Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «грошові надходження стра­ховиків».

2. Охарактеризуйте доходи страховиків від операційної діяльності.

3. Охарактеризуйте доходи страховиків від фінансової діяльності.

4. Охарактеризуйте доходи страховиків від інвестиційної діяльності.

5.Охарактеризуйте склад грошових доходів страховика від іншої операційної діяльності.

6. Обґрунтуйте значення страхових резервів для формування грошових надходжень страховика.

Теми для підготовки доповідей:

1. Класифікація грошових надходжень страховика

2. Динаміка кількості надходження страхових премій до страхових компаній України. Аналітичний огляд

3. Інвестиційна діяльність як резерв збільшення доходів страховика

4. Найбільш привабливі галузі інвестування для одержання доходів

Бібліографічний список до теми №2:

Основна: [1; 2; 6; 9; 17; 18; 20; 21]

Додаткова: [3; 6; 8; 9; 11; 12; 14; 18; 23; 25; 27]

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Тема 4: Розміщення страхових резервів

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів з питань необхідності, сутності розміщення страхових резервів та висвітлити наукове та практичне значення державного регулювання розміщення коштів страхових резервів

План заняття

1. Необхідність розміщення коштів страхових резервів

2. Структура фінансових активів страховика

3. Принципи розміщення коштів страхових резервів

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці до семінарського заняття студенти повинні усвідомити наступні положення.

Питання розміщення коштів страхових резервів є для страхо­вої компанії не менш важливим, ніж їх формування. Залучивши кош­ти за допомогою страхування, страхова компанія має подбати про їх збереження та примноження. Тому, ефективне управ­ління коштами страхових резервів є однією з найважливіших умов забезпечення платоспроможності страховиків.

У ст.2 Закону України "Про страхування" відзначається: "Предметом безпосе­редньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням".

Діяльність страховика, пов'язана з розміщенням та управлінням страховими резервами, по суті є інвестиційною діяльністю. Тому, як будь яка комерційна діяльність розміщення страхових резервів потребує державного регулювання.

Вимоги щодо розміщення коштів страхових резервів містяться в ст. 31 Закону України «Про страхування» (розділ III «Забезпе­чення платоспроможності страховиків»): «Кошти страхових ре­зервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибут­ковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представ­лені активами таких категорій:

• грошові кошти на поточному рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• валютні вкладення згідно з валютою страхування;

• нерухоме майно;

• акції, облігації, іпотечні сертифікати;

• цінні папери, що емітуються державою;

• права вимог до перестраховиків;

• інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

• банківські метали;

• кредити страхувальникам-громадянам, що у уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

• готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України;

• кошти резервів із страхування життя можуть використову­ватися для довгострокового кредитування житлового будівницт­ва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України».

Не менш важливе значення має інвестиційна діяльність страховиків на мікрорівні, виступаючи одним із головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії.

По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів.

По-друге, добре організована інвестиційна діяльність забезпечує в певній мірі якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика.

По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, насамперед на його вартість, і на фактичне виконання зобов’язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат.

По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним.

Отже, під розміщенням коштів страхових резервів за законо­давством України розуміється вкладення коштів сформованих страхових резервів у певні активи (їх ще іноді називають «дозво­лені активи»).

Тому при підготовці другого питання варто в першу чергу визначити поняття активів згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Активи — це ресурси, контрольовані підприєм­ством у результаті минулих подій, використання яких, як очікуєть­ся, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Це визначення цілком можливо використовувати для характеристики активів страхових компаній. Але слід за­значити, що склад і структура активів страховика мають свою специфіку.

Зазвичай активи підприємств (у тому числі страхових ком­паній) класифікують за функціональним призначенням, виок­ремлюючи:

• матеріальні активи;

• нематеріальні активи;

• фінансові активи.

Оскільки страховик — це фінансова установа, яка надає фі­нансові послуги, то цілком природно, що у складі активів страхової організації переважають саме фінансові активи. Фінансові активи уособ­люють майнові цінності страховика у формі готівкових коштів, грошових і фінансових інструментів, що належать страхови­ку. До фінансових належать:

1. грошові кошти та їх еквіваленти;

2. фінансові інвестиції;

3. дебіторська заборгованість.

Кошти страхових резервів, як правило, є найбільшим джерелом для формування активів страхової компанії — і, переважно, — са­ме фінансових активів. У законодавчо встановленому переліку дозволених активів лише одну позицію можна віднести до складу не фінансових, а матеріальних активів: вкладення у не­рухомість. Кожен з видів фінансових активів характеризується власним рів­нем прибутковості, ліквідності, безпечності. Завдання полягає у то­му, щоб страхова компанія могла збалансувати ці вимоги, виходячи зі специфіки своєї діяльності і особливостей страхового портфеля.

Інвестування та розміщення коштів страхових резервів з ура­хуванням вимог чинного законодавства означає дотримання стра­ховиком законодавчо регламентованих:

• напрямів розміщення;

• нормативів розміщення;

• принципів розміщення.

Ці вимоги сформульовані у таких актах чинного законодавства:

• Закон України «Про страхування»;

• Правила формування, обліку та розміщення страхових ре­зервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, за­тверджені Розпорядженням Держфінпослуг від 17.12.2004 № 3104;

• Правила розміщення страхових резервів зі страхування життя, затверджені Розпорядженням Держфінпослуг від 22.12.2004 № 2875.

Рис. 4. Напрямки розміщення коштів страхових резервів відповідно до чинного законодавства

Закон України «Про страхування» встановлює принципи розміщення і

напрями розміщення, а Розпорядження Де­ржфінпослуг встановлюють нормативи розміщення, тобто конкре­тизують норми Закону. Напрями розміщення і нормативи розмі­щення є не однаковими для технічних страхових резервів та резервів зі страхування життя, хоча багато в чому вони збігаються.

Інформацію щодо розміщення страхових резервів страховики щоквартально подають до Держфінпослуг у підрозділі 6.3.2 «Роз­міщення страхових резервів» Розділу 6 «Умови забезпечення плато­спроможності страховика».

При підготовці третього питання студенти повинні звернути увагу на принципи розміщення коштів страхових резервів, що встановлені чинним законодавством України.

Зважаючи на особливість страхової діяльності, законодавство більшості країн, у тому числі України (ст. 31 Закону України «Про страхування»), встановлює принципи розміщення кош­тів страхових резервів у активах певних категорій (так званих «дозволених активах»). За ступенем важливості забезпечення фінансової надійності страховиків, їх можна побудувати у такій послідовності:

1. безпечності;

2. ліквідності;

3. прибутковості;

4. диверсифікації.

1. Принцип безпечності (або найбільшої гарантованості по­вернення коштів, принцип надійності) - найважливіший принцип для страхової компанії. Цей принцип ставить перед страхо­виком завдання досягнути максимально можливої за даних умов безпеки вкладень, тобто йдеться про зведення до мінімуму інвести­ційного ризику.

Надійність інвестицій є головною умовою існування страхових компаній, оскільки втрата інвестованих коштів призводить до втра­ти страхових резервів, а це, в свою чергу, веде до нездатності стра­хової компанії виконати свої страхові зобов'язання. Керуючись при інвестуванні принципом безпечності, страховик має зважати на те, що у світовій практиці прийнято найбільш безпечними з позиції ін­вестиційного ризику вважати будь-які державні цінні папери, най­більш небезпечними — акції молодих наукоємних підприємств.

2. Принцип ліквідності передбачає можливість швидкого та беззбиткового для страховика перетворення будь-яких вкладень на грошові кошти. Тобто згідно із цим принципом, загальна структура активів страховика має бути такою, щоб у будь-який момент він мав у своєму розпорядженні ліквідні кошти.

Принцип ліквідності важливий для будь-якої компанії в будь-який галузі економіки: ліквідні активи мають високий статус при оцінці інвестиційного портфеля компанії.

У страхуванні під ліквідністю активів розуміють можливість оперативного перетворення активів на готівкові платіжні кошти для погашення страховиком своїх зобов’язань у межах встановлених термінів. Особливістю застосування принципу ліквідності у страхування є те, що вимоги до ліквідності різні залежно від ха­рактеру та структури страхового портфеля.

Страхова компанія, що здійснює страхування життя, має страховий портфель, який добре піддається плануванню. Забезпечити дотримання принци­пу ліквідності у цьому випадку неважко, оскільки компанія з ве­ликим ступенем надійності може передбачати, коли і в який сумі вона потребуватиме грошей для здійснення страхових виплат.

Якщо ж страхова компанія здійснює загальне страхування, до то­го ж у її страховому портфелі переважають договори автотранс­портного, морського, авіаційного страхування, виплати за якими здатні досягати надвеликих розмірів і є важкопрогнозованими, то в цьому випадку забезпечити принцип ліквідності набагато складніше. Тому для страхових компаній з незбалансованим страховим портфелем слід висувати більш жорсткі вимоги в плані ліквідності.

3. Принцип прибутковості вкладень означає, що активи стра­ховика мають розміщуватись на принципах безпечності та ліквід­ності і при цьому ще приносити постійний і, по можливості, до­статній дохід.

Хоч принцип прибутковості не є абсолютним і го­ловним принципом інвестиційної політики страхової компанії, проте не слід забувати, що отримання прибутку — це мета діяль­ності будь-якого суб'єкта господарювання, включаючи і страхові компанії.

У страхуванні отримання інвестиційного прибутку дає страховикові змогу:

а) перекривати збитки від операційної діяльності;

б) здійснювати дисконтування страхових премій за довгостро­ковими договорами страхування життя;

в) забезпечувати участь страхувальників у прибутках;

г) отримувати додаткове джерело формування математич­них резервів.

4. Принцип диверсифікованості (змішування та розсіювання) полягає у розподіленні коштів, що інвестуються, між об'єктами вкладень з метою зниження ризиків ймовірності втрати цих коштів або втрати доходів від них. Згідно з цим принципом, страхова компанія не повинна допускати різкого переважання якогось певно­го виду вкладень над іншими. Структура інвестиційного портфе­ля не повинна бути однобокою. Страхова компанія має також уникати регіональної концентрації вкладень або орієнтації ли­ше на одного або кількох головних отримувачів інвестиційних коштів страховика.