2.6. Структура норми.
Структуру норм права розглядати однозначно важко, так як існують різні норми. Наприклад, норми-принципи, норми-дефініції (поняття), норми-приписи, норми — правила поведінки. В сучасний період вивчена структура норм-приписів і норм-правил поведінки. Їх структуру розглядають як логічну структуру правової норми. В структурі логічної норми права виділяють 3 елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Це основні і обов'язкові елементи структури логічної норми права. Гіпотеза — це така частина правової норми, в якій виражаються обставини і умови, при яких наступає реалізація юридичних прав і обов'язків, виникають юридичні факти і правовідносини. Гіпотеза встановлює і обумовлює сферу і межі регулюючої дії диспозиції. До неї можна застосувати термін "якщо". Диспозиція — це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб'єктів і виражається вона в юридичних правах і обов'язках. Вона описує, що суб'єкти можуть і зобов'язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. До неї можна застосувати термін “то”. Санкція — це частина норми, в якій закріплюються заходи державного примусу в випадку невиконання обов'язків або порушення диспозиції. Санкція наступає або може наступити за правопорушення. До неї можна поставити термін “то”, “інакше”. Цю структуру норми можна виразити по схемі: “якщо — то” або "якщо — то — інакше”, а до норм-приписів — тільки “якщо — то". Логічна структура правової норми, як правило, не співпадає із статтями нормативних актів, іноді її потрібно конструювати самому, оскільки статті законів викладаються лаконічно. В деяких статтях закону може бути не одна, а 2-3 норми права, а в деяких тільки окремі частини правової норми: гіпотези-диспозиції, гіпотези-санкції, диспозиції-санкції. Крім того, в заборонних нормах права гіпотеза і диспозиція співпадають. Наприклад, в ст. 147 Кодексу законів про працю України вказується (п.1): “За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення”. Цю статтю з позицій логічної структури правової норми можна сформулювати так: якщо працівник допустить порушення трудової дисципліни .(гіпотеза), то власник має право застосувати до нього згідно з трудовим законодавством — статутами і положеннями про дисципліну (диспозиція) — тільки один з таких видів стягнення: 1)догана; 2) звільнення (санкція).
2.7. Природніодні права людини. Теорія 3 поколінь.
Права людини розуміються як об’єктивні вимоги, що виникають з самого життя; ідеї, які відбиваються в звичаях, моральних і юридичних нормах. Права людини — це визнання правоздатності і правосуб’єктності людини. Перелік 30 основних прав і свобод людини міститься в Загальній декларації прав людини, затвердженою Гене‑ ральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Пакт про економічні, соціальні і культурні права і Пакт про цивільні і політичні права. Права людини як природні моральні права можуть відбиватися в позитивних нормах міжнародного і конституційного права. Сенс прав людини для людини в тому, що вони підтримують в людині людську гідність, забезпечують особі зовнішнє визнання, пошану. Моральна сила прав людини в їх природності [4, С. 110]. На сьогоднішній день в юридичній науці в результаті систематизації прав лю‑ дини з’явилася теорія трьох поколінь прав людини [5, 134]. Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (природні) і політичні права. Це право на свободу совісті, думки, релігії, право на життя, на безпеку та інші. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних285 Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення). Друге покоління прав людини окреслюється після Другої світової війни. Відбувається поглиблення особистих прав, а також розвиток соціально‑економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, медичну допомогу, соціальне забез‑ печення, захист материнства, дитинства і ін.). Їх називають системою позитивних прав — вони не можуть реалізовуватися без організаційної, координуючої і інших форм діяльності держави по їх забезпеченню. Третє покоління прав людини можна назвати колективними, тобто правами всього людства: солідарними правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток. Становлення цих прав людини пов’язане з національно‑визвольним рухом країн, що розвиваються [4‑5]. У двадцять першому столітті можна говорити про становлення четвертого по‑ коління прав людини, що відбувається у зв’язку з розвитком сучасних технологій та Інтернету: право на інформаційний простір миру, на надання різноманітних по‑ слуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях. А також не з’ясо‑ ваними, але перспективними є права людини, пов’язані з клонуванням, відкриття‑ ми у сфері генетики і мікробіології [5, 72].
Висновок.
Право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві.
Можна виділити наступні ознаки права: нормативність, формальна визначеність, загальнообов'язковість права, забезпеченість можливістю державного примусу, Свідомо-вольовий характер права, системність, універсальність.
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права. Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістю абсолютного знання з даної проблеми. Виділяють наступні теорії виникнення права: теоологічна, природного права, історична, психологічна, Марксистська.
Система права — це об'єктивно обумовлена структура (будова) права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі та інститути.
Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права.
Використана література.
Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - K.; Юрінком Інтер, 2003. 368 с. - Біблюгр.: С. - 358-364.
Теорія держави і права: підручник / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомиров, В. С. Ковальський; За ред.. С. Л. Лисенкова.-К: Юрінком Інтер, 2005.-448 с.
Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с. — Бібліогр.: с. 229–232
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004. — 656 с.
Правознавство: Навч.пос./ За ред. Копєйчикова В.В. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -480c.