій головних ЗПН, вогневого впливу шляхом ведення бою з “засідок” і введення противника в оману щодо дійсного характеру прикриття і прийнятого рішення на бій. Зосередження вогню досягається маневром вогню зенітних ракетних підрозділів на головні напрямки дій ЗПН;

• забезпечення раптовості дій, що складається зі своєчасної дії ЗРВ і омани ЗПН противника. Під оманою противника слід розуміти забезпечення прихованості замислу бойових дій і введення ЗПН противника в оману.

Прихованість бойового порядку, виведення підрозділів з під удару, періодична зміна ними позицій широко застосовувалися в локальних війнах і були необхідними елементами бойових дій. Поява високоточної зброї противника різко підвищила значимість маневру.

Ведення бою з “засідок” використовується для боротьби за панування в повітрі. Ретельна організація, прихованість виходу в “засідку” ЗРВ на найбільш імовірнісні маршрути польоту авіації противника дають гарні результати. Переміщення і раптові удари із “засідки”, вогонь підрозділів, що “кочують” вводять ЗПН противника в оману відносно кількості і розташування засобів ЗРВ, створюють умови невизначеності їх можливостей.

Своєчасне відновлення порушеної системи зенітного ракетно-артилерійського прикриття здійснюється мобільними зенітними ракетними підрозділами.

Ефективність маневру залежить від раптовості для противника та його тактичної цілеспрямованості. Першорядне значення при цьому має завчасна підготовка варіантів маневру й умов їх проведення.

Протиповітряний бій не схожий один на один. Кожний з них є сполученням усіх його складових, і, в першу чергу, вогню і маневру різноманітними тактичними прийомами та способами. Маневр силами і засобами здійснюються різними способами:

• маневр за замислом зенітного ракетного прикриття об'єктів (висування з районів дислокації на бойові позиції; перебудування бойового порядку у передбаченні бою; періодична зміна позицій; висування на рубежі знищення крилатих ракет; дії зенітних ракетних підрозділів з “засідок”);

• маневр за обстановкою (маневр на розкриті напрямки дій головних сил противника; маневр для відновлення порушеної системи вогню; виведення зенітних ракетних підрозділів із під удару; виведення зенітних ракетних підрозділів у засідки; зміна бойових позицій після двох – трьох стрільб; виведення зенітних ракетних підрозділів на рубежі знищення крилатих ракет).

Основними факторами, від яких залежить підготовка і проведення маневру, а в остаточному підсумку ефективність маневру, є:

• відповідність рішення на маневр (здійснення маршу) в умовах обстановки, що склалася;

• простота замислу маневру;

• прихованість і раптовість маневру для противника;

• своєчасність і швидкість виконання маневру;

• достатність виділених сил і засобів для маневру, а також його забезпечення;

• підтримка стійкого управління; рівень бойової виучки особового складу.

Першорядне значення при цьому має завчасна підготовка варіантів маневру і визначення умов їх здійснення. Виняткова швидкоплинність і напруженість протиповітряного бою обмежує можливість маневру силами і засобами в ході відбиття удару повітряного противника. Тому маневр проводиться в особливих випадках підрозділами, здатними вести вогонь у русі і з ходу на коротких зупинках.