2.5. Джерела права.
Термін “джерела права” має неоднозначне значення. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворча сила (державна влада, судові органи, правові концепції, референдуми народу, правозастосувальна практика, звичаї народу і т.п.); в іншому — як історичні пам'ятники права, які колись мали значення діючого права (Руська Правда); в третьому випадку, як формальне джерело права — і спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміна “джерела права” вимагає замінити його терміном “форма права”. Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані суспільством. Це, по суті, різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права. В юриспруденції виділяють наступні форми права:
І) правовий звичай; 2) правовий прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) нормативно-правовий акт; 5) міжнародний договір 6) релігійна норма; .
Правовий звичай ---- санкціоноване державою правило поведінки , що склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій . Держава визнає не всі звичаї ,що існують в суспільстві , а лише ті з них , які мають найбільше значення для суспільства , відповідають його інтересам і певному історичному етапові розвитку . Санкціоновані звичаї набувають характеру загальнообовязкових правил поведінки. Сукупність правових звичаїв становить звичаєве право. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку. У країнах Океанії, тропічного поясу Африканського континенту, деяких азіатських країнах правові звичаї відіграють домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин, проте в жодній із них вони не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються як нормами звичаєвого права, так і нормами, виданими або санкціонованими державою. Прикладом може бути Папуа-Нова Гвінея, де діють норми звичаєвого і норми загального (англійського) права[2, C,.113].
Правовий прецедент --- судове чи адміністративне рішення з конкретної юридичної справи , якому надається обов’язкове значення під час вирішення всіх наступних аналогічних справ.
Він поділяється на судовий чи адміністративний, в залежності від того. хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називають прецедентне право або англосаксонська система права. прецедент - більш поширений, ніж правовий звичай, джерело права в сучасному світі. Прецедентна форма права широко використовується в Англії, США, Канаді. Тут судовий прецедент лежить в основі всієї англосаксонської правової системи. У країнах романо-германс-кою системи права роль судової практики в основному не виходить за рамки тлумачення закону. Проте прецедент часто має значення для вирішення питань застосування права, заповнення прогалин у законі і т. д.
Нормативний договір --- документ загального характеру ,що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою.
Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально-визначений, загальнообов'язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Найбільш розповсюджена в країнах Романо-геманської правової системи, або країн Європейського права, в т.ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права.
Релігійно-правові норми --- санкціоновані державою церковні канони та інші релігійні норми , яким надається загальнообов’язковий характер (Ватикан, мусульманські країни). Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).
Міжнародний-правовий договір - це спільний акт-докумеїнт двох або кількох держав, що містить норми правалро встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутріш-ньонаціонального законодавства[5, C. 126].