Робота під спостереженням супервізора

Робота під спостереженням супервізора дозволяє звернути увагу на ригідні способи вирішення деяких групових проблем психологом, обговорити тактику поведінки в деяких унікальних ситуаціях, які виникають в групі. Обговорення процесів, що відбуваються, в групі аналогічно обговоренню на попередньому етапі. Також доцільно вибрати 2—3 основних теми, домінуючі за період спостереження, відзначити переходи від теми до теми, визначити основних ініціаторів цих переходів, втручання психолога, сфокусувати увагу на його почуттях до основних ініціаторів зміни тим. Обговорюються також інші способи дії на процес у цих вузлових пунктах. У разі віддалення від матеріалу обговорення доцільно виявити основні емоції, що призводять до такого відходу, проаналізувати характер взаємостосунків супервізора і психолога. Спробувати провести аналогію між ним і ставленням до кого-небудь з учасників групи, тим самим ще раз акцентувати ту психологічну проблему психолога, яка не дозволяє використовувати деякі засоби дії.

Поведінка групового керівника, стиль його спілкування, манера реагування грають важливу роль в процесі психокорекції.

Систематизація можливих типів поведінки групових керівників здійснюється на основі ролі, орієнтації, коректувального стилю.

І. Ялом (1975) виділяє дві основні ролі групового керівника:

1. Технічний експерт.

2. Еталонний учасник.

Виступаючи як експерт, психолог планомірно і цілеспрямовано використовує свої знання, професійні навички для досягнення коректувальної мети і в потрібний момент застосовує відповідні методи. (С325)

Як еталонний учасник він може переслідувати двояку мету: або демонструвати бажані зразки поведінки, наприклад модель відкритого вираження почуттів і розумної стриманості у вияві емоції; або прискорювати процес соціального навчання шляхом децентралізації свого становища в групі, що прискорює досягнення групою незалежності і згуртованості.

С. Кратохвіл (1978) описує п'ять основних ролей групового керівника.

1. Лідер. В цій ролі психолог відкрито виявляє свою владу, чинячи постійну дію на членів групи. Він спонукає їх, оберігає, підтримує, критикує і т.ін. У керованій у такий спосіб групі клієнти часто звертаються до психолога за вказівкою, підтримкою, порадою і сильно від нього залежать.

Особливу увагу активної ролі психолога приділяє школа трансактного аналізу. Представники цієї школи вважають групу, в якій психолог відмовляється від керівництва (стає як би одним з членів групи) не пси-хокорекційною, а зустріччю милих друзів. Активна провідна роль психолога знаходить своє застосування також під час роботи в психодрамі і гештальттерапії.

2. Аналітик. У групах психоаналітичних орієнтації психолог повинен бути у розпорядженні клієнтів для здійснення ними перенесення на нього інфантильних почуттів до батька і матері. Тому він повинен бути чимось на зразок несписаного білого аркуша. Він поводиться абсолютно індиферентно, пасивно, ніяк себе не проявляє, не дає порад, нікого не засуджує, не висловлює ніяких почуттів і оцінок. Зовні він як би пускає все на самоплив, надає членам групи можливість вільно асоціювати і вільно виявляти свої інтеракції. Незабаром група сама зрозуміє, що обговорювати корисно, а що — марна трата часу. Психолог поступово розпочинає інтерпретувати поведінку, вчинки клієнтів, щоб відкрити їх підсвідомі мотиви. Надалі група сама починає брати участь в тлумаченнях і думках.

3. Коментатор. В цій ролі психолог не керує групою і не спрямовує її діяльність. Час від часу він узагальнює і коментує все, що відбулося в групі. Він цілком націлений на груповий процес і служить групі своєрідним дзеркалом. Тому роль коментатора має особливе значення в групах, орієнтованих на інтеракцію (С326). Свої коментарі психолог підносить як би не від себе особисто, а у вигляді резюмованого опису діяльності групи, без вираження власних почуттів і оцінних думок. Позбавлений індивідуальності характер коментарів і відсутність вказівок часто спричиняють агресивну реакцію групи, невдоволення такою поведінкою керівника. Повторними коментарями керівник все ж таки спрямує увагу клієнтів в певному напрямі і надалі в групі зрозуміють, що відбувається.

4. Експерт. Керівник не бере активної участі в роботі групи, про свої почуття не говорить, та іноді радить, що слід було б зробити, підказує зміст того або іншого заходу, або в зручну хвилину користується будь-яким прийомом, наприклад пропонує зіграти психодраматичну сцену або безсловесно висловити власне почуття. Він координує обговорення. Якщо хтось не може виявити себе або навіть отримати слово, він змушує групу дати можливість цій людині висловитися. Експерт не нав'язує певних рішень, власної думки, але і не відмовляється сприяти. Своїми зауваженнями він допомагає групі підійти до будь-якого питання з різних сторін. Він не фруструє, групу, не тримає її в напрузі через нестачу інформації. Він пояснює все, що клієнти не знають, і навчає тому, чого вони не уміють.

5. Аутентична особистість. Керівник поводиться як один з членів групи, виражає свої справжні почуття. Він стає моделлю для наслідування, робить абсолютно все разом зі своєю групою, без коливань ділиться своїми особистими проблемами. Завдяки аутентичній поведінці і будучи прикладом для інших, керівник допомагає створити групі необхідні норми. Питання про аутентичність керівника є спірним.

Детально зупиняючись на цьому питанні, С. Кратохвіл запроваджує певні обмеження аутентичності, пов'язуючи їх з особовими якостями тренера, з метою групи і із миттєвими потребами групи:

1. Обмеження, пов'язані з особистими якостями керівника. Щирість психолога передбачає наявність у нього таких якостей, як співчуття, теплота, м'якість. Якщо ж психолог щиро проявлятиме свою дратівливість, упертість та інші негативні якості, то йому краще відмовитися від ролі аутентичної особистості і вибрати для себе іншу роль. Це, звичайно, не значить, що психолог не (С327) має право виявляти агресію, упертість і невдоволення. Проте в цілому клієнт повинен відчувати, що керівник добра людина, яка його любить.

2. Обмеження, пов'язані з метою групи. Надмірна відвертість психолога може привести до того, що група розпочне обговорювати його особисті проблеми. Це також не входить в завдання групової психокорекції. Аутентичність психолога повинна бути вибірковою. Хоча психолог і виражає щиро свої почуття, та не торкається своїх внутрішніх проблем. Недоцільно, щоб психолог детально знайомив групу зі своєю біографією.

3. Обмеження, пов'язані з миттєвими потребами групи. Іноді аутентична поведінка психолога може прийти в суперечність із тим, що в даний момент найбажаніше з коректувальної точки зору. Наприклад, психолог, як і інші учасники групи, відчуває антипатію до девіанту, але при цьому усвідомлює, що вираженням своїх справжніх почуттів він лише погіршує становище девіанта, посилює його опір і сприяє відходу його із групи. Тому психолог заступається за нього, надаючи часткову підтримку, щоб хоч якось урівноважити негативне ставлення до нього всієї групи.

Спостереження за роботою групових керівників дозволили дослідникам класифікувати стилі керівництва групою і виділити чотири основні стилі:

1. Емоційна стимуляція.

2. Опіка.

3. Пізнавальна орієнтація.

4. Виконавча функція.

Емоційна стимуляція. Керівник групи стимулює вияв різних почуттів, конфронтацію окремих членів групи. Він бере участь у тому, що відбувається як рівноправний член групи; збуджує інших, виявляє нетерпіння, дратівливість або теплоту і любов. Його поведінка говорить: «Подивіться на мене і робіть, як я».

Опіка. Керівник підтримує членів групи турботою і увагою, забезпечує емоційну підтримку. Він відкрито висловлює теплоту, вступає у специфічні особисті стосунки з окремими учасниками групи.

Пізнавальна орієнтація. Керівник вербалізує почуття, які відчуває клієнт, пояснює зміст поведінки конкретної людини або всієї групи, інтерпретує (С328) переживання. Керівник перекладає почуття і поведінку звичайною мовою.

Виконавча функція. Керівник групи встановлює правила, визначає норми, спрямовує діяльність, стежить за часом, розпитує, пропонує, радить, вирішує. Він діє як режисер, який з потреби зупиняє дію і зосереджує увагу на певній поведінці члена групи або всієї групи. Керівник тримає групу в цілковитій покорі і використовує власне становище для досягнення мети.

У зв'язку з тим, що стилі поведінки у різних тренерів по-різному комбінуються, різною мірою виявляються, дослідники створили наступну типологію керівників груп:

Опікуни піклуються про клієнтів, забезпечують пізнавальну орієнтацію, радять, як себе змінити.

Стимулятори здійснюють високий рівень емоційного стимулювання і середній або високий рівень виконавчої функції.

Соціальні інженери орієнтовані на групу і займаються ставленням членів групи до неї самої, в своїй поведінці мало індивідуальні, виявляють помірний рівень турботи і підтримки, цікавляться швидше групою, ніж індивідом.

Особистісно-нейтральні керівники — постійно зберігають дистанцію, збуджують агресивним способом, емоційне стимулювання середньої сили, слабка турбота.

Ліберальні керівники — переважає пізнавальна орієнтація, досить низький рівень вияву решти трьох стилів.

Командири — вищий ступінь вияву виконавчої функції, авторитарність, часте використання різних вправ.

Описані типи керівників груп приведені у порядку їх ефективності для коректувальної роботи. Перші три типи вважаються ефективними, останні три — малоефективними.

Іноді керівник групи постійно дотримується вибраної їм ролі, іноді він змінює її в процесі еволюції групи, наприклад на початковому етапі керівник посідає позицію коментатора і аналітика, а надалі, у міру дозрівання групи, переходить у позиції експерта або аутентичної особистості. (С329)

Ко-тренери

Часто групою керують два тренери. В деяких випадках в ролі ко-тренера виступає психолог, що розпочинає набувати досвіду керівництва групою, в інших випадках професійний рівень тренера і ко-тренера однаковий. Для тренера присутність колеги дає передусім можливість одержати зворотний зв'язок відносно своєї поведінки в групі. Слід, щоб один з керівників був чоловік, інший — жінка. У аналітично-орієнтованих групах вони служать мішенями для перенесення почуттів до батьків.

Один психолог може виступати більш авторитарно, інший — більше займатися опікунськими справами. Один підвищує, а інший — знижує групову напругу і т.ін.

Робота тренерів в парі спричиняє низку питань: «Чи повинні керівники групи бути завжди у згоді один з одним, чи вони можуть висловлювати різні погляди?»; «Чи повинні вони затаювати від групи реальний конфлікт, який може виникнути між ними, або обговорити його публічно на одній із зустрічей?» і ін.

Якщо вони вибрали позицію аутентичних особистостей, то вони повинні висловлювати взаємне незадоволення і незгоду. Якщо хтось з них визнає свою помилку, то така відвертість може стати моделлю дійсних людських стосунків. Проте тренери повинні постійно контролювати свою поведінку і не допускати, щоб їх суперництво використовувалося членами групи в некоректувальних цілях.